Наркономіка. Як працює економіка картелів - Том Вейнрайт
Інший головний біль щодо людських ресурсів викликаний тим, що картелям доводиться керувати відносинами зі своїми працівниками, а також постачальниками й клієнтами без укладання контрактів. Звичайна компанія, якщо працівник краде або постачальник не надає оплачених товарів, може подати до суду. А наркокартель – не може, якщо кур’єр чкурне з пакою грошей або імпортер не доправить партію наркотиків. Єдиний спосіб, яким злочинні організації можуть забезпечити виконання контрактів, – насильство, через що здатність залякувати і вбивати лежить в основі успіху будь-якого наркокартелю. Однак розгортати насильство і дорого, і погано для бізнесу.
Обидві головокрутки – як найняти персонал і як переконатися, що вони роблять те, що їм кажуть, – розв’язують менеджери з кадрів у наркокартелях. Це вам не абищиця – керувати складними операціями, постійно підвищуючи платню низькокваліфікованим, непередбачуваним працівникам, які схильні саботувати угоди просто через свою дурість. Найкраще це вдається організаціям, які найбільш поважно ставляться до роботи з персоналом.
• • •
У галасливому, тьмяно освітленому іспанському ресторані в Санто-Домінґо, елегантній, але депресивній столиці Домініканської Республіки, кілька офіцерів із відділу боротьби з наркотиками, відзначаючи кінець тижня, п’ють до безтями. Я беру стілець, щоб підсісти до них, а вони замовляють ще по пиву в стражденного офіціанта, якого гукають «Tonto!» («Ідіоте!»). Інші відвідувачі роззираються навколо, але, схоже, до бійки не квапляться.
Нині відділ боротьби з наркотиками в Домініканській Республіці має набагато більше роботи, ніж раніше. Перш ніж учергове набити рот plátano frito, найменш сп’янілий офіцер пояснює мені тривожну тенденцію останніх років: «запаморочливе» збільшення кількості наркотиків, які вилучаються в країні. Віддавна країни Карибського басейну були останнім приступцем для кокаїну на шляху до США. У 1980-х роках, коли по телебаченню крутили серіал «Поліція Маямі», завантажені кокаїном швидкісні катери мчали з Карибського басейну до Флориди, а звідти поверталися з доларами. Але цей маршрут ефективно перекрила цільова група Південної Флориди, яка з ініціативи президента Рональда Рейґана координувала роботу ФБР, Управління боротьби з наркотиками, митниці, податкових органів та інших федеральних агенцій під орудою віце-президента Джорджа Буша. Цільова група вдалась до радикальних заходів, і карибський маршрут закінчився. Наркоторгівці переїхали на захід, використовуючи Мексику як основний пункт в’їзду.
Проте останнім часом з’явилися ознаки того, що вони повернулися на острови. Через це стався різкий сплеск злочинності.
– Тиск у Мексиці викликав переміщення на схід, до Карибів, – каже офіцер, пересуваючи тарілки й пляшки, щоб зобразити мапу регіону на дерев’яному столі в ресторані.
Спалах насильства в Мексиці та Центральній Америці змусив наркодилерів шукати тихіші маршрути, і мода на Карибський басейн повернулася. Великий стрибок відбувся 2011 року, коли кривава війна з наркотиками в Мексиці сягнула апогею. Того року Домініканська Республіка вилучила і спалила майже 9 тонн наркотиків, вдвічі більше, ніж за кілька років перед тим. Більшість поставок надходила з Колумбії до нового порту Кауседо на південному узбережжі Домініканської Республіки. Здебільшого наркотики призначалася для Пуерто-Рико, а звідти доправлялися до материкової частини США або портів Іспанії та Нідерландів.
Перехоплення здійснюються за допомогою вісьмох нових бразильських винищувачів24 Super Tucano, каже мені офіцер. (Поруч із цим текстом я в нотатнику поставив знак питання: інвестування у винищувачі, щоб ловити контрабандистів наркотиків, здається трохи дивним. Може, так і є. Через кілька місяців після нашої розмови Wall Street Journal повідомив, що бразильські прокурори висунули обвинувачення в корупції проти кількох працівників виробника реактивних літаків Embraer, стверджуючи, що вони підкупили домініканських чиновників, щоб підписати угоду25.)
Більшість заарештованих пачкарів – місцеві жителі. Чимала кількість арештів сприяла швидкому заповненню задушливих в’язниць країни. У 2014 році в’язнів було вдвічі більше, ніж 10 років тому. 26 000 людей запхали в камери, розраховані менш ніж на 15 000 осіб. Майже подвійна переповненість в’язниць призвела до жалюгідних умов утримання в’язнів. Офіцер додає, що це добре, бо в’язниця не має бути комфортабельною для цього мотлоху. Його п’яний колега пропонує тост за нижні терени королеви Англії (мабуть, на мою честь) і замовляє ще по пиву, і тоді я викликаю таксі.
Багато поліцейських і багато виборців вітають те, що в’язниці країни переповнені й страшні. Зрештою, що більше злочинців за ґратами, то менше їх на вулицях, щоб грабувати, вбивати та контрабандою перевозити наркотики. Що гірші умови, то більше утримуватимуться від скоєння злочину. У більшості американських країн найвищий рівень ув’язнювання в світі, включно зі США, де за ґрати потрапляє одна з кожних 150 осіб. В’язниці в регіоні мають пекельні умови. Під час пожежі у в’язниці Гондурасу 2012 року загинуло понад 350 в’язнів, а двома роками раніше в пожежі в Чилі загинув 81 в’язень. Звичайними явищами є і вбивства, поодинокі й масові: у Північній Мексиці група в’язнів з картелю «Сетас», перш ніж утекти, без особливих труднощів убила 44 гангстерів-конкурентів.
Ніхто не хотів би туди потрапити. Проте для кримінальних організацій в’язниці відіграють ключову роль у рекрутуванні й навчанні працівників. Аби зрозуміти, як це відбувається, розгляньмо історію Карлоса Ледера. Хирлявий, старанний син батька-німця й матері-колумбійки спочатку щосили намагався знайти себе, коли у віці 15 років переїхав до США. Саме в 1960-х роках, коли в США зростала популярність канабісу, молодий Карлос став наркодилером. З роками він набув досвіду й став перемитником крадених автівок між Канадою і США. Усе йшло добре, доки у віці 25 років його не заарештували й не відправили відбувати короткий термін до в’язниці в Денбері, штат Коннектикут. Це могло стати кінцем його кримінальної кар’єри. Але очільники в’язниці ухвалили рішення, яке змінило міжнародний наркобізнес, і помістили Ледера до однієї камери з Джорджем Юнґом. Блондин із Бостона, тридцятидворічний Юнґ був поважною фігурою в наркобізнесі. Він відбував термін за контрабанду канабісу між Мексикою і США, для чого використовував крадені легкі літаки. Знічев’я вони почали обмінюватись історіями і разом придумувати бізнес-ідеї.
Це була зустріч двох кримінальних умів. Юнґ знав, як імпортувати наркотики літаком, Ледер мав контакти в Колумбії. Доти кокаїн у США брали мало, і тому контрабандою
