Леся Українка - Т. М. Панасенко

Косачі, СтарицькІ, Лисенки

Приїхавши до дочки, Ольга Петрівна відразу знайшла для неї зручніше помешкання. Але, незважаючи навіть на добрі новини – народження дочки Євгенії у брата Михайла, написання Модестом Левицьким музики до Лесиної «Колискової» («Мі» з «Семи струн»), – нервовий стан поетеси погіршується, у неї час від часу трапляються нервові напади, що супроводжуються судомами, тремтінням, безсонням і запамороченням. Михайло буде просити сестру Ольгу якнайшвидше поїхати до Лесі, бо з тою щось недобре діється. Ольга вирушила в Ялту разом з Оксаною, додому вона напише, що нерви у Лесі «сильно розбиті». Лікарі, до яких зверталася поетеса, дивувалися, чому досі ніхто з їхніх колег не звертав увагу на її нерви? Усі випробування, через які довелося пройти 27-річній жінці, не могли не відбитися на її нервовій системі. Молодші сестри доглядають Лесю, її нервові напади повторюються рідше, а потім зовсім зникають. Тим більше що нерви поетеси активно лікували. У родині було прийняте рішення, що влітку Леся поїде відпочивати в Гадяч. Влітку недалеко від Гадячого (у Зеленому Гаю) на лугу коло річки під копицею сіна була зроблена відома сьогодні фотографія, на якій були Леся, Ольга Петрівна, сестри Ольга й Ізидора, дядько Олександр Петрович Драгоманов і Сергій Мержинський. Леся пізніше зазначала, що це найкраще фото С. Мержинського.

Цього ж 1898 року в липневій книзі «Літературно-наукового вісника» з'являється перша серйозна критична стаття про творчість Лесі Українки. Належить вона перу Івана Франка, який глибоко й докладно розбирає творчий доробок письменниці на той час. Саме в цій статті І. Франко написав слова, що стали на сьогодні крилатими й першими спадають на думку, коли згадуєш ім'я Лесі Українки: «Від часу Шевченкового “Поховайте та вставайте, Кайдани порвіте” Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосильної, хворої дівчини», «Ся хвора, слабосильна дівчина – трохи чи не одинокий мужчина на всю новочасну соборну Україну».

Наприкінці літа Леся їде до Києва й зустрічається там майже з усією родиною.

Восени був написаний вірш «Забута тінь», який, за припущеннями, був створений після того, як Леся поспілкувалася з дружиною Миколи Лисенка. Кажуть, що одного разу Ольга Антонівна відверто розповіла Лесі про своє становище. Вона зреклася власного імені й незалежності, забула про свій талант і музичну кар'єру, порвала стосунки з родиною, пішла проти волі батька, стала додатком до свого чоловіка, його тінню. Жінка кинула музику й присвятила себе сім'ї, хоч жила з Лисенком без реєстрації шлюбу, без права на його прізвище, бо влада не давала композитору розлучення з першою дружиною. А на запитання, хто вона така, люди говорили: «Се жінка Лисенкова…» Після цієї розмови й народився вірш про дружину Данте, про яку всі забули, милуючись красою кохання митця до Беатріче.

…Хто вона?

Тож ні один співець її не вславив

І ні один митець не змалював;

Десь там, на дні історії, глибоко

Лежить про неї спогад. Хто вона?

Се жінка Дантова. Другого ймення

Від неї не зосталось, так, мов зроду

Вона не мала власного імення.

На стосунках трьох шляхетних українських родин треба зупинитися докладніше. З того часу як Косачі перебрались до Києва остаточно, стосунки між трьома видатними українськими родинами – Старицькими, Лисенками, Косачами – стали ще ближчими й тіснішими. Старицькі й Лисенки родичалися здавна: Михайло Старицький був одружений із Софією Віталіївною Лисенко, рідною сестрою композитора, – Косачі не були рідними по крові ні Старицьким, ні Лисенкам, але «по душі були рідніші рідних».

У родинах Старицьких і Косачів панував незмінний літературний дух. Тут завжди писали, розбирали твори, читали їх, видавали збірники і взагалі жили літературно-громадським життям. Та хіба могло бути інакше, коли на чолі цих сімей стояло четверо таких видатних письменників – Михайло Старицький і його донька Людмила Старицька, Олена Пчілка і її донька Леся Українка! Решта членів цих родин та їхні найближчі родичі теж якоюсь мірою брали участь у літературній творчості.

Третя родина була найпершим осередком української музики, а крім того, доповнювала діяльність перших двох. Людмила Старицька-Черняхівська писала: «Як в родині Ростових (в «Войне и мире» Л. Толстого) панувала атмосфера кохання, так і в наших Сполучених Штатах (родини Косачів, Лисенків і Старицьких) панувала атмосфера творчості і дружньої приязні, і всі “огніщани”, які “тягли” до нашого вогню, були перейняті тим самим духом». Не було жодного приїзду Лесі до Києва, – ще коли Косачі жили на Волині, – щоб вона не відвідала гостинної хати сім'ї Старицьких, де її зустрічали з великою радістю близькі за віком дочки Михайла Петровича: Людмила (старша на три роки) та Оксана (менша на два). Щиру дружбу з Людмилою Леся Українка пронесла через усе своє життя. А Галина Лисенко, дочка композитора, згадувала: «З того часу, як Косачі остаточно переїхали до Києва, не було, мабуть, такого дня, щоб ми їх не відвідували або вони нас. Ніхто не вірив, що ми не рідня». З Лисенками в Лесі завжди була щира взаємна приязнь. Захоплюючись із раннього дитинства красою музики, вона полюбила Миколу Віталійовича, його сердечну сім'ю й домівку, де все було насичено чарівним світом звуків. Ще раніше перша дружина композитора давала їй уроки гри на фортепіано, а коли юна поетеса взялася перекладати з Гейне, то деякі вірші Лисенко поклав на ноти і тут же, в своєму кабінеті, випробував їх. Так, у співдружності молодої поетеси й досвідченого композитора, з'являлися в Україні нові пісні. Великий музикант щиро вірив у Лесин поетичний хист і настільки його цінив, що навіть замовив їй (а в цей час їй було шістнадцять років) написати текст до жалібного маршу на роковини Тараса Шевченка.

100-ліття української літератури

26 листопада 1898 року відбувся вечір століття української літератури, до якого Леся написала вірш. Урочистості влаштували у великій залі Літературно-артистичного товариства, членами якого були Тадей Рильський, Микола Лисенко, Михайло Старицький, Микола Ковалевський, Олена Пчілка, Леся Українка. Зала була переповнена. Після доповіді та численних привітань виступом хору Миколи Лисенка розпочалася концертна частина. Потім славетний актор Микола Садовський прочитав Шевченкового вірша «На вічну пам'ять Котляревському», за ним вийшов на естраду корифей народного театру поет Михайло Старицький. Спершу він зачитав власного вірша, а потім