Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Стрільців, а пізнішого Крайового Коменданта УВО полк. Андрія Мельника. Серед провідних членів ОУН на західньоукраїнських землях переважали погляди, що полк. А. Мельник не буде відповідною особою на цю ролю. Правда, до старшини Корпусу СС-ів, до колишнього Крайового Коменданта УВО і політичного в'язня крайові націоналісти ставилися довгий час з повагою і симпатією, але всім було відомо, що полк. А. Мельник після свого виходу з тюрми 12 років жив приватним життям і подібно як інші старшини українських армій не спомагав чинно революційної боротьби УВО ні ОУН. Тому вважали його відсталим від проблем складного керівництва підпільної боротьби. Вужчі кола втаємничених знали, що він у 1929 р. після заснування ОУН не погодився на пропозицію полк. Є. Коновальця стати Провідником І. Крайової Екзекутиви ОУН, але на це дивилися поблажливо, беручи до уваги, що мотивом відмови було поліційне слідження за ним, а не принципові різниці поглядів. Принципові застереження постали пізніше і в наслідок того, що він нефортунно заанґажував себе в організування української молоді в організації „Орлів”. Творення „Орлів” було оцінюване крайовими націоналістами, як протиреволюційна акція, що має на меті відтягати молодь від революції нібито під омофор Церкви, а в дійсності на шлях аполітичного культурництва і опортунізму. Досадно було, коли в цю акцію заанґажували себе два українські полковники і в тому колишній Крайовий Комендант УВО, який очолив Головну Раду Товариства „Орлів”. Інакший погляд на цю кандидатуру мали націоналісти з закордонної перспективи, про що в підпіллі було відомо.

Коли полк. А. Мельник виїхав на польський пашпорт до Роттердаму з своєю дружиною, що була рідною сестрою жінки полк. Є. Коновальця, і з його братом на його похорон, здавалося, що він поїхав, щоб під претекстом похорону вирватися з Польщі і перебрати керівництво ПУН-у. Тимчасом полк. А. Мельник вкоротці вернувся назад до Польщі і продовжав лісничувати. Отже питання наслідництва зосталося не тільки не розв'язаним з місця, але стало затяжною проблемою, що її мав розв'язати Конґрес.

По духу і на смак крайових націоналістів на чолі ОУН повинна б стати людина, що виросла на провідника з революційної боротьби. Ідеальним на той пост видавалася його оточенню, людина типу сотн. Ю. Головінського, але він був замордований польськими поліційними аґентами 7 років тому. Отже кандидатом, що виріс з підпілля на керівника революційної боротьби, був Степан Бандера, але він сидів у в'язниці з присудом досмертного ув'язнення. Безперспективна проблема обезголовлення Проводу спонукала гурт провідних членів ОУН в Краю поробити заходи, щоб визволити Ст. Бандеру з тюрми.

Цей задум не належав до фантастичних плянів. В умовах стабільного миру не бралося до уваги збройної акції на в'язницю, але зорганізування втечі з неї. Плянування втеч були і будуть в головах в'язнів усіх в'язниць світу. Були вони теж у націоналістів у в'язниці Вронках, де сиділи бойовики і провідні члени ОУН, засуджені на високі вироки, як напр.: Юрко Кришталь – на 20 років, Микола Максимюк – на 15 і Зенон Коссак – 8, Іван Джиджора – 12, Куспісь – 5, інж. Іван Мигул – 10, Любомир Лампіка – 7, мґр. Мирон Богун – 7, та інші.

Вони розплянували можливість втечі для одного з-поміж них двояким способом, або через діравий дах шопи на в'язничному подвір'ї, що притикала до обвідного муру в'язниці, або через підкуплення довіреного в'язничного сторожа, що мав за гроші в часі своєї служби випустити в'язня за мури в'язниці, що знаходилася на віддалі 9 кілометрів від німецько-польського кордону. Про ці пляни Зенон Коссак повідомив Крайовий Провід, але не одержав згоди на переведення їх. На цьому плянування закінчилося. Аж коли Степана Бандеру перевезено до Вронок і посаджено там до ізолятора („твердиню”), цей занеханий плян став знову актуальним.

[Головний організатор пляну втечі з тієї в'язниці „Михайло Терен” відсидів за той час свій п'ятирічний вирок і жив у Львові. Його, як знавця в'язничних відносин у Вронках, заанґажовано викрасти Ст. Бандеру. Про це пише він у своєму цікавому спогаді[332] таке:

„І от одного дня в червні 1938 року прийшов до мене мій тодішній зв'язковий до ОУН, Іван Равлик, лишив мені кличку і заповів, що в дуже важливій справі зголоситься до мене хтось на неї. Чоловік, що прийшов на ту кличку, був ніхто інший тільки добре мені знаний Роман Шухевич. Ми пішли над став „Світезь”, де ранньою порою майже нікого не було, можна говорити спокійно, і там мали довшу розмову, що тривала біля двох годин. Він сказав мені, що до тюрми у Вронках перевезено Степана Бандеру, колишнього Крайового Провідника ОУН на ЗУЗ, судженого у варшавському процесі на довічну тюрму. Група членів ОУН хотіла б викрасти його з тюрми на волю. Це робиться зовсім приватно, заходами тих же членів ОУН, Крайовий Провід на ЗУЗ до тієї справи не мішається, щобільше, я виніс враження з його слів, що Крайова Екзекутива у Львові є проти тої акції. Потрібні на те гроші зложить чи вже зложила українська заокеанська еміґрація, має їх привезти до Данціґу полк. Макогін. Хто такий полк. Макогін, я не розпитувався, хоч дуже цікаво мені було, чи це той самий Макогін, що про нього час від часу були згадки в українській пресі. Тепер діло йдеться про те, чи я хотів би бути допоміжний у цій справі і чи міг би я відновити свої зв'язки із знайомими мені ключниками у Вронках.

Не надумувався я ні хвилини. Коли треба визволити з тюрми друга з довічним присудом, для мене нема різниці, чи діється це з наказу Організації, чи з ініціятиви його приятелів, я постараюся це виконати так само сумлінно і по змозі своїх сил, якби і з організаційного доручення. Але тяжко мені в даному менті дати відповідь, чи я це потраплю зробити, не знаю, чи зайшли якісь зміни в охоронній системі у Вронках і чи є ще там на службі мої два знайомі”.

„Терен” почав діяти, стоячи в зв'язку з Равликом. Він ствердив, що найбільш довірений ключник Заборовський уже не є в службі в Вронках, але він відшукав його в селі під Варшавою. Через цього знайомого заанґажував іншого ключника, Шерлея, який радо погодився викрасти Бандеру і зажадав за це 50 тисяч польських злотих (5 тисяч долярів), якою то сумою мав поділитися з Заборовським, не вимагаючи ніякого завдатку наперед.

„Плян Шерлея – розказує „Терен” – був дуже простий. Бандера сидів у т.