Проект «Україна». Жертва УПА. Місія Романа Шухевича - Данило Борисович Яневський
Перечитаємо спомини згадуваного Миколи Омелюсіка. У 1943 р. він — керівник Оперативного відділу УПА-Пів-ніч. Оперативний відділ — це основа основ штабу будь-якого рівня. Саме оперативний відділ несе відповідальність за планування основної військової функції — бойових завдань. Він чесно визнає: «Вся канцелярія Штабу УПА Во-линь-Полісся складалася з однієї скриньки, головним чином з мапами, що часто носив її на плечах один-єдиний писар, що був на цілий штаб. Потрібні ж секретні папери та шифр носили в своїх торбинах начальник оперативного відділу та начальник штабу».
Тепер по суті. «Рік 1942 пройшов ще в підготовчих працях для розгортання відкритого збройного спротиву… На початку березня 1943 р. українська поліція, за виїмком небагатьох осіб, захопивши всю зброю, яку посідала і яку мала під своєю охороною, пішла в ліс. Це були основні кадри сяк-так вишколених людей для розгортання більших відділів УПА».
Першопричиною, яка поклала початок безповортній зміні лояльного ставлення українського населення до визволителів від радянського ярма, стала невимовна трагедія: «винищення літом 1942 р. в бестіяльський (диявольський — Д. Я.) спосіб всього жидівського населення показало, на що здібні німці, коли їм треба буде винищити не тільки поодиноких людей, але й цілу націю»[38].
Безпосередніх поштовхів до початку активної антині-мецької боротьби було, на думку Омелюсіка, два. Перший — «гасло «Україна це свята земля будучності німецького народу» було тією провідною зіркою, на яку вже орієнтувалися всі розпорядження німецької адміністрації». Другий — «терор, який німці зміцнили з початком 1943 року (масові розстріли в Рівному 8 березня 1943 р., в Крем’янці — 23 лютого 1943 р. та інші)», які «спричинили до народження жадоби відплати та кипучої ненависті. Так постала потенціальна УПА» (підкреслення наше — Д. Я.). Основними супротивниками цієї «потенціальної УПА», — вказує мемуарист, — виступали німці, «червоні москалі», «польські наїзники». Останні, за його словами, «прилучалися» або до німців, або до «червоних». «На канібальські звірства (тобто німців, поляків та «червоних москалів» — Д. Я.), — обґрунтовує він, — треба було відповідати сильними дошкульними ударами». Фактична війна з німцями, — за твердженням Омелюсіка, — почалася вже в березні 1943 р., між 1-м та 18-м числом. При цьому, — уточнює він, — фактор рейду Ковпака, на якому наголошують деякі інші мемуаристи, особливого значення не мав, оскільки головною метою червоних диверсантів було «знищення нафтових споруд на Дрогобиччині», а сам рейд ковпаківців був «рейдом пропагандивно-терористичним».
У другій половині 1943 р., — пише він далі, — УПА «зарисувалась» на території «цілої Волині з промінюванням на Поділля та на Київщину». Ця УПА «підлягала одному провідникові і командирові» — Дмитрові Клячківському (Климу Савуру). Начальником штабу був Ступницький (Гончаренко), начальником оперативного відділу — Омелюсік, начальником розвідки полковник армії УНР — Литвиненко. Місце «постою» — в районі села Великий Стидин, Костопільсько-го повіту (тепер — Костопольський р-н Рівненської обл. — Д. Я.). «За оцінкою штабу, — уточнює Омелюсік, — ефективна сила УПА на Волині в другій половині 1943 р. виносила около 20 000 озброєних людей, до яких належали організовані курені і теренові частини (від роя до сотні)»[39].
Висновок Володимира Макара, який 1943–1944 рр. працював у редакції підпільної радіостанції «Вільна Україна» в Карпатах (виявляється, і така була! — Д. Я.у. «самооборона українського населення Волині і Полісся від грабіжницько-терористичних нападів більшовиків і німців стала всенародним рухом»[40]. Принагідно зауважимо: «всенародний» характер «народній самообороні» на цьому етапі додавала й публічна пропаганда цілей і методів їх досягнення. Саме про це йшлося в широко відомому й неодноразово цитованому і мемуаристами, і пізнішими дослідниками документу «За що бореться Українська Повстанча Армія (УПА)?». Фізично — це двосторінкова летючка з підписом «Українська Повстанча Армія». Дата — серпень 1943 р. Цікаво те, що ця летючка з’явилася місяцем раніше, ніж «Політична декларація» тої-таки УПА, під якою стоїть підпис «ОУН» без додатку «(б)» і яка переписана з тексту серпневої летючки. Зміст обох зводиться до 13 пунктів, серед яких: «За вільну українську но формі і змісту культуру», «За героїчну духовність, високу мораль, за громадську солідарність, дружбу та дисципліну». Аби не переповідати інше, пропоную кожному охочому зазирнути до відповідного розділу Конституції України 1996 р.
У цих простих, на перший погляд, документах, міститься якась своя, мені не зовсім зрозуміла, інтрига. Судіть самі. У вересні з’являється брошура. Назва: «Політична Деклярація УПА. За що бореться Визвольно-Революційна Українська Повстанська Армія (короткий виклад ідеї і програми УПА)». Підпис: «Провід Організацій Українських Націоналістів (Самостійників)». Підкреслюю: дата і слово «самостійників» уписано ручкою після того, як цю підпільну чотиристорінкову брошуру було видано.
Мимоволі напрошується висновок: для населення не уточнювали, що це — політичний документ бандерівської фракції, яка намагалася в той час видати себе за цілісну, нероз’єднану ОУН. Хай там як, головний зміст її такий. Чи то ОУН, чи то ОУН(с), чи то ОУН(б), чи то ОУН(с-д), чи то УПА, чи то ВРУПА сформулювала основну мету своєї боротьби:
— щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній самостійній державі;
— передачу великої промисловості у «національно-державну власність»;
— дрібна власність повинна бути кооперативно-громадською;
— участь робітника в керівництві заводами;
— фаховий, а не комісарсько-партійний принцип в керівництві;
— восьмигодинний робочий день;
— справедлива винагорода праці;
— вільний вибір професії та місця праці;
— національно-державна організація великої торгівлі;
— повна рівність жінки з чоловіком;
— свобода друку, слова, думки, віри і світогляду;
— право національних меншин плекати свою власну по формі і змісту національну культуру.
Були перераховні й пункти «проти»:
— імперіалістів і імперій;
— інтернаціоналістичних і фашистсько-націонал-со-ціалістичних програм і політичних концепцій;
— російського комуно-большевизму і проти німецького націонал-соціалізму,
— більшовицьких колгоспів та німецьких громгоспів.
Насамкінець, як годиться, було визначено керівництво рухом: «Політичну силу організовує, розбудовує і закріплює Організація Українських Націоналістів (ОУН). Військову силу українського народу становить в сучасний момент визвольно-революційна Українська Повстанча Армія (УПА)».
Одне не зрозуміло. Чи брали до уваги укладачі цього документа наявність «українського народу» за межами Волині та Галичини? А як бути з тими українцями, які жили в УРСР, які воювали в
