Нам воно святе! Пісні січових стрільців - Михайло М. Маслій

професором і кількаразовим ректором (1921–1922, 1925–1928, 1935–1937, 1943–1944).

Досліджував пам’ятки давньоукраїнської писемності («Південноволинське Городище і городиські рукописні пам’ятки 12–16 ст.», 1923–1925), фольклор («Головні напрями й методи в розслідах українського фольклору», 1927 р.), вивчав історію української мови («Погляди на історію української мови», 1924 р.), проблеми українського літературознавства («Погляд на сучасний стан історії розслідів української літератури» (1901 р.), нову українську літературу (творчість Т.Шевченка, М.Шашкевича, Ю.Федьковича).

Автор пісні «Шалійте, шалійте, скажені кати» (1889).

Помер 23 травня 1945 р. у Празі.

Грають труби над Дністром
Вірш і музика Олександра Колесси Грають труби над Дністром, Кров жива пливе руслом, Славні стрільці січовії Ворогам несуть погром. Гей, гей, гей, гей! — Москалям несуть погром, Смерть – погром! Понад Волинь грім гремить, Галич вільний гомонить, Гей! Коли ж озветься Київ, Дніпро кров’ю зашумить?! Гей, гей, гей, гей! Дніпро море зчервонить. Зчервонить! Ой заграє в Лаврі дзвін Радісно в цілий розгін… І воскресне Україна Від хвиль Сяну аж по Дін, Гей, гей, гей, ой! Аж до моря, аж по Дін, Аж по Дін! В крови Велет підросте, Сила духа розцвіте, І заблисне над народом Волі сяєво святе. Гей! Гей! Гей, гей! Щастя сонце золоте! Золоте! Роман Купчинський

Талановитий хлопець змалку мав виплекане чуття до образності рідної пісні, адже виховувався у родині, де знали і любили народну музику, зростав у середовищі сільської інтелігенції, у гармонійному світі галицького люду. Народжені Романом Купчинським пісні (24.09.1894 с. Розгадів Зборівського р-ну Тернопільської обл. – 10.06.1976, м. Оссінінг, США) відразу стали дорогими і рідними мотивами понад Золотою Липою та по всій Галичині, ніби як народні. І майже ніхто десятками років не здогадувався навіть у його родинному селі, що це витвори їх славного земляка. Ті пісні пахли незнаними стрілецькими походами, ніжністю, вкладеною поетом у такі прості, щирі й гострі слова. Пахли рідною м’ятою з-над берегів Дністра, травами і розпростертими аж до Збруча лісами, таємничо неприступними, як і колись. «Зажурились галичанки через тую зміну, Що відходять наші стрільці десь на Україну: – Хто ж нас поцілує в уста малинові, В карі оченята, в чорненькії брови?..», «Човен хитається серед води, Плеще о хвилі весло, В місячнім сяйві біліють сади, Здалека видно село…», «Як з Бережан до кадри січовики манджали, То краялось серденько Із горя та печалі…» і десятки інших, слова і музика яких належать перу Романа Купчинського. Радянська влада наклала на них багаторічне табу. Але їх співали. Насамперед у краях, де й народився їх автор. Співали на родинних святах, не надто гучно й голосно, щоб чули тільки свої, ті, котрі не зрадять. Легендарний стрілець, здавалося, став легендою. Попри те – він ще був живим у ці смутні часи і мешкав в Америці, коли його творіння співала Україна, ховаючись сама від себе… Лише із постанням незалежності України, на початку 1990-их, повернулися до нас насамперед з голосу І.Мацялка та гурту «Соколи» ім’я і творчість Р.Купчинського