Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

Справа Нормана

Весною 1936 року швайцарська поліція викрила спробу большевиків виконати атентат на полк. Коновальця, який від 1929 р. проживав у Женеві. В женевському готелі, що сусідував із помешканням полк. Є. Коновальця, поліція знайшла групу люлей, в яких виявлено зброю та вибухові матеріяли. Проведене поліцією слідство ствердило, що заарештовані Жан Ернст Плянк, Норман та інші з наказу Москви й за її гроші стежили за полк. Є. Коновальцем і підготовляли на нього замах. Про своє відкриття поліція негайно повідомила полк. Є. Коновальця.

Одночасно з підготовкою атентатів большевики повели завзяту нагінку на полк. Коновальця „леґальними” методами, домагаючись окремими дипломатичними нотами від швайцарського уряду, щоб він усунув з своєї території полк. Коновальця як керівника протибольшевицької терористичної організації. Такі самі вимоги до швайцарського уряду висунула Польща.

Під впливом того швайцарська поліція дала полк. Є. Коновальцеві наказ негайно покинути Швайцарію. В листі до одного з провідних членів ОУН полк. Коновалець 1 травня 1936 року про цю справу писав:

„Зараз я в Ж(еневі). Отримав дозвіл на кілька днів, щоб підготовити ліквідацію мого помешкання і взагалі побуту моєї рідні. Остаточно справа закінчилася тим, що наказ мого видалення відтягнено, але рівночасно просто примушено мене підписати заяву, що я виїжджаю добровільно і перед кожним в'їздом у Шв(айцарію) буду спеціяльно просити про дозвіл. Я все таки старався відокремити свою справу від справи моєї рідні та залишити рідню в Шв(айцарії). Чи вдасться це – годі сказати: великих надій на це не маю. В кожному разі рідня ще має дозвіл перебувати до липня”.

Змушений покинути Швайцарію, полк. Є. Коновалець переїхав до Італії й тут тимчасово затримався в помешканні політичного співпрацівника ПУН-у проф. Євгена Онацького. Є. Онацький приїхав до Італії ще в 1919 році, як член дипломатичного представництва УНР, і тут залишився та згодом нав'язав приятельські контакти з італійськими урядовими, політичними й науковими колами. Незабаром після приїзду полк Є. Коновальця до його помешкання, Є. Онацький одержав від начальника римської поліції пересторогу, що на нього, Онацького, підготовляється замах з боку большевицьких аґентів. Італійська поліція не знала, що в проф. Онацького перебуває полк. Коновалець. а тому була певна, що підготовлюваний большевиками замах скерований на Онацького. Але сам Онацький відразу зорієнтувався, проти кого була спрямована нова спроба атентату большевицьких аґентів і негайно перестеріг полк. Коновальця.

Заплянований злочин ҐПУ вчасно був зліквідований італійською поліцією, яка була переконана, що цим вона врятувала життя проф. Євгена Онацького.

Хом'як („Найденко”-„Пригода”)

Але все таки злочинна рука московсько-большевицького ҐПУ таки досягла полк. Євгена Коновальця, використовуючи його запал до нав'язування контактів з східньоукраїнськими землями.

Розкриті раніше злочинні большевицькі затії постійно пригадували на конечність обережности. Цю обережність треба було зберігати також на відтинку контактів із зв'язковими, які прибували з підбольшевицької України. Одначе, полк. Коновалець часто легковажив собі небезпеку, кажучи: „Якщо ворожа рука має мене вбити, то ніяка охорона мене не врятує!”

Скільки саме було зв'язкових із східньоукраїнськими землями, з котрими зустрічався полк. Коновалець, і хто вони – сьогодні устійнити неможливо. Маючи свободу рухатися, що її йому давав пашпорт литовського громадянина, полк. Є. Коновалець зустрічався із зв'язковими з СУЗ у різних країнах Европи – від Фінляндії по Італію. На підставі свідчень найближчих співпрацівників полк. Коновальця, які принагідно бачили того чи іншого зв'язкового, можна сказати, що тих зв'язкових було п'ять. Та ми згадаємо лише про двох із них, відомих більшій кількості провідних членів ОУН на чужині, бо за всякою правдоподібністю саме вони були організаторами й виконавцями роттердамського злочину.[326]

Перший із цих зв'язкових був галичанин Хом'як, колишній старшина Січових Стрільців. На початку серпня 1933 року він прибув із СССР до Брюсселю й тут випадково зустрівся з інж. Дмитром Андрієвським. Він оповів йому, що після невдачі визвольних змагань залишився на Східніх Землях України, закінчив спеціяльний фінансовий курс у Харкові і з того часу працював, як фінансист, у будівельному харківському тресті. Одначе, в 1933 році в УССР почалася нова нагінка проти українців із західніх земель і тому він, за порадою свого тестя, вирішив утекти за кордон. З допомогою знайомих моряків він прокрався під поклад одного з торговельних кораблів СССР, що віз товари за кордон і таким робом прибув до Бельґії.

Дм. Андрієвський заопікувався Хом'яком, допоміг йому одержати від бельґійської влади потрібні документи, зразу на справжнє прізвище Хом'як, а згодом на прибране „Найденко”, відтак на „Пригода”, і сконтактував його з полк. Коновальцем та іншими членами ПУН-у.

Хом'як-„Найденко”-„Пригода” пробув у Бельґії рік. Його інформації та статті про відносини в УССР характеризували його як свідомого українського самостійника-антибольшевика і відповідали правді. Після року Хом'як виявив готовість повернутися до УССР і там організувати націоналістичне підпілля, контактуючись з ПУН-ом. У жовтні 1934 року він справді повернувся через Фінляндію до Харкова і з того часу втримував з Дм. Андрієвським листовний контакт з допомогою умовленого коду.

В половині липня 1935 року Хом'як-„Найденко” знову прибув до Фінляндії на зустріч з Дм. Андрієвським. З доручення полк. Коновальця, котрого Андрієвський повідомив про приїзд „Найденка”, до Фінляндії на зустріч поїхав теж О. Сеник-„Грибівський”. У своєму свідченні з 15 червня 1939 року Сеник так говорить про це:

„Моя перша розмова з Найденком у приявності Андрієвського мала доволі драматичний перебіг, бо ставлення ним, Найденком, справи було мені не по нутру, чому я й дав вислів, окреслюючи це провокацією, а Найденка як провокатора. На тому розмова розбилася. Після того зайшов до мене Андрієвський і закинув мені, що я валю всю справу, мозольно розбудовану; що він, Андрієвський, застерігається проти того, тим більше, що за його відомостями, я мав з Найденком переговорити тільки технічні справи, бо решту, він, Андрієвський, уже поладнав; що, мовляв, я не орієнтуюся в справах і хочу оцінювати положення на СУЗ, не зважаючи на існуючі там фактичні умови, і що це моя велика помилка”.

В кожному разі Андрієвський задецидував і „Найденко” залишився уповноваженим ПУН-у для організування націоналістичного підпіля у Харкові.[327]

„Павлусь” („Вельмуд”-„Норберт”-„Валюх”)

У липні 1935 року Хом'як-”Найденко” прибув до Фінляндії на зустріч не сам, а з приблизно 25-річним юнаком, який мав совєтські документи на прізвище „Павло Грищенко” і був, за твердженням Хом'яка, його вихованцем.[328] „Найденко” пояснив, що „Павлусь” – це недавній комсомолець, який цілком зневірився