Московська воша - Симон Петлюра

Четверте. Залізниці теж приходять до занепаду. На багатьох лініях шпали не міняються вже кілька років, а майстерні для ремонту зачиняються. Там, де ходило на день 16 пар поїздів, ходить тільки 3. По деяких лініях зовсім нема руху, бо нема кому їздити, нема чим возити та й нічого возити. Пароплавство, як от на Дніпрі, на Десні, Прип’яті, Бугові, Донцю ще в гіршому стані, бо пароплавів зменшилося, за річками большевики не доглядають, як слід по-хазяйському.

П’яте. Дорожнеча життя стала в кілька разів більшою ніж була до большевиків. Багато потрібних речей дістати не можна, а коли й дістанеш, то за дуже великі гроші.

Шосте. Багато будинків по містах знищено, зруйновано і кілька років не мають ніякого ремонту. Нема що й казати, що нових не будують, бо ніхто не хоче та й нема за що.

Сьоме. Неврожаї частіше почали відвідувати Україну, а московська большевицька влада ради з ними не вміє дати. Ніде в світі неврожай не доводить до голоду, тільки большевики вміють до нього допустити.

Восьме. Народне здоров’я теж за большевиків погіршилося, бо не хватає ні лікарів, ні фершалів, ні ліків, а влада большевицька не звертає на це належної уваги. Через те то гуляють тепер у нас на Україні всякі хвороби, як от пропасниця-лихоманка, пранці тощо.

Дев’яте. Люди стали харчуватися тепер і гірше, і менше, як раніш (комісари тільки та комуністи їдять і більше, і смачніше), а через те населення України виснажується на силах, передчасно старіє, а діти родяться кволими та немічними.

Загалом кажучи: народне господарство України, як і господарство окремого хазяїна-хлібороба, захиталося, занепало і шкутильгає на всі ноги. Разом з цим і життя кожної людини стало хистким, ніби виточились із нього всі соки та сили, потрібні для нього.

14. ДИКЕ ПОЛЕ В ОСВІТІ ТА ПРАЦІ

Коли хазяйнування большевицьке до руїни господарства призведе, то порядкування їхнє в справах освіти та культурної праці дике поле заводе.

Як прийшли большевики в Україну, то зразу ж заарештували чимало учителів та учительок. Кого повбивали, а кого в Московщину послали. Одночасно «Просвіти» наші позачиняли, кажучи, що вони й контрреволюційні, і українством дуже пахнуть. Потім за панотців взялися і заборонили їм до школи ходити та слову Божому дітей навчати. Переполовинивши учителів, зачали їх на свою комуністичну віру перетягати та вимагати від них, щоб з дітей наших теж комуністів поробити. Одночасно почали вони все по-новому і по вищих школах заводити. Поставили там своїх доглядачів з своєї ж таки партії. Заборонили всякі книжки та газети друкувати крім своїх комуністичних. Задушивши вільне навчання і вільне слово, вони задушили і всяке громадське життя, бо зачинили всі товариства, всі союзи, клюби, сходини, зібрання тощо. Після п’ятирічної отакої праці большевиків на полі культурно-освітньому, край наш просто здичавів і став ніби диким полем, що бур’яном заросло.

Шкіл народніх стало менше ніж було за української влади. До середніх та вищих шкіл, як от університети, інститути, пускають учитись тільки комуністів, а інших — безпартійних — виключають.

Книжок друкується за большевиків теж куди менше, як от друкувалося за української влади. Та й книжки тепер друкуються тільки ті, на які дозвіл дає большевицька влада. Отож тепер здебільшого одне сміття друкується, бо інакше й не можна назвати комуністичних книжок.

Лісничих, агрономів, лікарів, фершалів, інженерів взагалі фахових людей стало тепер теж менше ніж було за української влади, бо декого з них большевики постріляли, а інших приневолили світ-за-очі тікати. Через це ні до кого тепер ні за порадою, ні слова розумного послухати.

За те руйнуючи та закриваючи потрібні людям товариства, большевики всю свою силу та грошей багато витрачають на те, щоб перше: «комсомольські» клюби де тільки можна заводити, друге — безбожницькі зібрання та маніфестації уряджувати, трете — церковні будинки відбирати та для «сельрад» їх віддавати, і четверте — пропаґандою та підкупом якнайбільше комуністів у нас заводити.

Не дивно, що завдяки цьому народ наш дичавіє, а большевицькі турботи про освіту та культуру допровадили до того, що:

Перше — роспуста, безсоромність, нечистота зводять собі міцне кубло не тільки по містах, а й по селах, не тільки чоловіки та парубки, а й жінки та й дівчата провадять часом життя гірше собачого.

Друге — сходяться і розходяться, беруть шлюб, а потім розводяться, хто хоче, коли і скільки хоче, бо такий закон і право большевики завели.

Третє — всяка гидка лайка, як от матюки московські, що навчила їх нас Москва, бо у нас люди не вміли лаятись так погано, поширилась, як бур’ян на дикому полі.

Четверте — розвелось злодійство, хабарництво, шахрайство, донощицтво тощо.

П’яте — безпритульні діти тисячами швендяють по містах, бо большевицька влада на це як слід не зважає. І тоді, як з малих хлопців виростають майбутні злодії, взагалі злочинці, то з малих безпритульних дівчат виростають розхристані поламані життям повії, що своїм тілом торгують та нечисті хвороби розносять.

Все оце — і квітоньки і ягодки большевицького ладу та їхньої просвіти. І хто знає де більше шкоди натворили большевики своєю руїнницькою роботою: чи знищуючи добробут господарчий, чи ламаючи та засмічуючи душу народню?

Та того мало, що ото говорилось про большевицьку владу. Треба додати, що вона єсть найбільш немилосердна і люта на світі. Вона не знає жалю до того, кого уважає за ворога свого. А як большевиків жменька, а тих хто кориться їм зі страху та примусу — мільйон, то виходе, що ворогом своїм вона уважає увесь наш народ. Большевики не вірять нам і бояться, як би ми не очуняли колись та не передавили їх, як тих щенят чи вошей. Підбивши нас під себе, скористувавшись темнотою та неорганізованістю українського народу, большевики терором — розстрілами та іншими карами — хочуть вічно тримати його на своєму налигачі і не жаліють ні