Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

Шість речей, які треба пам’ятати

2 жовтня 1953 року експерти дали такі відповіді на запитання:

1. Смерть Вільми Монтезі настала «9 квітня», через чотири-шість годин після останнього прийому їжі. Згідно з обстеженням, востаннє вона їла між 14:00 і 15:30 дня. Тож смерть мала настати між шостою і восьмою вечора, бо процес травлення був цілком завершений. Експертиза встановила, що незадовго перед смертю Вільма Монтезі з’їла морозиво.

2. Смерть настала внаслідок асфіксії через повне занурення, а не через зомління у воді. У внутрішніх органах не було знайдено отруйних чи снодійних речовин.

3. На момент смерті Монтезі перебувала у безпосередній постменструальній фазі, тобто в ситуації найбільшої чутливості в нижніх кінцівках до непередбаченої купелі в холодній воді.

4. Наявність піску в легенях, в шлунково-кишковому тракті повинна тлумачитися як доказ того, що асфіксія настала поблизу пляжу, де морська вода має значну кількість піску в суспензії. Водночас вміст заліза у цьому піску не такий, як у піску на пляжі Торваяніки, а такий, як в піску в іншому місці поблизу.

5. Поміж іншим була помічена наявність невеличких синців майже круглої форми на боковій поверхні правого стегна і у верхній передній частині лівої гомілки. Подумали, що ті синці були заподіяні перед смертю, але не надали їм жодного медично-юридичного значення.

6. Не було знайдено доказів, які б дали змогу встановити, чи йшлося про «неумисний нещасний випадок», самогубство чи вбивство. Гіпотеза про нещасний випадок ґрунтувалася виключно на ймовірності того, що Вільма Монтезі знепритомніла, коли мила ноги в особливому фізіологічному стані, в якому перебувала того дня.

Через чотири дні після ідентифікації трупа Вільми Монтезі, 16 квітня, розслідування визнали остаточно завершеним, розцінивши подію як «нещасний випадок». Родина жертви, яка у день її зникнення засвідчила поліції достатньо доказів на підтримку гіпотези про самогубство, в наступні дні після опізнання трупа посприяла руйнуванню цієї гіпотези.

Усупереч всьому, що вона сказала першого дня, Ванда Монтезі заявила слідчим, що покійна сестра запросила її в Остію зранку 9 квітня, «всього лише» для того, аби помочити ноги. За словами Ванди, йшлося про те, аби помити в морській воді садно на п’ятках, натерте черевичками. На підтвердження цієї заяви Ванда в останню хвилину згадала, що того ранку вона за дорученням Вільми ходила в майстерню батька за зручнішою парою черевичків. Вона сказала, що перед тим обох їх натерли черевички і вони намагались лікувати садна розчином йоду. Потім, позаяк денатурований спирт не дав результату, вони вирішили «на днях» поїхати на пляжі Остії, сподіваючись, що природний йод морської води принесе їм бажане покращення. Та більше вони про цю поїздку не говорили. Лише вранці 9 квітня, за словами Ванди, її сестра знову згадала про цю подорож. Але Ванда відмовилася їхати, бо її цікавила «Золота карета».

Сказане раніше

Ванда сказала, що через її відмову Вільма більше не говорила про поїздку в Остію, а воліла лишитися вдома, коли вони з мамою пішли в кіно. І всупереч тому, що вона сказала першого разу, Ванда пояснила поліції, що її сестра залишила вдома золоті прикраси, бо їхня мати просила про це не раз — щоб запобігти їхній згубі чи ушкодженню. Також вона заявила, що сестра не мала з собою фото нареченого, бо не мала звички брати його з собою на вулицю. Й нарешті вона повідомила два важливі факти, аби відкинути гіпотезу про самогубство: по-перше, Вільма виглядала дуже спокійною вранці 9 квітня. А, по-друге, перед виходом з дому вона випрала свою спідню білизну, після того як переодягнулася в чисту змінну.

Таємниця поясу для панчіх

Коли опитали родичів, сусідів і знайомих Вільми, було встановлено ще один важливий факт: Вільма не вміла плавати. Через це минулого року, коли була на відпочинку в Остії разом родиною, обмежувалася тим, що лежала в купальнику на пляжі і мила ноги в морі.

Батько Вільми також відступив від своєї початкової версії про те, що дівчина наклала на себе руки. Родольфо Монтезі виправдав своє перше враження про те, що Вільма відібрала у себе життя, дуже зручним поясненням: він сказав, що коли вийшов шукати її о дев’ятій вечора, то не знав, що вона кликала сестру їхати з нею в Остію помити ноги в морі. І пояснив, що драматичну телеграму, яку він дав Джуліані, той нарадив йому в телефонограмі: тільки в такий вражаючий спосіб він міг швидко отримати дозвіл тієї ж ночі виїхати до Риму.

Залишалось з’ясувати одне: думку Родольфо Монтезі про те, що труп його дочки знайшли без поясу для панчіх, який є інтимною частиною одягу і який не конче треба було знімати, щоби помити ноги. Родольфо Монтезі пояснив: Вільма була дівчиною пишних форм і не володіла достатньою свободою рухів, коли її стискав пояс для панчіх.

Пара рукавичок

Пані Монтезі також відкинула гіпотезу, що її дочка наклала на себе руки. І висунула сильний аргумент: Вільма взяла із собою ключі від дому, що вказувало на те, що вона збиралася вернутись. Але натомість вона не була згодна з гіпотезою про нещасний випадок, а спробувала підкріпити гіпотезу про вбивство. На думку пані Монтезі, її дочка стала жертвою спокусника, якому треба було звільнити її від пояса для панчіх, аби здійснити свої звірячі наміри. Аби продемонструвати, наскільки важко зняти пояс із жінки, вона представила слідчому пояс Ванди, схожий на той, що носила Вільма, і якого не було виявлено на її тілі. То був пояс із чорного атласу, довжиною двадцять сантиметрів спереду, що звужувався ззаду, з металевою защіпкою на гачки. А ще вона звернула увагу поліції на те, що зникли не лише пояс, спідниця і черевички. Зникла також чорна шкіряна торбинка.

а) що зошит, в який Вільма переписала листа, якого відіслала своєму нареченому, було вилучено.

б) що в звіті комісаріату Саларії стверджувалося, що консьєржка бачила, як Вільма вийшла о п’ятій, а не