Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець

Це було зневагою прав українського Закарпаття на самоуправу. Населення Карпатської України відповіло на це акцією бурхливих протестів по всій країні. Тимчасово пригашений конфлікт поміж українськими господарями й чеськими зайдами вибухнув з новою силою. Чеське військо на поставу населення і уряду Карпатської України, що відкинули призначення Прхали, перевело демонстрацію танками по вулицях Хусту, а жандармерія - збройними нападами на Січовиків (Білки, Рахів, Торунь, Королево та інші). Ходило тут про організаційну акцію застрашення населення.

Кожної хвилини могло прийти до вибуху. Карпатська Січ в цілій країні стояла постійно на поготівлі. В цій атмосфері пройшов 20-річний ювілей проголошення соборности українських земель 22 січня 1919 року в Києві, що являвся рівночасно маніфестацією та виявом волі Карпатської України жити суверенним життям. Змобілізований похід величезних мас українського населення перед урядовим будинком і Командою Січі був показом української сили й рішучости.

Генерал Прхала побачивши такий організований спротив уряду й населення, повернувся до Праги. Після цього на короткий час настало відпруження, яке Команда Січі використала для скріплення праці на провінції. Відбувся цілий ряд окружних та районових з'їздів Січі, що свідчило, як глибоко й могутньо розрослася Січова Організація та її ідея. Всі ці з'їзди проходили під провідним гаслом - “Зброю Січі!” Беззбройність Карпатської Січі в обличчі ворожого наставлення чеського віиська й концентрації армій польської і мадярської, мусіла при першому більшому захитанні міжнародної рівноваги неминуче закінчитися великою катастрофою для Карпатської України.

Інтрига празького уряду накинути Карпатській Україні свого міністра й взяти під свою контролю все життя країни, спонукало уряд прискорити вибори до Першого Сойму Карпатської України. Вибори проголошено на 12 лютого 1939 року. Це мав бути свого рода плебісцит довір'я народу до своєї української влади. Сотні Січовиків виїхали з Хусту в терен на пропагандивну кампанію по селах. Вибори пройшли з великим успіхом, бо 94% населення голосувало на листу уряду.

Демонстрація 22 січня 1939 року в Хусті

Дня 19 лютого 1939 року, тиждень після успішних виборів, скликано до Хусту ІІ-ий З'їзд Карпатської Січі, що показав силу й повагу націоналістичного руху на Закарпатті. Цілий ряд доповідів на з'їзді вказували шляхи, якими мало йти карпато-українське державне будівництво. У своїх резолюціях З'їзд домагався головним чином українізації служби безпеки, урядового апарату та озброєння Карпатської Січі.

Дня 4 березня відбулася поїздка делегації уряду Карпатської України до Берліну - бюро Кеплера - в справі господарських переговорів. Провідником делегації був міністер Ю. Ревай, а членами делегації були: д-р В. Комаринський, інж. Л. Романюк і М. Бабота. Автор цих рядків брав участь з рамени К. Е. ОУН Закарпаття.

Перший день розмови проходив дуже успішно. На другий день розмов, німецькі газети принесли вістку з Праги, що чеський уряд в реконструкції уряду Карпатської України усунув Ю. Ревая зі становища міністра. Натомість повторив назначення чеського генерала Прхали. Дальшим міністром став С. Клочурак, а державним секретарем Ю. Перевузник.

Позбавлення мандату міністра Ю. Ревая унеможливило продовження вести переговорів з німецьким урядом, тому господарська делегація повернулася додому з порожніми руками. Міністер Ревай позбавлений міністерської течки взагалі вже не повернувся на Карпатську Україну, хоча в тих бурхливих березневих часах, його присутність в краю була необхідною.

Поновним назначенням ген. Прхали міністром Карпатської України і переданням під його контролю фінанси, комунікацію і внутрішні справи, і в додатку ще й рішучий голос вжити чеські збройні сили, зроблено його фактичним диктатором, паном життя і смерти всього населення Карпатської України. Для Карпатської Січі настали тижні гострого поготівля, без спочинку й сну як у Хусті, так і по всій країні.

Як я вже згадував про операційний плян Гітлера відносно ЧСР, що він його підписав 30 травня 1938 року. Зміст цього пляну звучить так: “Моїм незмінним бажанням є в найближчому майбутньому при помочі війська знищити ЧСР. Початок військової операції назначено на 1 жовтня 1938 р.” Знаючи це, аліянти зробили все можливе, щоб не допустити до війни. Тому у великому поспіху скликано на 29 вересня 1938 року конференцію чотирьох великодержав до Мюнхену, щоб передати Гітлерові все, що він бажає. Однак це не задоволило його, а навпаки, це його більше розгнівало, бо перешкодило йому в його пляні цілковито знищити ЧСР.

В наслідок відступлення судетських земель Німеччині, плян Гітлера треба було дещо змінити. Якщо перед Мюнхеном Гітлер міг мати оправдання збройного нападу на ЧСР, бо він виступав як великий чемпіон за демократичний принцип - право на самовизначення народів, після розв'язання справи судетських німців ця можливість відпала. Тому Гітлер мусів трохи вичекати, бо йому не було зручно перекреслювати мюнхенські постанови, як і віденський арбітраж. Тепер треба було шукати такого укладу сил для підбою решти ЧСР, в якому він, бувши агресором, міг показатися перед світом як великий добродій.

Президія ІІ З'їзду Карпатської Січі в Хусті

Мадярські й польські члени уряду починаючи від серпня 1938 до березня 1939 року неодноразово мали розмови з Гітлером на тему спільного мадярсько-польського кордону. Гітлер багато разів закидав мадярам те, що вони не використали сприятливу коньюнктуру, щоб забрати Карпатську Україну в подібний спосіб, як це зробили поляки з Тєшином та околицею. В тому замішанні, яке створив Мюнхен, чехи стратили голову, а поляки 30 вересня 1938 року вислали ультимат ЧСР, що вони 2 жовтня 1938 року займуть Тєшин з околицями. Гітлер вважав, що це саме могли зробити мадяри зайінявши Карпатську Україну.

Відношення Польщі до Німеччини від половини листопада 1938 року дещо охололо. Сталося це через відновлення пакту ненападу з СССР заключеного в 1932 році. Справа Данцігу й коридора була також не маловажна для Польщі, до якої Німеччина заявляла свої претензії. Але здається, що найбільшою причиною охолодження відносин Польщі з Німеччиною була українська справа.

Світова преса широко розписувалася про можливість постання Української Соборної Держави. З багатьох пресових коментарів виходило, що Німеччина має в тому