Східно-Західна вулиця. Повернення до Львова - Філіп Сендс
За Габсбургів Жолкєв процвітала. Це був доволі вагомий у часи Мальке центр торгівлі, культури і освіти, заснований на п’ять століть раніше Станіславом Жолкєвським{19}, відомим польським полководцем. Над містом височіє замок шістнадцятого століття з чудовим садком в італійському стилі. Замок і сад збереглися й донині, але поруйновані часом. Численні культові споруди містечка свідчать про строкатий склад його населення: храми домініканців і римо-католиків, українська греко-католицька церква, а в самому центрі — синагога сімнадцятого століття, останнє нагадування про важливе становище міста Жолкєв у Польщі, єдиного міста, де друкувалися єврейські книги. У 1674 році великий замок став королівською резиденцією Яна III Собеського, польського короля, який переміг турків у битві під Віднем 1683 року, поклавши край трьохсотлітньому конфлікту між Османською імперією і Священною Римською імперією Габсбургів.
Коли Леон приїздив сюди провідати родину матері, у місті налічувалося близько шести тисяч мешканців, які були переважно поляками, євреями та українцями. Олексій Дунай дав мені{20} копію вишуканої мапи міста, намальованої вручну 1854 року. Ціла палітра зелених, кремових і червоних відтінків чимось нагадує картину Еґона Шіле «Дружина художника», імена і назви виділено чорним. Докладність мапи вражала: на ній було позначено кожен дворик і дерево, кожна будівля мала свій номер, починаючи з королівського замку у центрі (№ 1) і аж до найдрібніших хаток на околицях (№ 810).
Йозеф Рот описував план міста так: типове для регіону розташування, «посередині великої рівнини, не обмежене ані пагорбом, ані лісом, ані річкою», воно починалося з кількох «невеличких хатинок», далі були будинки здебільшого вздовж двох головних вулиць, одна з яких біжить «з півночі на південь, інша — зі сходу на захід». Ринкова площа знаходиться на перетині двох доріг, і незмінно залізничну станцію розташовано «у дальньому кінці північно-південної вулиці»{21}. Це ідеальний опис містечка Жолкєв. З кадастрового запису, складеного 1879 року, я дізнався, що родина Мальке мешкала в будинку № 40 на ділянці 762, що на західній межі міста, на східно-західній вулиці{22}. Найімовірніше, у цій дерев’яній будівлі вона і народилася.
Жолкєв, Лембергерштрассе, 1890 р.
У Леонові часи вулиця називалася Лембергерштрассе. Ми вийшли на неї зі сходу, повз велику дерев’яну церкву, позначену на детально розміченій мапі 1854 року як церква «Святої Трійці» (Heilige Dreyfaltigkeit). Після домініканського монастиря, що був праворуч від нас, ми вийшли на головну площу (Ringplatz). Перед нами постав замок поруч із собором Святого Лаврентія, де поховано Станіслава Жолкєвського і кількох Собеських. Трохи далі стояв монастир Василіанок, увінчуючи простір, що колись був славетним. Холодного осіннього ранку площа і місто здавалися побляклими і похмурими: мініатюрна цивілізація стала місцем вибоїн і кудкудакання курей.
5
У січні 1913 року Леонова старша сестра Густа покинула Лемберг і вирушила до Відня, аби вийти заміж за Макса Грубера, продавця алкогольних напоїв (Branntweinverschleisser). Пінкас був присутній на шлюбній церемонії і підписав свідоцтво про шлюб, а тим часом на Балканах почалися заворушення. Сербія уклала союз із Болгарією та Чорногорією і, за підтримки Росії, пішла війною проти Османської імперії. Мирний договір було підписано у Лондоні у травні 1913 року.{23} Кордони змінилися. Однак лише через місяць по тому{24} Болгарія пішла проти Сербії та Греції, своїх колишніх союзників, розв’язавши Другу Балканську війну, що протривала до серпня 1913 року. Це було передвісником ще більших заворушень у регіоні, а оскільки Сербія перемогла Болгарію, отримавши нові території у Македонії, це почало становити загрозу всемогутній Австро-Угорській імперії.
У Відні задумали превентивну війну проти Сербії, щоб приборкати Росію і слов’ян. Так, 28 червня 1914 року Гаврило Принцип убив ерцгерцога Франца Фердинанда у Сараєві. Впродовж місяця Відень напав на Сербію, спонукавши Німеччину напасти на Бельгію, Францію і Люксембург. Росія вступила у війну на боці Сербії, виступивши проти Відня й Австро-Угорського війська і до кінця липня напала на Галичину. У вересні 1914 року «Нью-Йорк Таймс» повідомила, що Лемберг і Жолкєв окуповано російськими силами після «колосальної битви»{25}, у якій брали участь більш як півтора мільйона людей. Газета описувала це як «страшні, незліченні втрати, найжахливіше масове знищення людей, яке коли-небудь знала історія». Серед загиблих був і брат Леона Еміль, убитий в бою. Тоді йому ще навіть не виповнилося двадцять років. «Що таке вбивство однієї людини, — запитував Стефан Цвейг, — проти тисячі вбивств, найстрашнішої масової загибелі і знищення людей з усіх, яке досі знала історія?»{26}
Пінкас Бухгольц впав у відчай і помер від розриву серця усього лише через кілька тижнів по тому, пригнічений почуттям провини за те, що завадив своєму синові Емілю емігрувати до Америки на рік раніше. Попри усі мої зусилля, я не знайшов більше жодної інформації про смерть Пінкаса та Еміля, а також де їх поховано, окрім підтвердження з віденського архіву, що Пінкас помер 16 грудня 1914 року у місті Лемберг. Я не зміг знайти місце загибелі Еміля. Воєнний архів Відня (Kriegsarchiv) дав чітке пояснення, що «немає доступних особистих даних»{27}. Це була примха історії{28}: після розпаду Австро-Угорської імперії за Сен-Жерменським мирним договором 1919 року всі галицькі документи мали залишитися у різних державах-наступницях. Більшість з цих документів було втрачено.
Впродовж лише трьох місяців Леон втратив свого батька і брата. У десятирічному віці він залишився у родині єдиним чоловіком. Разом зі своєю мамою і сестрою Лаурою він вирушив до Відня, оскільки Перша світова війна штовхала сім’ю на Захід.
6
У Відні вони поселилися в Густи і її чоловіка Макса Грубера. У вересні 1914 року Леон вступив до місцевої початкової
