Нарис Історії ОУН - Петро Мірчук

на себе. Смію, Високий суде, покликатися на ту внутрішню правдомовність зізнань Біласа. Адже він признався до речей безмірно страшніших і юридичне та морально більше обтяжуючих його, і не затаював нічого, бо говорив у тому психічному наставленні, коли не міг говорити неправди і думати про викрут. Був рішений на все, був уже без усякої надії. При такій настанові Білас від самого початку аж до розправи, і тут, завжди твердив, що в Глинній Наварії він не стріляв, що під час цілого нападу він не віддав ані одного пострілу. Тому прошу про уневиннюючий вирок щодо цього місця акту обвинувачення, в якому йому закидається вбивство коменданта Коята.

„Високий трибунале! Тепер приступаю до другої справи, в якій не прохатиму уневиннення. В справі, в якій мусить запасти вирок, що він, клієнт, є винний. Це справа нападу на пошту. В цій справі щодо мого клієнта все є вияснене і я мушу признати, що акт обвинувачення в цьому пункті є тільки потвердженням зізнань обвинуваченого про те, що діялося під час нападу на пошту. Отож, фактом є, що Білас належав до ОУН. Фактом є, що він отримав наказ їхати до Львова, фактом є, що він тут опинився серед подібних йому інших пізніших учасників нападу на пошту. Фактом є, що він брав участь у нападі, фактом є, що мав призначену ролю в ньому й її виконав. Але тут заходить цілий ряд облегшуючих обставин щодо участи і значення того, що робив підсудний Білас. Не буду повторювати всього, хочу тільки відкинути погляд і насвітлення, що його цій саме справі дає пан прокурор. Каже пан прокурор, що Біласові й Данилишинові доручено завдання забрати гроші, бо вони мали вже за собою минувшину, яка їх кваліфікувала до експропріяційних нападів, бо вони брали участь у давнішому нападі на пошту в Трускавці. Я зважуюся сказати щось протилежне: роля, яку їм приділено, вказує якраз на те, що вони були трактовані як люди найменше спосібні на те, що є терором, що є ґвалтом, що виконується зі зброєю в руках, що вимагає остаточного виступу проти людського життя. Навпаки, з ролі, яка була призначена першому і другому, виходить ясно, що це була воля, яка вимагає цілком інших кваліфікацій. Роля, яка вимагає певности, що той, кому вона буде доручена, її виконає і виконає абсолютно чесно.

„Високий суде! Я завжди буду цілком далекий від того, щоб очорнювати, понижувати якийнебудь революційний рух, щоб плюгавити й етично понижувати тих, котрі в ім'я політичних ідей беруть участь у нападі на чуже добро. Як людина, яка хоче і має ту абсолютну волю дивитися на життя реально, я знаю, що гроші – це є страшна сила, про яку Ґете у „Фавсті” сказав, що це сила, яка безоглядно панує над людиною і залишається постійною небезпекою для того, хто їх тримає. В підпільній революційній боротьбі, в акції, де немає контролі, де неможливими є точні рахунки, де немає доказів, хто скільки взяв і скільки видав та на що видав, з конечности залишається ця спокуса і можливість, що хтось, із якоїнебудь слабости або через дефект свого характеру може піддатися тій спокусі, яка є зв'язана з посіданням грошей. І ось я тверджу: коли Біласові й Данилишинові доручено якраз цю функцію – забрати гроші, щоб серед тієї суматохи в хвилині, після якої наступає втеча, коли наступає безконтрольність, – зберегти їх і передати організації, коли якраз їм доручено споаву грошей, то це є доказом, що той, хто давав ті доручення, мав абсолютну певність щодо чистоти їх душі, мав абсолютну певність, що доручає ту ролю людям, які про власну користь не дбають і матимуть силу опертися найбільшим спокусам. Признаю, що це доручення було певною мірою вирізненням з-поміж інших учасників, бо той, хто доручив їм ту ролю, знав, що доручає ролю людям, які зроблять для організації, що її членами вони є, все без найменшої думки про власне добро і про власну вигоду. Вони щиро і всеціло, нічого для себе не застерігаючи, принесли себе в жертву ідеї, яку визнали великою і святою, і тими способами, що їх їм вказано, як єдиними й найкращими способами, намагалися цю святу і велику ідею здійснити. Уважаю, що перше, що промовляє в користь обидвох, – а і в цьому і в цілій справі трудно відділити їх одного від одного, – є та обставина, яку я оце подав і яку треба взяти до уваги як злагіднюючу обставину, згідно з розпопядженням про нагле поступування. Є незаперечним фактом, що під час цілого нападу ні один, ані другий, особливо ж Білас, не мали зброї в руках. Уважаю, що цей факт давав би мені право оспорювати, чи взагалі їх обидвох належало ставити перед наглий суд...

„Але, Високий трибунале, є ще обставина обставин, щось, що не просить, не говорить, а кричить великим голосом про пристосування статті розпорядження про наглі суди щодо злагіднюючих обставин: це мотиви, якими керувався обвинувачений Білас, який пішов на цей страшний чин, коли згодився взяти участь у грабунковому нападі на пошту. Це проблема проблем, найбільша і найістотніша, це відповідь на те питання про мотиви: чому ти, Біласе, послухав наказу і виконав його, чому й сьогодні кажеш, що ти зробив те, що тобі твій моральний обов'язок наказував? Вельмишановний пан прокуратор давав частково відповідь на це питання, навів ряд аналогічних справ, нападів саботажів, експропріяцій. І, Високий суде, те, що вирахував пан прокуратор, – це тільки частина, їх було багато, багато більше. Була акція, але ж була й протиакція, – був цілий ряд шибенець, цілий ряд розстрілів, сотки і тисячі літ в'язниці, сотки й тисячі зламаних екзистенцій, сльози матерів і батьків, і все те, що може нести якась буря, якийсь вихор, якого не можна спіймати в сітку карного кодексу. Іде щось, що в актуальний момент набуває спеціяльно гострих форм, але й щось, що є специфічне не лише для цієї землі. Рух, що ідентичною формою виявився скрізь по світі. Фінляндія – спокійна країна, мешканців якої характеризувалося тим спокоєм, тим абсолютним опануванням життя, – ця Фінляндія зірвалася до революційного змагу... І Латвія, і Бретонія, й Ірляндія, і Катальонія, і скрізь і всюди – те саме. Якийсь великий крик народів, часто навіть малих, про існування яких світ навіть не знав, а які виступають на арену до боротьби проти тих, кого вважають за своїх ворогів. І скрізь ми бачимо ті