Нарцис - Дмитро Чобіт
Із обтічних відповідей не винесеш чіткого уявлення про претендента у депутати. Але учителі 80-ї школи, де відбувалася зустріч, з обуренням розповідали: "Якісь люди з пакетом крупи і консервою заходять додому, солодко посміхаються примовляючи: це вам як виборцям" - "За кого ж ця каша?" - запитую. Не кажуть прямо. Але і так ясно, що не від генерала авіації, екс-міністра оборони України".
По Артемівському округу Віктор Медведчук тоді не пройшов… Хоча мав і прихильників: "Що нам з генерала, а той юрист хоч перед виборами підкине хай що-небудь".
У велику політику Віктор Медведчук все-таки прийшов у квітні 1997 року, коли переміг на дострокових виборах у Верховну Раду України по Іршавському виборчому окрузі №171 Закарпатської області - після того, як Сергій Устич склав із себе повноваження народного депутата України у зв'язку із виконанням обов'язків голови облдержадміністрації. Якраз С.Устич і став головним фактором, що забезпечив перемогу маловідомого київського діяча, яким тоді був В.Медведчук. Великий наголос у виборчій кампанії робився на тому факті, що він є радником самого президента України. Задіяні були і потужні бізнесові важелі. Все разом і дало відмінний результат - 97% виборців проголосувало за Віктора Медведчука, і він тріумфально відзначив закарпатську вікторію - на противагу сірій київській невдачі 1994 року.
Зайнявши місце народного депутата України у сесійному залі Верховної Ради, Віктор Медведчук нічим особливим себе не проявив і тихо просидів до наступних парламентських виборів.
Виборча кампанія В.Медведчука 1998 року проходила під знаком СДПУ(о), куди він разом із Г.Суркісом вступили, взявши на себе обов'язки по фінансуванню партійних структур. Крім них, ряди СДПУ(о) поповнили їхні підлеглі з комерційних структур і всі футболісти київського "Динамо" на чолі з Валерієм Лобановським. "Команда, без которой мнє нє жіть" виборола-таки омріяні 4,01% голосів виборців, головним чином закарпатських, і потрапила до Верховної Ради України.
За підсумками парламентських виборів 1998 року розстановка політичних сил у Верховній Раді, вперше за роки незалежності, склалася не на користь лівих - їх було всього 176. Чотири пропрезидентських фракції НДП, НРУ, Зелені та СДПУ(о) набирали 200. До необхідних для прийняття рішення не вистачило 26 голосів.
I вони були - правоцентристська "Громада" тоді мала 39 депутатів, яле з її керівником Павлом Лазаренком президент України Леонід Кучма вів нещадну боротьбу і робив усе, щоб вона не приєдналася до правих партій. Фактично тоді пропрезидентські структури торпедували справу створення правоцентристської більшості в українському парламенті. Більше того, щоб не допустити посилення впливу "Громади", вони пішли на компроміс із комуністами і соціалістами. Внаслідок цього Головою Верховної Ради України обрали Олександра Ткаченка. Під час голосування, за словами О.Ткаченка, 12 бюлетенів соціал-демократів було кинуто на його користь, і він набрав 231 голос. Таким чином, голоси об'єднаних есдеків стали золотими. Відповідно вони почали вимагати для себе і більше посад.
Тодішній керівник фракції СДПУ(о) Євген Марчук пропонував на першого заступника голови парламенту кандидатуру Віктора Медведчука. Однак явна зрада соцдеками націонал-демократів, які головним завданням вважали недопущення лівих до керівництва парламенту, перешкодила цьому наміру. "Рух" і частина НДП відмовилися підтримувати В.Медведчука. Внаслідок коаліція чотирьох фракцій розпалася. Соціал-демократи та Зелені стали чітко голосувати разом із комуністами і соціалістами, фактично створивши разом з ними ліву більшість. Тоді ж В.Медведчук висловився про те, що він притримується лівоцентристських поглядів.
У 1998 році посаду першого заступника Голови Верховної Ради України Віктор Медведчук не посів - мусив пропустити комуніста Адама Мартинюка і задовольнитися посадою просто заступника. Але це теж був неабиякий його здобуток. Про В.Медведчука тоді дізналася вся Україна, а вже восени наступного року він дав серйозну заявку на участь у президентських виборах 2004 року. Розкруткою іміджу претендента зайнялися структури СДПУ(о) та контрольовані ними засоби масової інформації.
Неодноразові намагання лівоцентриста В.Медведчука добитися прийняття очолюваної ним СДПУ(о) до Соціалістичного Інтернаціоналу поки що не увінчалися успіхом - у Європі ніяк не можуть збагнути і пояснити феномену, чому найбагатші люди України так палко переймаються лівими ідеями і декларують захист інтересів трудящих та навіть гучно відзначають Міжнародний день їхньої солідарності.
Не знайшла розуміння й акція протесту, влаштована в листопаді 2000 року під стінами Кабінету Міністрів України, у ході якої молоді люди з так званої нової генерації під несамовите гигикання та улюлюкання випустили перед будинком уряду свиней. Тим самим вони, очевидно, хотіли підкреслити подібність декого із членів уряду з цими мирними тваринами.
Але є тут одна особливість: для українців свиня - необхідна в господарстві тварина, яку вигодовують для того, щоб протягом року забезпечувати сім'ю запасом м'яса, смальцю і сала. А в євреїв свиня є чи не найогиднішою істотою, м'ясо якої забороняє вживати їхня релігія. Невипадково в середовищі ортодоксальних євреїв побутує найбільш образлива лайка - "свиня необрізана". Невже саме цим керувалися організатори брутальної антиурядової акції? Де тут прояви такту і поваги до історичних звичаїв народу, серед якого живуть організатори і натхненники безсоромного цинічного паскудства?
"Свиняча" акція викликала хвилю обурення та протестів і не лише в уряді. Навіть газета Народно-демократичної партії "Україна і світ сьогодні" у номері за 11 листопада 2000 р. гостро засудила явно хуліганські і образливі дії. Зокрема вона писала: "… акцію освятив сам голова Національної ради з питань молодіжної політики, народний депутат, захищений депутатською недоторканістю". На думку газети, таким чином "своє ставлення до Кабміну і особисто прем'єра демонстрував голова Нацради з питань молодіжної політики Віктор Медведчук".
Якщо це так, то стає зрозуміло, за чиї кошти молодь придбала півтора десятка добре вгодованих свиней.
Значно більше розуміння Віктор Володимирович отримує в серцях і душах закарпатських виборців. У Закарпатті Віктор Медведчук та його друг Григорій Суркіс - не лише народні обранці, а й, очевидно, всенародні улюбленці, якщо судити за підсумками виборів 1998 року. Тоді за В.Медведчука проголосувало 90% виборців Іршавського округу №71, а за Г.Суркіса -
