Мої спостереження із Закарпаття - Юліан Хімінець

“Іван Волощук, делегат з Нанкова, зголосився до слова й, звернувшись до представника мадярської влади, окружного начальника Дана так: “Пане окружний начальнику, не дивуйтеся на мої слова! Перекажіть їх панам в Будапешті! Сотки літ ми жили з вами. Були між нами добрі часи, були і злі. Дякуємо за вашу опіку! Але ви мусите тепер зрозуміти! Мати кличе нас тепер, і ми її діти, хочемо піти до неї. Україна кличе нас! Ми хочемо жити з Україною!”

“Ціла заля як один муж закричала: “До України! До Київа! Хочемо жити під Київом! Не треба нам Будапешту”!

“Потім Михайло Бращайко говорив: “Ясно, що збори бажають злуку Угорської Руси з Українською Державою. Щоб було всім нам видно, що це воля більшости народу, прошу, щоб той делегат, чи ті делегати, які мають іншу волю, голосилися до слова”.

“Голосіться до слова, - кричали делегати, - ми вас вислухаємо чесно й без гніву”.

“У залі було тихо. Ніхто не голосився. Заговорив знову Михайло Бращайко: “Однозгідна воля всенародних зборів: З'єднати Угорську Русь з Соборною Україною”.

“Слава! Слава! Слава!” - вирвалося з уст делегатів. Усі встали і зачали співати: “Вже Воскресла Україна, і Слава і Воля”.

“Знову заговорив Михайло Бращайко: “Тепер обговоримо резолюції наших зборів. Хустські делегати приготовили сім точок. Секретар зборів перечитає кожну точку окремо й ви скажете вашу думку: Приймаєте чи зміняєте прочитану точку”.

“Не було багато дебат. Тим часом делегати сказали: “Най буде так, як у Києві”.

Збори ухвалили такі резолюції: “Всенародний Конгрес Угорських Русинів з дня 21 січня 1919 р. ухвалює з'єднати комітати: Мараморош, Угоча, Берег, Уг, Земплин, Шарош і Абауй-Торна з Соборною Україною, просячи, щоб нова держава при виконанню цієї злуки узгляднила окремішнє положення Угорських Русинів”.

1. “Всенародний Конгрес заявляє, що руський народ Угорщини не признає “десятого закону про Руську Країну”, даного в Будапешті в 1918 р., бо ухвалено його без волі народу і без його заступництва.

2. Відповідно до цього рішення Конгрес постановляє, що Русини не вишлють своїх делегатів до угорського парляменту.

3. Всенародний Конгрес просить, щоб українське військо обсадило комітати, заселені Русинами, і щоб заосмотрило поживою населення, яке живе у важких обставинах.

4. Всенародний Конгрес вітає всі визволені народи Австро-Угорщини: Чехо-Словаків, Юго-Словян, Румунів, Поляків і Німців.

5. Всенародний Конгрес вітає мадярське народне правительство, яке, стоячи на демократичних основах, признало право самовизначення народів і не вживало ніяких насильств проти організування руського народу в Угорщині й проти висловлення його правдивої волі.

6. Всенародний Конгрес висловлює подяку всім державам Антанти і їх союзникам за те, що вони боронили демократичний дух і вибороли пригнобленим народам свободу, та просить, щоб вони помогли здійснити постанову Всенародного Конгресу.

7. Всенародний Конгрес вибирає для ведення справ угроруського народу Центральну Народну Раду і надає їй повновласть заступати Угорських Русинів усе і всюди, де цього буде потрібно, перед усіми народами і зробити все, що кожночасно буде потрібно в інтересі угро-руського народу.

Головою Центральної Ради Угорської України вибрано д-ра Михайла Бращайка, членами: д-ра Юлія Бращайка, Івана Волощука, Євгена Пузу, Василя Йосипчука, Івана Келемена, Івана Джумурата, Дмитра Симулика, Василя Біро. Рада мала повновласть кооптувати дальших членів”.

В тому часі в Мадярщині прийшли до влади комуністи. Заохочені Антантою чехи займають західню частину Закарпаття. Дня 8 травня 1919 року відбулися в Ужгороді збори на постанови яких чехи покликаються, як на акт остаточної злуки Закарпаття з Чехо-Словаччиною. На цих зборах виступав д-р Юлій Бращайко від Руської (Української) Центральної Народної Ради, який погодився, щоб територія Мадярщини, заселена русинами-українцями, була прнлучена до Чехо-Словаччини, поки на міжнародньому форумі не буде остаточно вирішена судьба України”.[25]

В цих зборах брали участь люди з Ужгородської “Ради Угро-Руського Народа” і згадані вже вище пряшівські представники - Бескид зі своїми москвофілами. Законних делегатів Хустської Ради, правдивого репрезентанта східнього Закарпаття, не було. На зборах було, проте, багато чехів, словаків і галицьких москвофілів. Збори проголосили себе представником всіх трьох “Рад” і проголосили злуку з Чехо-Словаччиною.

З усього виходить ясно й недвозначно, що українське Закарпаття ніколи не думало про злуку з Чехо-Словаччиною, що аж в часі чеської окупації під терором і натиском чеської влади опортуністична частина інтелігенції (переважно москвофіли), зі страху перед комунізмом, вирішила на власну руку піти на злуку з Чехо-Словаччиною. Протокол з 8 травня 1919 року не є висловом згоди на злуку з Чехо-Словаччиною всіх трьох закарпатських “Рад”, цей протокол є одним із тих фальсифікатів і документів забріханости, яких повно в архівах тих років, коли то під плащиком демократії і справедливости приховані вовчі апетити ковтати одну здобич за другою.

Наведу ще декілька прикладів тієї нещирости і нечесности, яку виказали чехи в той вирішальний час у справі Закарпаття. Д-р Гр. Жаткович[26] (у своєму експозе) пише, що він висказав д-рові Бенешові невдоволення у справі кордонів Закарпаття, на що Бенеш відповів: “Що Мирова конференція переорієнтувалася з огляду на свої власні причини. Границі Підкарпатської Руси хоче зробити якнайменші. Мирова конференція задумує установити словацько-руську границю по ріку Уж”. Жаткович пише, що він енергійно запротестував, але Бенеш зараз відповів, що він певний, що словаки не погодяться на це. В дальшій дискусії дійшло до обопільної згоди, що найкращим способом і виходом із ситуації буде просити, щоб конференція встановила лише тимчасові кордони, і щоб вирішення цієї справи конференція залишила мирному взаємному порозумінню поміж ЧСР і Підкарпатською Руссю. “А на мій запит” - закінчує Жаткович, - “які гарантії маю, що Мирова конференція прийме це порозуміння” - він сказав: “Обіцяю вам, що Мирова конференщя зробить так, як ми порозумілися, а коли б ні, то я обіцяю вам, що не