Світова гібридна війна: український фронт - Володимир Павлович Горбулін

суспільства від офіційно не оголошеної війни, різке зниження соціальних стандартів і умов життя, відсутність позитивного бачення реформ— усе це стимулює зростання полярних настроїв: від апатії до протесту. Усе це спритно використовують російська пропаганда та її розвідслужби для «розгойдування» ситуації зсередини.

Тому Україна повинна вже зараз планувати свою діяльність так, ніби жодних санкцій немає, а міжнародний контекст складається не на нашу користь. Тільки це дозволить нам уникнути найважчих сценаріїв (на кшталт масштабної воєнної агресії або зміни ставлення до нас союзників).

Концептуальна рамка нової стратегічної діяльності України

Тут ми підходимо до важливого питання про те, якою ж може бути наша відповідь на такі дії Росії, і чи є вона взагалі? Вона є. І її суть — стратегічний аналіз і стратегічне планування, які тримаються на двох стовпах — асиметричності і проактивності.

Росія майже відкрито визнає, що неспроможна займатися стратегічним аналізом і, тим більше, стратегічним плануванням. Навколовладні наукові еліти навіть намагаються це обґрунтувати тим, що в нинішньому світі стратегії унеможливилися як такі. Інтерв’ю різних російських аналітиків, які причетні до вироблення Росією зовнішньополітичних рішень, лише увиразнюють цю нездатність російського істеблішменту мислити стратегічно.

Однак саме ця нездатність — наш шанс. Не віра в «закордон нам допоможе» або очікування нової ціни на нафту марки Brent. Ні. Наш шанс — грати стратегічно із закостенілими тактиками.

Насамперед має змінитися міцно вкорінена практика, коли оперативно-тактичне управління грає першу скрипку в системі національної безпеки та оборони, тоді як власне стратегічне — лише другу. Якщо говорити про наявність справді стратегічного аналізу, слід визнати, що в цей момент ми об’єктивно перебуваємо в складній ситуації. Однак якщо ми не зламаємо цієї тенденції, то знову заплатимо життями українських військово­службовців, які й зараз гинуть на «мирному Донбасі».

Безумовно, Національний інститут стратегічних досліджень у рамках своїх можливостей робить усе, щоб надати військово-політичному керівництву потрібні розробки, але цього замало. Критично мало. Виконання такого завдання потребує об’єднання зусиль учених, представників держ­структур і органів сектору безпеки та оборони, громадянського суспільства. А для об’єднання зусиль нам потрібен своєрідний «науковий хаб», певна точка докладання зусиль і знань. Де цей хаб буде створено, не так важливо, хоча, об’єктивно, саме НІСД має найкращі можливості для виконання ролі такого інтегратора. Головне — щоб його створили і він мав можливість виконувати свої завдання. Як каже один з ключових ідеологів гібридної війни, яку ведуть проти нас, російський генерал Герасимов, цінність науки — у передбаченні. Із цим складно не погодитися. Але нам треба не просто повторювати це як ритуальну фразу, а зробити основою практичної діяльності.

Друге питання — стратегічна діяльність. Нині її практично немає. Ми хапаємося за поточні ситуативні рішення і намагаємося зробити з них «стратегію». Не може бути довгостроковою стратегією держави ідея «домагатися продовження санкцій проти Росії». Бути тактичним пріоритетом — безперечно. Але не стратегією. Росія намагається втягти нас у зрозуміле й комфортне для неї симетричне протистояння. Щоб наша країна витрачала час і гроші на стандартні озброєння. Щоб ми постійно тримали свою економіку в стані стресу. Щоб ми втягувалися в дорогу гонку озброєнь, якої в класичному вигляді виграти не можемо (як свого часу США втягли СРСР у глобальну гонку за програмою «Зоряних війн»). Україна не може собі цього дозволити. Насамперед — ресурсно.

Важливе запитання, що неминуче виникає в будь-якого читача: чи здатні нинішні еліти, військово-політичне керівництво країни прийняти цю нову реальність і мислити стратегічними, а не тактичними категоріями? Однозначної відповіді на нього дати тут і зараз не можна. Однак насправді не це найголовніше. Адже якщо еліти цього не усвідомлюють, якщо вони не здатні прийняти цю об’єктивну вимогу часу і запоруку збереження нашої країни — не стане ні самих еліт, ні країни, якою вони управляють, бо тим самим створиться вікно для тієї масштабної агресії, якій вони не зможуть запобігти і на яку не зможуть відповісти. Тож прийняття нової логіки діяльності — це не питання політичної дискусії, це екзистенційна рамка існування України, якій потрібна цілісна й новаторська стратегія боротьби з агресором.

Основою цієї нової стратегії мають стати нестандартність дій (асиметричність), завдавання ударів по найчутливіших місцях противника, інноваційність. Без цього в нашому довгостроковому (а воно буде саме таким) протистоянні не перемогти. І, як ми вже зазначали, мета всіх цих дій — не допустити війни і посилювати тиск на РФ, щоб вона була зайнята безліччю не смертельних, але відчутних ударів і не мала можливості сконцентруватися на одній меті. У даному випадку — на нас.

Під ударом опиняємося не тільки ми — Росія завдає ударів по Європі й з Європи, розконсервовуючи проросійські проекти, експертів, політиків, просто «корисних ідіотів». Потрібно шукати асиметричні відповіді. Мусимо знайти такі рішення, які, з одного боку, дозволять нам підтримувати високий рівень готовності військ і їхню здатність відбити пряму атаку, а з іншого — не знищать нашу економіку. Насамперед Україна має радикально змінити систему ухвалення рішень у цій сфері.

Що далі?

Фантомні болі старої системи, що розвалилася як із природних причин, так і за активної допомоги збоку, зрада стратегічного партнера — все це дає нам можливість не брати в дорогу кайдани минулого, а справді рішуче йти вперед. Ми повинні сформувати нову модель системи національної безпеки та оборони, спроможну відповідати на виклики дня не тільки нинішнього, а й завтрашнього. Росія (якщо тільки не станеться чогось екстраординарного, що не вписується в загальний прогноз розвитку ситуації) буде для України довгостроковим дестабілізуючим супутником, що постійно підводить нас до межі масштабної війни, за якою цілком може вибухнути й «велика війна».

Наше виживання залежить від того, чи будемо ми до неї готові. Це і є найголовніше стратегічне завдання. Для всіх і для кожного.

Глосарій

Агресія збройна — застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України[2].

«Борг Януковича» — інструмент фінансового тиску на Україну з метою доведення її до стану дефолту в умовах гібридної війни з боку РФ. Заборгованість України перед Росією, сформована шляхом викупу російським Фондом національного добробуту (ФНД) у грудні 2013 року дворічних євробондів із купоном 5 % (цінні папери українського Уряду, що були розміщені на Ірландській фондовій біржі) на загальну суму $ 3 млрд та з терміном погашення до 20 грудня 2015 року. Була сформована суто на політичних умовах (відмова від євроінтеграційного курсу України).

Багатовекторність зовнішньої політики України — концепція