Скандал сторіччя. Тексти для газет і журналів (1950–1984) - Габріель Гарсія Маркес

б) що його зовнішні характеристики дають змогу припускати, що смерть настала внаслідок утоплення, яке трапилось приблизно за шістнадцять годин до того, як знайшли труп.

с) що стан одягу і зовнішній вигляд тіла є підставою, яка виключає ймовірність довгого перебування у воді.

«Це вона!»

Об 11:30 сержант Кардуччі відправив телеграму генеральному прокуророві республіки, повідомляючи про знахідку. Але о сьомій вечора, з огляду на те, що не отримав жодної відповіді, вирішив зробити телефонний дзвінок. Через півгодини було віддано наказ підняти труп і перевезти його у римський анатомічний амфітеатр. Туди він прибув опівночі.

Наступного дня, в неділю, о десятій ранку Родольфо Монтезі та Анджело Джуліані приїхали в амфітеатр побачити труп. Упізнання негайно виявило: то було тіло Вільми Монтезі.

а) що консьєржка бачила, як Вільма вийшла о 17:30, як вона сказала Родольфо Монтезі, а той заявив поліції.

б) що вночі 9 квітня ніхто в домі родини Монтезі не говорив про можливу поїздку дівчини в Остію.

в) що Ванда Монтезі говорила про загадковий телефонний дзвінок.

У своєму звіті за 12 квітня сержант Кадуччі висловив думку, опираючись на висновки лікаря Ді Джорджіо, що смерть Вільми Монтезі настала внаслідок асфіксії від утоплення і що не було знайдено спричинених насильницькими діями уражень. Також він заявив, на основі того ж звіту, що можна висунути три гіпотези: нещасний випадок, самогубство і вбивство. Також він висловив думку, що труп з району Остії віднесло морем і викинуло на пляж у перші години ночі 10 квітня. Той самий інформатор заявив, що вночі 10 квітня у тому районі здійнявся сильний шторм, після якого море лишалося неспокійним через вітер, який продовжував дути в північно-західному напрямку.

Важливі півгодини

Своєю чергою, 14 квітня управління поліції громадської безпеки на вулиці Саларія представило свій звіт про родину Монтезі. Згідно з цим звітом, родина столяра мала добру репутацію. Вільму знали як серйозну і стриману дівчину, в якої не було друзів, з вересня 1952 року вона була офіційно заручена з агентом Джуліані, якого за кілька місяців перед смертю його нареченої перевели з Марино до Потенци.

Згідно з цим звітом, поводження Вільми з її родиною завжди було чудовим. Вона часто писала своєму нареченому, і останній з цих листів, датований 8 квітня, переписаний нею до зошита, який було вилучено поліцією, свідчив про спокійне і стримане почуття.

Відповідно до цього звіту, консьєржка дому погоджувалася з тим, що сказав Родольфо Монтезі щодо виходу дівчини з дому, за винятком одного пункту: консьєржка запевняла, що бачила, як Вільма вийшла о п’ятій. Родольфо Монтезі запевняв, що то було о п’ятій тридцять.

Ця різниця у півгодини була важливою, бо в Італії поїзди — транспорт пунктуальний. І пані Пассареллі, серйозна і відповідальна службовка міністерства оборони, запевняла, що бачила Вільму Монтезі по обіді 9 квітня в поїзді до Остії. А 9 квітня поїзд до Остії виїхав рівно о пів на шосту.

Ключі від дому

Пані Пассареллі, побачивши в газетах новину про смерть і фотографії Вільми Монтезі, в понеділок 13 квітня рано-вранці прийшла у дім родини розповісти, що вона бачила в четвер. Вона сказала, що Вільма їхала із нею до Остії, у тому самому купе поїзда, і що дівчину ніхто не супроводжував. Ніхто до неї не підходив і не розмовляв із нею під час поїздки. За словами пані Пассареллі, Вільма не кваплячись вийшла на пляжі Остії, щойно поїзд зупинився.

Поліція разом з родиною з’ясувала, якими були інші предмети одягу, що їх мала на собі Вільма, коли вийшла з дому, окрім тих, що були знайдені на трупі. На ній були панчохи і черевички з оленячої шкіри на високих підборах. А ще коротка вовняна спідниця, з такої самої тканини, що й жакет, що був на трупі, та еластичні підв’язки. Родина підтвердила, що, виходячи з дому, вона не тільки залишила всі золоті речі, подаровані їй нареченим, але і його фотографію. Також підтвердила те, що сказала консьєржка: Вільма мала з собою чорну шкіряну сумку кубічної форми з ручкою із позолоченого металу. Всередині торбинки містилися білий гребінець, маленьке дзеркальце і біла хустинка. А також ключі від дому.

Ніхто нічого не знає

Цей перший звіт поліції показав, що не можна вимислити жодної причини для самогубства. З іншого боку, в листі, який вона написала своєму нареченому напередодні, не було жодної вказівки на те, що вона задумувала прийняти подібне рішення. Також було встановлено, що жоден член родини, ні з боку матері, ні з боку батька, не страждав на психічні розлади. Вільма пишалася дуже добрим здоров’ям. Але був факт, що міг бути надзвичайно важливим у розслідуванні: 9 квітня Вільма перебувала у безпосередній постменструальній фазі.

Попри численні розслідування не змогли встановити, що родина Вільми знала щось про її ймовірну подорож в Остію. Батько наполегливо шукав її на набережній Тибру, думаючи, що вона кинулася в річку, але не міг це пояснити нічим іншим, окрім як передчуттям. Було чітко встановлено, що родина не знала, що дівчина мала в Остії знайомого. Навіть стверджувалося, що вони не знають дороги і сполучення автобусів чи трамваїв, у які треба сідати, аби потрапити на вокзал Сан-Пабло, звідки відправляються поїзди на Остію.

Загадка для експертів

По обіді 14 квітня в Інституті судової медицини професори Фраке і Карелла з того самого інституту робили розтин Вільми Монтезі. Поліція вручила експертам анкету з метою встановити точні дату і причини смерті. Зокрема на них покладалася місія визначити, чи смерть справді настала внаслідок утоплення чи дівчина вже була мертва, коли її кинули у воду. Також треба було встановити природу анатомічних відхилень, виявлених у тілі, і ймовірну наявність у внутрішніх органах отруйних чи снодійних речовин.

Також експертів просили визначити (в тому випадку, якщо смерть справді настала внаслідок утоплення), на якій віддалі від пляжу Вільма впала у воду. Водночас їх просили встановити, чи смерть могла бути наслідком специфічних фізіологічних особливостей чи стану травлення їжі. Ця перевірка була важливою, бо тут