Московська воша - Симон Петлюра

Одну науку можна засвоїти, читаючи їхні газети:

— Коли вони щось або когось лають останніми словами, то це значить, що тут щось не так, а написане ними треба розуміти інакше.

А кінець кінцем для народа ні газети, ні книжки большевицькі не потрібні, хіба що на цигарку можуть придатися чи щось нечисте, гидке ними витерти.

— Брешуть большевики не тільки тоді, коли по своїх газетах пишуть, а й тоді, коли з промовами на різних прилюдних зборах, мітінґах чи з’їздах виступають. Ніяка влада на світі не говорить так багато і робе так мало добра для народу, як влада большевицька, комуністична. Найбільше починають всякі комісари балакати, коли треба якісь нові податки здирати або здирство яке нове робити. Тут починаються вже такі розмови, що й кінця-краю їм немає, наче повінь весняна виливається з большевицьких ротів. Одну науку чи правило з них можна засвоїти, коли на село приїздить якийсь «оратор», то завтра або за кілька день одвідає нас і міліція або якийсь інший чорт і силою забиратиме від нас хліб, збіжжя все, що положено «ударними» вимогами большевицького здирства.

Отак і живемо ми серед брехні та насильства. Брехня большевицька наче дурман або чад від паленого вугілля: коли дихати ним довго, то й отруїтися можна. Ні про що інше й не дбають большевики, як про те, щоб наші душі отруїти, а мозки перевернути.

10. ЗАМІСТЬ «РАЮ» ПЕКЛО ЗАВЕЛИ

— Большевики обіцяли нам рай соціалістичний. Пройшло мало не п’ять років і замість раю вони гірше пекла завели.

У тюрмах повно невинних людей. «Чрезвичайка» тепер перехрещена в ГПУ та «вони», що хочуть те й роблять. Арештовують усіх і правих, і винуватих. Розстрілюють і по суду, і без суду. Мучать людей страшними муками. Шпіони, донощики всюди нишпорять, скрізь підслуховують і доносять. Різні пройдисвіти, провокатори з того ж таки «ГПУ» підбивають легковірних людей на щиру розмову, під час якої починають лаяти большевиків, а потім по їхнім доносам людей забирають, кудись вивозять, часто туди, звідки вороття немає. Через те один другому не вірить, сусід сусіда боїться і здається, що стіни вже чують, що хто каже. Десятки тисяч людей вивезли большевики на Сибір, то на північ (Мурман, Соловецький манастир), а то ще й на Волгу висилають. Так колись російські царі та імператори робили після того, як Україну обманом під московське царство підбили. Вони теж наших козаків на північ — на «канальські роботи» посилали, де ті бідолахи й гинули від холоду та хвороби. Точнісенько так і большевицькі правителі роблять: теж засилають наших людей на далеку та холодну північ, щоб ті там гинули, як козаки колись погибали. Тут ніщо не змінилося: Москва все одно, чи вона царська чи большевицька, однакових засобів уживає, щоб вилюднити та переполовинити наш край.

— За царських часів дітей в школах на Україні найголовніше вчили тому, щоб вони від рідної мови відцурались та москалями поставали. А большевики вимагають від учителів, щоб ті школярів уже змалечку на комуністичну віру перевертали. Отож душу наших дітей псують наукою большевицькою, а нас самих намовляють безбожниками зробитись. Для большевиків-комуністів нема ні святощів, ні Бога, ні Христа, нічого святого, в що наші діди з прадідів вірили та без чого й жити не можна. Щоб захитати віру нашу, вони й церкви осквернюють, богохульства та блюзнірства всякого допускаються. До того доходять, що з деяких церков клюби та центри для розпусти зробили. Не дозволяють пан-отцям до школи ходити та дітей наших слову Божому научати, а самі силою забирають церковні будинки та для своїх партійних потреб їх зужитковують.

— Вихваляються большевики, що вони справедливі права, рівні для всіх заводять, а на ділі поділили всіх людей, розроїли між собою і посіяли роздор межи ними. Одним все дають і всіма правами та привілеґіями наділяють, а у других все беруть і ні за що їх почитають. Коли ти не комуніст, не записався до їхньої партії, коли ти не «комнезам» або не «комсомолець», то ти не чоловік і нема тобі ніде ходу. А як ти в большевики пошився, то на першому місці у них, хоч би п’яниця, нероба і останній пройдисвіт був. Ти можеш менше платити податку, а то й зовсім не платити, можеш жити за кошт куркуля і коверзувати до схочу над всім селом.

— Ми платимо тепер такі податки і натурою, і грішми, яких ніде, ні в якій країні не платять. Учені люди підрахували, що навіть за панщини робили люди менше, ніж ми тепер, «вольними гражданами рабоче-крестьянской республіки» ставши. А в той час, як ми спини гнемо, комісари живуть, наче в маслі купаються, бо розкошують і горя не знають. Вони одягнені і взуті, а ми обідрані та в латаному ходимо, бо немає в що ні одягтись, ні взутися, та й нізащо ні чобіт, ні одежі купити. В деяких селах одна пара подертих черевиків на десять-двадцять хат припадає, а багато людей так, що всім тілом світять.

— Робітник на фабриці не має й половини того, що колись мав і кляне тепер комісарів, що за них колись горою стояв, кляне свою долю, бо з того, що він заробляє, не можна прогодувати ні себе ні свою сім’ю. А як підеш до міста великого от скажемо до Києва, Одеси, Катеринослава, Житомира чи якогось іншого, то й там люди ходять обідрані, виснажені, напівголодні, бо часом городським жити ще тяжче приходиться, ніж нам селянам. Все, що мали, вони попродали, а заробити ніде. Добре і там живеться тільки комісарам, партійцям, їхнім жінкам та полюбовницям та всяким спекулянтам, що ділять свої заробітки нечисті з большевицькими пройдисвітами.

— По містах панує велика розпуста та й на село ця отрута переходить, бо безчестя, зіпсутість, повійство большевицька влада, як бур’ян скрізь розводить та ще й радіє, що люди забувають і совість і почитальність. Отакий «рай» завели наші «спасителі» з Москви! От уже справді гірше від пекла! — Дядько Семен аж сплюнув од огиди.

— Скажи мені, куме, — озвався до нього Лаврін, — куди воно все дівається, що від нас большевики беруть? Платимо ми часом, по двадцять, а то й більше