Нарцис - Дмитро Чобіт

- "реєстрація компаній та відкриття банківських рахунків у безмитних зонах у найкоротші строки" - тобто сприяння вітчизняним бізнесменам у реєстрації офшорних фірм, через які впродовж років цілком легальне викачувались з України сотні мільйонів доларів;

- "створення компаній та фірм у США, Ізраїлі, Швейцарії, Люксембурзі та інших країнах світу";

- "сприяння у набутті нерухомості у США та Ізраїлі з повним правовим забезпеченням".

Судячи з реклами, представництва фірми "Бі-Ай-Ем" працювали у Києві, Москві, Лос-Анджелесі, Тель-Авіві і Хайфі.

Звичайно, що не складно зробити аналіз діяльності інших ЗМІ, контрольованих об'єднаними соціал-демократами. Але і так одне є безперечним - всі вони виконують функцію пропаганди в Україні поглядів та інтересів Г.Суркіса і В.Медведчука, а в ході виборчих кампаній відіграють дуже важливу роль у відповідному зомбуванні електорату.

Бізнесово-політична діяльність приносить В.Медведчуку чималі прибутки. Як свідчать подані ним декларації про доходи у 1997 році сума його сукупного доходу становила 1 млн. 880 тисяч 308 гривень, до речі, дохід його друга Г.Суркіса за цей же період був майже ідентичний і становив 1 млн. 895 тисяч 139 гривень. Цей факт може свідчити про те, що прибутки "чудесна сімка", принаймні її лідери, ділять у рівних долях. У 1999 році сукупний дохід В.Медведчука становив уже 5 млн. 893 тисячі 195 гривень. У 1999 р. В.Медведчук придбав цінних паперів на суму 3 млн. 684 тисяч гривень, а на його особистих рахунках у банках знаходилось 3 млн. 806 тисяч гривень. Попереднього року ці суми були втричі-вчетверо менші. Ці цифри взято з декларацій, які офіційно поширювалися серед депутатів, коли В.Медведчук і Г.Суркіс балотувалися на керівні посади у Верховній Раді України. За2000 рік декларації відсутні, однак, судячи із інтерв'ю журналу "Політика і культура" №1 за 2001 рік, за цей час В.Медведчук отримав дохід у сумі 6,5 млн. гривень і при цьому сплатив податків більше, ніж на мільйон гривень.

З офіційно оприлюднених даних про доходи В.Медведчука звертає на себе увагу такий факт: незважаючи на те, що з 1997 року В.Медведчук не має права як народний депутат займатися комерційною діяльністю, його бізнес йде набагато краще, ніж до того, як він у квітні 1997 року вперше був обраний членом українського парламенту, а в 1998 році - заступником Голови Верховної Ради України. Отже, напрошується висновок: звання народного депутата України і посади заступника і першого заступника Голови Верховної Ради України сприяли відчутному поліпшенню бізнес-діяльності і особистого добробуту одного з провідних українських олігархів та допомогли йому подвоїти і потроїти свої офіційно декларовані річні доходи. Для порівняння: сума річної зарплати за 1999 ріку В.Медведчука становила 9 тисяч 903 гривні. При одержаних за цей же час дивідендах і відсотках у сумі 5 млн. 881 тисяча 898 гривень Віктору Володимировичу від Верховної Ради була надана ще й матеріальна допомога у сумі 1 тисяча 393 гривні, що може свідчити: ця особа і копійки на свою користь не пропустить.

Між іншим, Віктор Медведчук неодноразово хвалився, що зарплату У Верховній Раді він не одержує - перераховує її на благодійні цілі. Отже, заступник Голови Верховної Ради України трудиться на цій високій державній посаді на громадських засадах. Пригадуєте? Яку тому анекдоті, коли щойно влаштований на роботу завскладом дивується: "А що - у вас тут ще й зарплату дають?"

З усього вищесказаного добре видно, що В.Медведчук дуже ретельно працює на збільшення своїх прибутків, використовуючи дня цього власну партію і владу. За допомогою партії він займає посади, а за допомогою посад - контролює процес.

Журнал "Что делать?" №2 за 2000 р. подав цікаві порівняння річного доходу В.Медведчука за 1999 рік у сумі 5 млн. 893 тис. гривень і річними бюджетами центральних органів влади України:

Президент України та його апарат - 5,4 млн. грн.

Апарат Кабінету Міністрів України - 5,2 млн. грн.

Верховний Суд України - 2,7 млн. грн.

Конституційний Суд України -1,6 млн. грн.

Рахункова палата України - 1,4 млн. грн.

Бізнесово-політична діяльність В.Медведчука, Г.Суркіса та їх компаньйонів по підприємництву і СДПУ(о) є яскравим прикладом функціонування в Україні бізнесово-політичних груп, які, відстоюючи свої економічні інтереси, не лише здійснють вплив на політику президента, а й самі вирішують кардинальні державні питання, використовуючи при цьому всі наявні у них ресурси: фінанси, політичну партію і парламентську фракцію, засоби масової інформації. Яскравим прикладом цього може служити кампанія з дискредитації своїх політичних опонентів В.Ющенка і Ю.Тимошенко та висловлення недовіри першому українському урядові, який, незважаючи на шалену протидію, таки добився відчутних економічних досягнень. Одним із кандидатів на посаду прем'єра після планованої ще у 2000 році відставки В.Ющенка серйозно розглядався якраз Віктор Володимирович Медведчук. І це робилося з далекосяжним прицілом.

До речі, головним інспіратором відставки уряду В.Ющенка в квітні 2001 року був теж саме В.Медведчук та його компанія. У цьому сумніву не було ні у кого. І всі знали чому: "Віктор Ющенко і Юлія Тимошенко їм дуже заважали".

За підсумками шоу-акції "Людина року - 99", яка проводиться ось уже кілька років з ініціативи і при найактивнішій участі керівництва об'єднаних соціал-демократів, Віктора Медведчука визнано переможцем у номінації "Політик року". Взагалі від початку цього артистичного дійства Віктор Медведчук і його друг Григорій Суркіс щорічно стають незмінними лауреатами конкурсу, по черзі отримуючи призи як кращі юристи, бізнесмени, меценати, політики року.

Важко щось писати про політичні звершення політика року, бо про них немає жодної конкретної інформації. Однак сам гучний титул, неодноразово фігуруючи у засобах масової інформації, виконував функцію своєрідного зомбування обивателя, який, за задумом організаторів, повинен звикнути до думки про винятковість обдарувань та успіхів лауреатів.

Першу спробу здобути мандат народного депутата України В.Медведчук здійснив весною 1994 року, коли він балотувався по Артемівському виборчому окрузі №1 міста Києва. Тоді демократичні сили підтримали тут екс-міністра оборони України генерала Костянтина Морозова. У ході виборчої кампанії щодо генерала застосовувались недостойні методи політичної боротьби: його ім'я оббріхували, агітацію за нього брутально рвали і псували, розповсюджували нікчемні чутки. На роль основного суперника Костянтина Морозова