Макуха - Дмитро Чобіт

Запорукою успішного розвитку будь-якої країни є злагоджена робота всього механізму державного управління: законодавчої, виконавчої і судової влади. Коли такий механізм позитивно відпрацьований, то жодні вибори — парламентські чи президентські — не впливають на його функціонування, а громадяни країни не відчувають зміни влади. Так в ідеалі має бути.

В Україні цей механізм не відпрацьований до сьогодні. Як наслідок, очевидним для всіх було постійне протистояння між усенародно обраними парламентом і Президентом. За 17 років незалежності в Україні практично щорічно відбувалася зміна Прем'єр-міністра і всього складу Кабінету Міністрів, що, безумовно, негативно позначалося на функціонуванні державного управління, стабільності ситуації в державі.

Після вкрай невдалої конституційної реформи 2004 р. і так непроста ситуація в управлінні державою загострилася протистоянням ще й уряду і Президента. Як наслідок — нема злагоди між трьома найвищими інститутами державної влади: Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України і Президентом України. До цього додається гостре протистояння у парламенті.

Мудрі і добропорядні люди при будь-якій системі державного управління знайдуть спосіб злагоджено працювати задля своєї країни та народу. На превеликий жаль, в Україні спостерігається дещо інша картина, а всілякі авантюри і явні провокації у вищих ешелонах влади — тому яскраве свідчення. Чого ж доброго у цій ситуації можна сподіватися?

Вихід один — зміна Конституції України у частині, що стосується вищих органів державної влади: Верховної Ради України, Президента України і Кабінету Міністрів України та механізмів усієї вертикалі державного управління й взаємодії із органами місцевого самоврядування. Безумовно, тут слід врахувати власні помилки і запозичити кращий світовий досвід. Без висококласних фахівців і спеціалістів у галузі конституційного права не обійтися — саме вони мають виробити і подати проект таких змін та винести його на широке всенародне обговорення. Найкраще, аби проекти обговорив і схвалив авторитетний дорадчий орган — Конституційна Асамблея, у якій були б представники від кожної районної і міської громад України. А схвалений Конституційною Асамблеєю проект внесення змін до Основного Закону слід подати на затвердження Верховної Ради України. Ми б тоді отримали справді народну Конституцію, написану на перспективу, а не під сьогоднішні потреби якоїсь партії чи особи.

Про БЮТ я написав три книжки: «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ», «Фарисеї, або Неоголошена війна Україні» і «Ананас, або Новий план захоплення Києва». Всі вони гостро-викривальні, у них наводяться численні факти негідної, фарисейської діяльності лідерів БЮТ. Жоден факт ніхто не заперечив і не спростував, мене лише звинуватили у антисемітизмі. Зробив це у прямому ефірі «5-го каналу» провідний політтехнолог тимошенківської бізнес-політичної організації Дмитро Медведев. І коли ведучий Роман Скрипін попросив його пояснити те, у чому полягає антисемітизм Дмитра Чобота — пан Медведев, не знайшовши нічого ліпшого, заявив, що критикуючи М. Бродського, автор розповів про його єврейське походження та назвав єврейське прізвище його предків, торкнувся інших єврейських питань.

Можна лише уявити, який антисемітський гвалт зчинять у БЮТ цього разу. У зв'язку із такою перспективою хотів би наголосити на наступному.

У книзі «Макуха» називаються конкретні факти відверто шкідницької і деструктивної роботи бютівських верховодів та їхньої організації в цілому. При цьому зауважу, що про велику кількість негідних, фарисейських вчинків вождів БЮТ я навіть не писав, бо хоча й був упевнений у їхній достовірності, та не мав достатніх доказів. Але те, що написано, безперечно, свідчить про підступні, цинічні і нахабні методи політичної боротьби. І хто б їх не вчинив: — українець, росіянин чи єврей, — такі дії його не можуть прикрашати, бо вони негідні. Тому не вартує негідника виправдовувати лише тому, що він етнічний єврей, а його опонента обзивати антисемітом. Зрештою, невже серед українських євреїв бракує порядних людей?

Зауважу, що першу брутальну сіоністську провокацію проти мене вчинено не бютівцями, а їхніми ідейними попередниками — об'єднаними есдеками 20 січня 2000 р. прямо у сесійній залі Верховної Ради України під час блокування трибуни. Тоді, аби навмисно зірвати роботу парламенту, депутат Г. Суркіс, із яким я ніколи не мав нічого спільного, несподівано і абсолютно безпричинно, напав на мене прямо у головному проході сесійної зали. Зав'язалася бійка. Наступного дня друг Г. Суркіса В. Медведчук, відкриваючи засідання народних депутатів в «Українському домі», заявив, що серед надуманих причин, з яких вони мусили сюди перейти, було фізичне протистояння, яке вчора відбулося у сесійному залі. Тобто самі влаштували провокацію, самі ж і послалися на неї для обґрунтування своїх же явно протиправних дій!

Я, звичайно, подав на Г. Суркіса до суду. У мою підтримку 20 січня 2000 р. проголосувала і Верховна Рада, доручивши Генеральній прокуратурі України провести відповідне розслідування. Після оксамитового шахрайства в «Українському домі» 21 січня 2000 р. у прокуратури пропав інтерес будь-що розслідувати, проте судовий процес таки відбувся. Напередодні засідання Печерського районного суду на захист Г. Суркіса дружно стали деякі депутати-євреї і підписали на мене фальшиві свідчення. Мене найбільше здивувало, що серед тих, хто подав до суду цілком неправдиві і наклепницькі свідчення, був Михайло Бродський, з яким я завжди перебував у досить приятельських стосунках. На його прохання я навіть розшукував дані про його предків, які у XIX ст. проживали у моєму місті Броди. І коли я перепитав М. Бродського чи дійсно він таке написав, то Михайло Юрійович знервовано відповів:

— Знаешь, что касается єврейства, то для меня все! Не надо было в суд подавать.

— Виходить, що коли зачеплені інтереси якогось єврея, то можна брехати, зводити наклепи, очорнювати людину нізащо? Міша, а де ж тоді совість? Ти що, не боїшся Бога?

Повне обличчя Михайла Бродського залилося червоним багрянцем аж по шию, він зі злістю щось сказав на мою адресу і швидко залишив сесійну залу.

Після цього випадку я ніколи