Макуха - Дмитро Чобіт

і на місцевому рівні голосують за подібним принципом. Більшість не звертає жодної уваги на самі списки та імена у них, отже, депутатів, тобто владу обирають за фантасмагоричними ознаками. І лише дехто заглиблюється у вивчення справи. Проте коли скрупульозно розглянути суть і вміст «Блоку Юлії Тимошенко» та особи його вождів, то перед нами постає звичайнісінька політична макуха — малокорисна приманка для легковірного виборця.

Докладно вивчивши методи діяльності верховодів БЮТ та його лідера, ловлю себе на думці: все у них пов'язане з макухою. За її допомогою вони приваблюють і купують виборця, здійснюють обмани, авантюри, провокації та інші, негідні порядних людей, вчинки. Невже вони думають, що макуха є міцним і надійним стержнем довготривалої і стабільної політики розвитку держави та поліпшення благополуччя народу? Мабуть, ні.

Вони просто мають людей за дурнів. Тому Юлії Тимошенко та її близькому оточенню слід нагадати гарну єврейську мудрість: «Так завжди не буде!» А заодно й процитувати видатного українського поета Бориса Олійника:

Народ не візьмеш на макуху. Він оддаля відрізнить чин: І хто є син його по духу, І хто по духу — сучий син.

13 травня — 28 серпня 2008 року Київ — Броди

Після написаного

Вже коли книга версталася, відбулося перше засідання третьої сесії Верховної Ради України шостого скликання. Дружнє і злагоджене голосування БЮТ разом із Партією регіонів стало несподіванкою для найпалкіших прихильників Юлії Тимошенко. Такого союзу від Юлії Володимирівни не сподівався практично ніхто, бо ж як вона агресивно лаяла будь-які контакти з регіоналами! Як вона їх паплюжила і обзивала «зграєю»! Як бютівські ЗМІ безперестанку шельмували саму можливість створення так званої «ширки» — широкої коаліції за участю Партії регіонів! І як від цього відхрещувалася сама ж Ю. Тимошенко, починаючи з виборчої кампанії на дострокових парламентських виборах 2007 року! Вона навіть переконувала виборців, що швидше її викраде НЛО, ніж вона побратається з В. Януковичем.

Тепер виявилося, що широку коаліцію створила сама Ю. Тимошенко і цілком нормально пояснює ситуацію — необхідністю забезпечення умов для продуктивної роботи парламенту. А чому ж раніше не можна було взятися за «продуктивну роботу»? Чому Ю. Тимошенко займала таку вкрай нетерпиму, ворожу та агресивну позицію супроти В. Януковича, Партії регіонів і самої думки про створення широкої коаліції?

Пояснення просте. Якби широку коаліцію з Партією регіонів і Блоком Володимира Литвина було створено на самому початку першої сесії, ще восени 2007 р., то, безумовно, продуктивна робота парламенту була би забезпечена, але при такій ситуації Ю. Тимошенко аж ніяк не могла посісти посаду прем'єра, яку вона завжди розглядала як стартовий майданчик до поста Президента України. Саме тому вона вдалася до паплюження Партії регіонів та її лідера.

Зміцнивши свої позиції на посаді прем'єра, Ю. Тимошенко почала дружити з регіоналами і комуністами, аби відібрати від Президента України рештки його владних повноважень і заволодіти ними одноособово. Тепер вона особисто розпочала атаку та цькування самого Президента України В. Ющенка. То є цілком закономірним підсумком її фарисейської лінії.

Я вже про це писав у книзі «Монолітне болото, або ЗАТ БЮТ» і тепер ще раз нагадаю. На закритому від сторонніх очей VII з'їзді ВО «Батьківщина», делегатом якого я був (листопад 2005 р.) Юлія Тимошенко закликала всі організації ВО «Батьківщина» розпочати нещадну критику так званого «оточення президента». Одночасно Ю. Тимошенко просила поки-що не чіпати самого Президента навпаки демонструвати йому свою підтримку [182]. То був початок широкомасштабної реалізації хитрої, підступної і добре продуманої стратегії з дискредитації Президента України В. Ющенка. На першому етапі Ю. Тимошенко потрібно було розправитися з так званим «оточенням», а за великим рахунком — перевіреними часом і ділами його соратників і друзів: Петра Порошенка, Романа Безсмертного, Олександра Третьякова, Миколи Мартиненка та інших. З ними Ю. Тимошенко розправлялася ще й із мотивів особистої помсти, бо саме вони належали до противників надання їй високої посади прем'єра і зовсім не через її морально-етичні засади — тоді вони ще не розкрилися у повній своїй красі, а передусім через її професійні якості. Компанію тимошенківської боротьби з так званим «оточенням президента» бачила вся Україна, то фактично була боротьба з усією «Нашою Україною», яка БЮТом, до речі, не припинялася ніколи. Тепер Ю. Тимошенко взялася і безпосередньо за самого В. Ющенка. На цей раз дубиною у її руках стала фракція Партії регіонів.

І на завершення наведу слова Юлії Тимошенко: «Я, лідер виборчого Блоку Юлії Тимошенко, заявляю про те, що очолювана мною політична сила ніколи і за жодних обставин не буде вступати в коаліцію з Партією регіонів» [183].** А скільки було подібних фарисейських запевнень!

5 вересня 2008 року

Про автора


Чобіт Дмитро Васильович

Член Національної спілки письменників України, член Національної спілки Журналістів України, член Спілки краєзнавців України, народний депутат України І, II, III скликань. Народився 19.02.1952 р. у м. Броди Львівської області. Служив у військово-морському флоті. Закінчив історичний факультет Київського університету ім. Т.Шевченка. Працював робітником, вчителем, директором краєзнавчого музею, головою кооперативу, головою Бродівської районної ради (1994–1998 рр.), головою райдержадміністрації (1995–1996 рр.) Один з організаторів на Львівщині Товариства української мови та народного Руху України. Входив до складу керівних органів Руху до його розколу у 1999 р. У день арешту Юлії Тимошенко, 13 лютого 2001 року, на знак протесту проти політичних репресій вступив у ВО «Батьківщина», член фракції «Батьківщина» у Верховній