Марко Вовчок - Т. М. Панасенко
Маленький Боря наповнює життя Марії Олександрівни новими турботами й радощами: він починає ходити, час від часу хворіє. Заради нього письменниця вирішує зняти кращу, більшу й зручнішу квартиру. Радиться з Лобачем-Жученком, чи не поїхати їй з Борею на ціле літо в Марківку, до його батьків, які були такі милі й чуйні? Лист Етцеля, в якому видавець нагадує, що Марія Олександрівна мріяла доживати віку у Франції і перебратися туди одразу після закінчення Богданом університету, тепер викликає у письменниці посмішку.
ПереїздНавесні 1877 року Марія Олександрівна востаннє виїхала за кордон. Були нагальні справи у видавництві Етцеля, але був ще й страх через слідство у справі її знайомих з «Товариства друзів». Цілком можливо, що Марку Вовчку загрожував обшук або навіть арешт. Париж був близький і знайомий: старі друзі, що дали притулок, – бо в готелі «Лувр» місць не було; справи у видавництві; записка від І. Тургенєва з проханням відвідати його, бо сам хворіє і прийти не може…
Повернувшись, Марія Олександрівна турбується за кар’єру Михайла Дем’яновича. Письменниця зв’язалася з давнім знайомим, чиновником Федором Лазаревським, написала йому, що Михайлові Дем’яновичу, мабуть, доведеться перебиратися на службу в інше місто, просить допомогти вирвати Лобача-Жученка з Петербурга на службу в Ставрополь. Отримавши позитивну відповідь, Марія Олександрівна просить зберегти в таємниці її втручання у справи друга. Михайло Дем’янович побував у Ставрополі, на місці спілкувався з Ф. Лазаревським, а повертаючись, заїхав до сім’ї Богдана Опанасовича. Марковичі тоді жили в Москві в студентській «комуні». Умовами життя в цій «комуні» Лобач-Жученко був шокований: холод, невлаштованість, а до того ще й злидні переслідували молоду сім’ю з маленьким сином. Зустрівшись із Богданом, Михайло Дем’янович радився з ним щодо вінчання з Марією Олександрівною. Наприкінці 1877 року Лобач-Жученко просить Марію Олександрівну приїхати в Москву, щоб повінчатися там. Сталася ця подія 19 січня 1878 року. А через деякий час Михайло Дем’янович був призначений на службу в Ставрополь.
Чоловік перший виїхав у Ставрополь, щоб зняти квартиру, владнати інші побутові справи до приїзду дружини з сином. Марія Олександрівна у Петербурзі намагається передати новим жильцям квартиру, відправити всі речі в Ставрополь, дуже хоче взяти рояль. У листі пропонує чоловікові запросити до них жити його матір, Тетяну Андріївну. У перші дні квітня 1878 року Марія Олександрівна з сином Борисом виїхала в Ставрополь. Про свій від’їзд вона не повідомляла друзям і знайомим, усі незавершені справи залишила доброму знайомому, юристу Михайлу Миколайовичу Буткевичу. Тільки йому Марко Вовчок залишила свою кавказьку адресу. Для близьких знайомих письменниці цей від’їзд був цілковитою несподіванкою, хоча Марія Олександрівна казала, що на якийсь час виїде за кордон. За рік до цих подій Марія Олександрівна, розмірковуючи у листі до Ф. Лазаревського про переведення Михайла Дем’яновича у Ставрополь, написала: «…нехай Марко Вовчок зникне, як у воду кане, і нехай там залишається під водою до самої смерті, – це найкращий засіб дожити до неї спокійно і багато працювати».
СтавропольУ Ставрополі Михайло Дем’янович найняв невеликий будиночок на подвір’ї маєтку ставропольського губернатора генерала Христофора Попандопуло. Саме туди у квітні 1878 року приїхала Марія Олександрівна з меншим сином. Біля будиночка був великий сад, який став улюбленим місцем прогулянок і відпочинку Марії Олександрівни. Як згадував потім Богдан, письменниця вела замкнений спосіб життя: вона дуже рідко ходила до міста, майже не відвідувала знайомих, ні в клуб, ні в театр не ходила. Жінка ніби відпочивала від свого швидкого, жвавого й бурхливого життя. Звичайно, не всі літературні й видавничі справи були завершені, тому Марку Вовчку доводилося деякий час ще щось дописувати, щось відсилати, одержувати якісь гроші за свої твори.
У 1878 році Богдана мали вислати з Москви і поселити в Архангельській губернії під гласний нагляд поліції. Але цього заходу не здійснили, бо Маркович ще у травні цього року сховався в Тульській губернії, де навчався ковальського ремесла. Переховуючись у селі, Богдан Опанасович заразився від хворого селянського хлопчика висипним тифом. Марковича відправили в московську лікарню. Дізнавшись про справжню й дуже важку хворобу сина, Марія Олександрівна з чоловіком відправилися в Москву, звідки вони забрали Богдана до Ставрополя. Але як тільки Богдан трохи одужав, начальник жандармської управи міста Ставрополя зацікавився ним і надіслав запит до Петербурзького університету, бажаючи з’ясувати, чи було йому надано диплом кандидата. Богдан Опанасович не став очікувати арешту, він терміново поїхав. У довідці ІІІ відділу про нього було сказано: «Незважаючи на розшуки по всіх усюдах, місця проживання його до останнього часу не було виявлено; а нелегальним шляхом здобуто відомості, що він у 1878 році був найвпливовішою особою серед с. – петербурзької та московської молоді, водячись здебільшого з фабричним людом як робітник, причому дуже хитро переїздив з міста до міста, не маючи певного місця проживання».
Одного разу (в 1879 році) чорні хмари зійшлися й над головою Марії Олександрівни. У перлюстрованому у ІІІ відділі листі одного зі студентів Петербурзького університету необережно згадувалося ім’я Марії Олександрівни, і її особою зацікавився сам Олександр ІІ. Начальник ІІІ відділу, генерал-ад’ютант Олександр Дрентельн терміново повідомив царю, що Маркович – відома письменниця Марія Олександрівна Маркович (Марко Вовчок), що вона належала до гуртка пропагандистів «Товариство друзів», що коло її інтересів обмежувалося літературою й зустрічалася вона найчастіше з представниками літератури. Так, вона була близько знайома з тими, хто в 1877 році відвідував вечори у Єракових, але ж у самої письменниці ніяких зібрань не проводилось. Зараз Марко Вовчок перебуває за кордоном.
Абрау-Дюрсо