Українська література » Публіцистика » Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 - Роман Іванович Іваничук

Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 - Роман Іванович Іваничук

Читаємо онлайн Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 - Роман Іванович Іваничук
потім завоювали семіти, бо ж мусила впасти покара за Хамів гріх, а від Яфета – «прекрасного» – народилися ми з вами: блідолиці й жорстокі бестії, які запанували на обидвох земних півкулях і пролили на землі найбільше крові. Та світ прощає нам усі гріхи за те, що наш праотець Яфет перед потопом врятував для людства таємницю письма: віднайшов шкатулку покійного Мафусаїла, Ноєвого батька, з сувоєм, на якому був записаний секрет… Прощають, бо ми подарували людству культуру в книгах, починаючи з Біблії й кінчаючи порнографічними бестселерами та томами з кресленнями атомних та водневих бомб. Прощають до пори…

А все ж таки, яка біда загніздилася була у світі, що Бог постановив його затопити? А сталося непоправне лихо на землі: Господні сини-ангели, непослушні Творцеві, зійшли на землю й зачарувалися найкращим Божим творінням – дівчатами; вони брали собі їх за жон, і від цих не дозволених Богом шлюбів народжувалися велетні. Всі вони, крім Єноха, діда Ноєвого, були сильні, а тому злі, й, будучи півбогами, – богами стати хотіли. Світові почав загрожувати хаос… Мав рацію Леонід Кравчук, коли казав, що навіть у ангела, якщо йому дати необмежену владу, виростають роги…

Отже, злих велетнів затопила вода, й світ після цього мав стати мирний і справедливий. Проте до біди часто спричиняються зовсім невинні людські гріхи, як-от: цікавість або надмірна доброта. Світ вічно страждатиме від хвороб через цікавість Пандори, цей самий гріх погубив дружину Лота, яка перемінилася у стовп солі, оглянувшись на содомський вогонь, і Орфей теж втратив Евридіку із-за марниці. Син же Ноя, Яфет, своєю жалістю з домішкою практицизму звів нанівець усю місію батька. Одного дня Яфет побачив за бортом велетня, що борсався у воді, допливаючи до ковчега, й пожалів його, та за милосердя якусь віддяку хотів мати, тож запитав нещасного, що він обіцяє за порятунок. «Я зроблю так, – відказав виснажений голодом і втомою злий титан, – що у всіх твоїх нащадків однаковий буде розум й тому вони стануть незалежні один від одного. Що винайде один, до того додумається й другий; якщо один створить імперію, то й інший зуміє це зробити; якщо в одній державі винайдуть атомну бомбу, то зразу до цього додумаються в іншій; якщо один витворить у своїй голові ідею фашизму, то негайно ця ідея виникне в мозку ближнього, а коли хоча б одну голову затуманить мана комунізму, то нею вмить заразиться многість твоїх нащадків, але й загине ця ідея у всьому світі водночас, – і в результаті всі люди стануть схожими в добрі і злі».

Яфет був улюбленцем Ноя, й батько виконав просьбу сина: вилізти на середню палубу велетневі не дозволив, щоб не затопив ковчега, зате погодився, щоб титан тримався однією рукою за борт, а Яфет годував його з рук.

Кого ж вигодував наймолодший син Ноя на нашу голову? Хто ті нащадки врятованого злого велетня: Нерон, Грозний, Лєнін, Сталін, Пол-Пот, Кастро чи Борис Єльцин? Та, напевне, – всі згадані й не згадані, колишні й майбутні тирани.

Будьмо обачні в мандрівках, панове, лихі сили повсюдно чигають на нас: Господь бо після потопу змирився з тим, що зло таки зосталося на світі, помножилося тисячократ, й перестав удосконалювати людство, залишивши за собою право карати за гріхи.

Та не занепадаймо духом. Найбільша цінність мандрівок полягає в тому, що вони дають можливість знаходити й антиподів злих нащадків велетня: є вони на світі як противага добра злу. Тож вирушайте в дорогу, відшукуйте їх і знахідками добра добро помножуйте.

5

У п’ятдесятих-сімдесятих роках совєтські окупанти з усіх сил намагалися перетворити Київ, а також Львів у глухі провінційні міста, й це їм почасти вдалося зробити. Адже ні в політиці, ні в адміністративному врядуванні, як теж і в науці й культурі, в цих найбільших центрах України ніхто нічого самостійно не вирішував: наукові проекти, плани будівництва, кадрові призначення, дисертації, ба навіть посади прибиральниць у вищих партійних і державних установах затверджувала Москва.

Львів, до того ж, завжди вважався особливим містом: ми його потаємно називали українським П’ємонтом, не завше знаючи, що це означає, а окупанти без упину мусували думку про буржуазно-націоналістичний характер Львова: в результаті у нашому місті виростали все нові й непотрібні для регіону заводи, до яких спроваджувано на роботу російськомовний люмпен, що то мав русифікувати непіддатливий для денаціоналізації край, шаленіла цензура, і, як допінг страху, періодично відбувалися у Львові показові повторні суди над колишніми членами ОУН та перезахоронення останків так званих «жертв бандерівщини» – насправді жертв каральних загонів НКВД і провокаторів, які проникали в УПА. Комуністи ще й сьогодні поширюють антиукраїнську пропаганду про «звірства УПА», та це вже звучить як виття шакалів у пустелі, що то лякають, а вкусити не можуть, – народ знає всю правду: розкопки в одному лише Яблуневі Косівського району засвідчили, хто чинив розправи над мирним населенням у сорокових роках і начинював трупом криниці.

У ті часи, які для сучасного читача вже є історією, народ Галичини невпинно перебував під московською лупою, й тому постійний зв’язок інтелігенції з Москвою був вимушений. Більшовицьке керівництво не довіряло навіть найбільш авторитетним львівським ученим, письменникам, художникам; їх доскіпливо контролювала, атестувала й допускала або не допускала до більш-менш відповідальних посад столиця СРСР.

Тому наші поїздки до Москви були життєво потрібними; вони ставали узвичаєними й навіть престижними, й нині я можу тільки дивуватися, що Москва перестала бути для мене щоденно необхідною, як і Мадрид або Лондон, до яких я протоптував би дорогу лише з потреб власної роботи та інтелектуального збагачення. Тоді ж кожен при першій нагоді радо їхав до «столицы нашей родины», щоб хоч трошки заглянути в інші світи: у столичних, великих та малих містах

Відгуки про книгу Дороги вольні і невольні. Щоденники. 1991–1994 - Роман Іванович Іваничук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: