Сповідь студента економічного вузу - Антон Сергійович Лобутинський
Брегман пише, що люди ведуть себе інакше, коли сприймають щось, як дефіцитне. Неважливо, що це – гроші, їжа або час. Всім знайоме відчуття, коли потрібно зробити дуже багато справ – при відсутності перерви і можливості розслабитися рівень цукру в крові падає. Це звужує фокус уваги до того, чого у вас немає в даний момент: шоколадки, яку ви повинні були з'їсти (але вирішили продовжити виконувати справу), зустрічі, яка почнеться через п'ять хвилин або рахунків, які потрібно сплатити до завтра. У такій ситуації довгострокова перспектива вилітає в трубу. Можна порівняти це з новим комп'ютером, на якому одночасно запущені кілька важких програм. Він працює все повільніше, але не тому, що поганий, а через те, що він повинен робити одночасно занадто багато. У бідних людей така ж проблема. Вони приймають погані рішення не через свою дурість, а тому що живуть в обстановці, де кожен обирав би невірні рішення. [2]
Чому програми по боротьбі з бідністю не дають необхідних результатів? Інвестиції в сферу освіти зовсім марні – бо бідність це не відсутність знань. Нещодавно аналітики вивчили більше 200 досліджень по ефективності курсів фінансової грамотності та прийшли до висновку, що навчання практично не принесло ніяких результатів. Це зовсім не означає, що вони не можуть нічому навчитися. Просто навчити людину плавати, а після кинути в розбурхане море не зовсім доцільно.
Письменник Джордж Оруел випробував злидні на власному досвіді в 1920-х роках. Він написав тоді, що суть бідності полягає в тому, що вона знищує майбутнє. «Люди вважають природним право давати вам оповідь і читати мораль, як тільки ваш дохід падає нижче певного рівня».
Все це актуально і сьогодні. У економістів і вчених, звичайно, є кілька рішень по боротьбі з бідністю. Як не дивно, більшість (якщо не всі) підходів неймовірно популярні лише тому, що ні копійки не варті. Намагаючись вилікувати симптом, ми, таким чином, робимо вигляд причетності і співучасті. Суспільство мовчки погоджується – хоча лікувати потрібно хворобу, а не окремі її симптоми.
Напевно, потрібно змінити обстановку, в якій живуть бідні. Єдиним вірним рішенням, про яке вперше згадав Томас Мор ще 500 років тому – дати бідним грошей. Після нього цю ідею підтримували багато відомих людей, в тому числі Мартін Лютер Кінг, Річард Ніксон, Мілтон Фрідман, Білл Гейтс. Концепція, покликана викорінити злидні, називається просто – безумовний базовий дохід. Щомісячні виплати, яких вистачає на основні потреби: їжу, житло, освіту. Вони видаються без всяких умов, тому ніхто не буде вам вказувати, що потрібно зробити, щоб їх отримати, і як ними розпорядитися. Базовий дохід не привілей, а право.
У 1974 році в канадському місті Дофіні був прийнятий безумовний базовий дохід – таким чином, ніхто з мешканців не заходив за межу бідності. Чотири роки життя в містечку була прекрасним. Потім уряд змінився, нові міністри вирішили скасувати дорогий експеримент. Дослідники, які вивчали зміни і наслідки експерименту, залишилися без фінансування і також кинули аналізувати дані. Через 25 років, канадський професор Евелін Фордж виявила записи тих досліджень. Виявилося, що експеримент був приголомшливо успішним.
Жителі Дофіна стали не тільки багатшими, але також розумнішими і здоровішими. Діти стали краще вчитися. Хвороби скоротилися майже на 10%. Зменшилися випадки насильства і злодійства. Люди перестали звільнятися з роботи. Єдині, хто став менше працювати – молоді матері. Схожі результати були отримані в незліченних експериментах по всьому світу: від США до Індії. [2]
Коли справа стосується бідності, багатим і забезпеченим людям потрібно перестати прикидатися, що вони знають, як краще діяти. Потрібно перестати організовувати благодійні фонди, відправляти іграшки та одяг тим людям, кого ви абсолютно не знаєте. Їм потрібні гроші, а не речі від самопризначених експертів. Скільки енергії, скільки ідей і талантів проявиться, якщо у людей буде можливість жити, а не виживати. Навіть для капіталізму це не менш вигідно: бідність і злидні зараз обходяться дуже дорого. Витрати на охорону здоров'я, злочини і програми по боротьбі з насильством і бідністю. Хоча, знову ж таки, варто визнати, що бідняки – палять, п'ють, працюють за копійки на ненависних роботах, підвищують ВВП своїх країн, так що з точки зору розумника-економіста відсутність змін – гарна зміна.
Як повідомляє Рутгер Брегман, перехід до моделі безумовного доходу обійдеться дешевше, ніж ми це собі уявляємо. «У Дофіні фінансування йшло за рахунок від’ємного прибуткового податку. Це означає, що ваш дохід збільшується, як тільки ви заходите за межу бідності. В такому випадку, спираючись на кращі оцінки економістів, при чистих витратах в розмірі 175 мільярдів – чверті військового бюджету США, або одного відсотка ВВП – можна вивести з бідності всіх збіднілих американців». [2]
В Україні ВВП за 2016 рік – 93 мільярди доларів. При цьому згідно з дослідженнями 2017 року 58% населення проживає за межею фактичного прожиткового мінімуму доходів. Таким чином, фактичний прожитковий рівень майже в два рази перевищує офіційний. Разом з цим, Україна займає одне з останніх місць в процентному відношенні за такими показниками, як доходи, харчування, оплата платежів і т. д. А для того, щоб позбутися від бідності – потрібно витрачати не 1% від ВВП, а майже 60%. [17]
А ось ще кілька досліджень за останні роки. У 2017 році в Україні було проаналізовано, що 32% жінок в сільській місцевості не мають доступу до питної води в своєму будинку. Цікаво, чому саме жінки вказані в статті – швидше за все, у дітей і чоловіків аналогічна ситуація. Також, фахівці з'ясували, що жителі Києва витрачають на продукти харчування і товари повсякденного використання значно менше, ніж жителі інших столиць країн Європи (співвідношення цін і рівень життя враховується). В середньому київська сім'я щомісяця витрачає на їжу 3140 гривень, тобто 92 євро. Цей показник у Варшаві складає 178 євро, в Мінську 192, у Вільнюсі – 231, в Москві – 269 євро. [17]
Проблема нерівності та дискримінації взаємопов'язана з пригніченням більшої частини населення, а також бідністю і злиднями. Мільярди людей змушені продавати свою працю за малу частку тих грошей, які знаходяться в їх сфері діяльності. Сьогодні кордони між країнами – найголовніша причина дискримінації за всю історію людства. Масштаби нерівності
