Макуха - Дмитро Чобіт

Серед іншого вона відкрито закликала готуватися до дострокових парламентських виборів та дала вказівку щодо мобілізації виборчих штабів в областях, містах і районах. Як зазначило добре інформоване інтернет-видання «Українська правда»: «Фракція БЮТ отримала установку йти напролом». Після цієї особистої «установки» прем'єра вже наступного дня — у четвер, 19 червня 2008 р., — фракція БЮТ заблокувала трибуну і президію парламенту та паралізувала його роботу. Такий несподіваний крок став сюрпризом навіть для союзників по коаліції — фракції НУНС.

Причини чергового блокування керівник фракції БЮТ І.Г.Кириленко пояснив необхідністю розгляду законопроектів, які мають «першочергове державницьке значення». До таких він насамперед відніс питання про скасування депутатської недоторканності, пільг та запровадження імперативного мандата, який би дав партіям право позбавляти своїх списочників депутатських повноважень, якщо вони не виконуватимуть партійних настанов. Оскільки прийняття такого закону вимагає внесення змін до Конституції, І.Г. Кириленко вимагав, аби його схвалили не менше, як 300-ми голосами. Цілком зрозуміло, що цієї явно нереальної бютівської вимоги у сесійній залі не можна виконати. Це добре розуміли і бютівці, і їхні лідери. Але для чого ж тоді блокували роботу парламенту і висували пропозиції, які явно були непрохідними? Чому так нахабно диктували всім іншим свою волю?

Проблема виходу депутата з коаліції чи невиконання ним партійних вказівок — то проблема партії, а не виборців і Конституції. У жодній країні Європи не існує імперативного мандата. Пропонуючи явно неприйнятні умови, бютівці вчиняли у парламенті чергову політичну провокацію та авантюру. їхні справжні причини лежали у зовсім іншій площині. Тобто бютівці, вже вкотре, пояснювали суспільству свої деструктивні дії надуманими причинами. Цей висновок підтверджує і такий факт. Депутати БЮТ блокували трибуну і президію Верховної Ради України зранку до 18 години 15 хвилин безперервно. Навіщо? Невже вони сподівались, що рівно о 18 годині на їхню вимогу до сесійної зали зайдуть усі депутати від опозиції і дружно 300-ми голосами приймуть їхні маніакальні пропозиції? Цілком зрозуміло, на це ніхто не сподівався. Причини були інші.

У цей день найбільша фракція парламенту — Партії регіонів — вирішила припинити своєрідний страйк неучасті у голосуваннях та підтримати ряд законопроектів. При недієздатній коаліції такий крок опозиції міг викристалізувати нову більшість. І хоча ця більшість спочатку була б ситуативною, однак вона могла перерости у сталу. Парламент міг би запрацювати і приймати закони. Але при цьому втрачалася домінуюча роль БЮТ, що не могло влаштувати його керівництво. Окрім цього, вождів БЮТ дуже налякав намір опозиції включити до порядку денного питання про звіт уряду. Якби його проголосували 19 чи 20 червня, то тоді, згідно з вимогами закону, уряд отримував би 14 днів для його підготовки. Звітувати б довелося якраз на початку останнього пленарного тижня літньої сесії. У ситуації, що склалася, звіт уряду не міг не викликати невдоволення, і його б могли відправити у відставку. Лідери БЮТ побоювалися, що за подібне рішення могли проголосувати не лише деякі депутати з НУНС, а й окремі бютівці. Перед перспективою такого безславного і ганебного кінця вона й дала команду на чергове блокування роботи парламенту. Вожді БЮТ поступили б чесно і порядно, якби правдиво сказали все народу. А тут вони стали вимагати прийняття закону про імперативний мандат, та ще й при умові його підтримки у 300 голосів. Говорять одне, творять друге, а думають зовсім інше. Хто у давній історії так чинив?

Відставка уряду, при нестворенні у 30-денний термін нової більшості, могла привести до позачергових парламентських виборів. Ю. Тимошенко та її оточення ще весною 2008 р. прагнуло таких дострокових перевиборів, але після несподіваної катастрофи, яка спіткала їх 25 травня 2008 р. у Києві, перевиборів вони стали панічно боятися. Красномовними тут є слова керівника фракції БЮТ І. Г. Кириленка: «Не дай, Боже, привести до позачергових виборів. Не дай, Боже!»

Таким чином, головна причина блокування бютівцями трибуни і президії Верховної Ради 19 і 20 червня 2008 р. полягала у тому, аби уникнути розгляду питання про звіт уряду, яке могло потягнути його відставку та спричинитися до позачергових парламентських виборів. Але були ще й інші причини, про які вголос бютівці не говорили. Серед них — питання про суди і судоустрій в Україні.

Одним із авторів нової редакції законопроекту про судоустрій є народний депутат України від НУНС, досвідчений політик і у минулому суддя Юрій Кармазін. За його твердженнями, прийняття цього закону має покінчити із небаченим розгулом свавілля, безвідповідальності та безкарності, яке тепер процвітає у судах. Такий закон значно поліпшить діяльність судової гілки влади і забезпечить право громадян на дієвий захист їхніх інтересів. З такою думкою категорично не згідний Голова Верховного Суду України Василь Онопенко, який вважає, що поданий законопроект позбавляє суди незалежності, і навіть називає його спробою перевороту.

Ми не беремося судити, хто із згаданих діячів має рацію, але стверджуємо, що істина народжується у суперечці. Для цього проект слід скрупульозно розглянути у парламенті. Проте такий підхід теж не влаштував керівників БЮТ, вони побоювалися, що законопроект може бути проголосований Верховною Радою і без них, — на його підтримку висловились регіонали, комуністи, частина фракції НУНС. Аби не допустити такого розвитку подій, бютівці вирішили через блокування роботи парламенту підтримати свого колишнього соратника В. Онопенка.

Оце і є справжні причини блокування бютівцями трибуни і президії Верховної Ради України 19 і 20 червня 2008 р. Це блокування мало свій, зрозумілий багатьом фахівцям, але дещо прихований від широкої громадськості сенс.

Згідно з календарним планом проведення другої сесії Верховної Ради України шостого скликання, 20 червня 2008 р. закінчувалися пленарні засідання, а два наступні тижні припадали на роботу з виборцями та в комітетах і фракціях. Пленарні засідання у липні починалися 8-го і закінчувалися 11-го числа, одночасно завершувалася робота другої сесії і починалися парламентські канікули.

Торпедуючи роботу парламент, 19-го і 20 червня, бютівці не лише унеможливлювали розгляд не вигідних їм питань, вони навмисно затягували час до кінця літньої сесії, аби відтермінувати до осені вирішення власних партійних проблем.

Головним болем у Ю. Тимошенко став вихід із коаліції двох депутатів — І. Рибакова і Ю. Бута. Без них вона ставала недієздатною. А розвал коаліції вів до відставки уряду та дострокових виборів. Тому Ю.