Спогади командарма (1917-1920), Михайло Володимирович Омелянович-Павленко

Після парафіяльної мапи таким місцем могло бути с. Олексіївка, біля якого за допомогою прихильного до нас населення група могла-б знайти необхідний їй вихід.

Наказ, що був виданий групі, мав такі точки:

м. Хмелеве, 23 лютого, 14 год.

1. В ніч з 23 на 24 лютого штаб армії, Запорожська дивізія і 3-ій Кінний полк повинні сфорсувати фронт Добровольчої армії на участку поміж с. Мала-Виська і Плетений-Ташлик (с. Олексіївка лежить між двома залізничими лініями: Ново-Українка — Сміла, Ново-Україпиа — Єлизавет).

2. Всі частини групи поділяються на дві маршові колони: першу — кінні і всі більш рухливі частини, а саме: 3-ій Кінний полк, кінно-гірний дивізіон і инші окремі кінні сотні — всі під керуванням полковника Стефанова, — і другу, менш рухливу, — всі піші частини та обози, — всі під командою полковника Ткачука; штаб при першій колоні.

3. Послідовність в акції: а) до смерку обидві колони мали пересунутись від м. Хмелеве до збірного пункту — в хутори Олександрів-ка, що були за 10 верстов на південний захід від Малої-Виськи; з цих хуторів повинно було бути, як стемніє, переведене форсування залізниці Ново-Українка — Сміла і потім виконано марш далі з таким розрахунком, щоб завидна вся група зосередилася в хуторах (вихідний пункт для акцій на прорив), що були за 5 верстов на південь від села Олексіївки:

б) малося на увазі, що перша колона, як рухливіша, прибуде до вихідного пункту значно раніш, перед світанком і, доки надійде друга колона, спроможеться зясувати обстанову і заняти певний пляцдарм для проривчої акції;

в) колонам підчас руху наказувалося використувати манівці та глухі переїзди через залізниці й на вихідному пункті чекати наказу на прорив ворожих фронтів.

4. З огляду на серйозність становища всіх відповідальних начальників було повідомлено про збірне місце Армії У. Н. Р. на 15 лютого.

Треба зауважити, що в той таки самий день (23 січня) групи вже зробили до 25-ти верстов, та треба було ще зробити вночі та по манівцях від З0 до 40 верстов, тому дрібна помилка в маршруті могла повести за собою великі наслідки.

Марш до збірного пункту (хут. Олександрівка) колони виконали без усяких перешкод, не вважаючи на те, що вони проходили завидна через смугу, що була під доглядом розїздів Добровольчої армії; були тільки поодинокі зустрічі наших розїздів з розїздами добровольчими. Заздалегідь виставлені по висотах, вздовж нашого шляху, нерухомі бекети добре виправдали себе — колони йшли по фарватеру, що був відзначений маяками.

Коло 20-ої години перша колона розпочала свій рух від збірного пункту; ніч була дуже темна, треба було добре триматися передніх; з другої години пішов рясний сніг. Провідниками, що були взяті за порукою місцевих діячів, перша колона ще удосвіта була доведена гаразд до наміченого наказом вихідного пункту (цеб-то — до хуторів на південь від с. Олексіївки).

Не буде помилкою сказати, що колони наші зробили цей марш майже на ворожих очах; доходило до смішного, до анекдотичного: в час, коли колони машерували через залізничий переїзд, коло 5-ти верстов від Малої-Виськи, до переїзду підїхав добровольчий розїзд, якому і на думку не могло впасти, що ті тіни, які йшли повз нього добрих пів години, були ці самі українці, що спричинилися в значній мірі до загальної поразки добровольців. Драґуни, що стояли на переїзді, допомагали візникам, напучували їх, кажучи — "дєржісь больше вправо, влєво" і т.и. Тільки нарешті, коли вже зазначився хвіст колони, драгуни звернулися до останнього возу з будою, справедливо міркуючи, що позаду мусів їхати хтось з начальників, — "Ґаспадін палковнік, какая ето часть? — питає драгун. А з буди йому на це: — Спрасіте, пажалуйста, впереді. Драгон подався наперед і на цей раз натрапив на якогось чергового візника, до якого і звернувся з тим-же запитанням.

Змерзлий, захоплений увесь своїм ділом візник-козак відказав: "Запорожні".

Далі зрозуміло: драґони зникли в пітьмі, але було пізно — колони були вже далеко.

Гріх було б тут не сказати пару слів про провідників, бо стільки разів було наше життя в їхніх руках.

Звичайний малюнок: колона, на чолі штаб; далі маячить прапор, а ще зпереду кроків на 5-10 — провідник, звичайно дядько, а як коли, то й парубок; з провідником поруч їде козак.

Так було завжди при всякому пересуванню. Як спочинок — то провідники міняються; попередній дуже радіє — дякує, бажає щасливої дороги; новий заступає його місце в колоні.

І так завжди — без мап, без компасів.

Очікуючи світанку, перша колона стала на спочинок в хуторах. Негайно на Олексіївку (вона-ж Лутівка) була вислана наша кінна розвідка; по всіх розрахунках колона полковника Ткачука могла прибути не раніше як о 8-ій годині ранку. І можна собі уявити загальне здивування всіх, коли трохи не слідом за нами стала підтягатися і друга наша колона з своїми чималими обозами!

Дядько-провідник повів колону полковника Ткачука повз саме с. Олексіївку, де перебував старшинський відділ Добровольччої армії. Селяне дуже просили полковника Ткачука, щоб він наказав всіх їх забрати, — і ніяк не могли зрозуміти, чому полковник відмовився виконати їхнє прохання.

Як приклад доброзичливого відношення населення до наших козаків можна навести те, що один наш невеликий відділ, який спізнився стати на марш, мав в с. Ташлику, занятому частинами Добрармії, добрий відпочинок.

23 січня бій під Олексіївхою був короткотривалий; почався добре, а скінчився нашим поділом на дві групи та втратою частини обозу.

Село Олексіївка лежить в глибокому яру; зі сходу до села підходить велика балка, а далі на південь, в бік