Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

Група тубільців працювала над новою пірогою, а саме — приладнувала довгу планку біля одного її борту. Кілька відповідних отворів було зроблено по краях піроги та дошки; в них просували міцну ліану, яку тубільці називають «урамер», багато разів, поки отвори, сантиметрів близько чотирьох у діаметрі, не були зовсім заповнені витками ліани. Одне таке кріплення було від другого приблизно на відстані півметра, і всі шпарини та отвори були законопачені наскрібаними й розмоченими внутрішніми шарами кори «дим». Роботи було чимало, але перед цим було ще більше, бо, не маючи цвяхів, тубільці повинні були робити отвори кам'яним знаряддям, внаслідок чого отвори були більші, ніж треба; тепер же вони обточують великі цвяхи у вигляді долота і дуже вправно роблять ними невеликі чотирикутні отвори. Вони дуже зраділи, коли я їм показав, що, розжаривши цвях на вогні, вони можуть пропікати отвори різного діаметра, залежно від товщини цвяха, в бамбуці і не дуже товстих дошках. Вони дуже серйозно просили мене оселитися на острові Урему, сподіваючись, мабуть, на допомогу, яку я міг подати їм своїми столярними інструментами. Подаровані мені під час від'їзду старі кокосові горіхи з паростками я додав до тих, що посадив сьогодні ранком на острові Урему.

Повернувшись на Білі-Білі, я сказав Меблі, що збуджу його дуже рано, щоб рушити на острови Задоволених людей.

10 травня

За браком годинника я пожертвував свічкою з помітками, що відповідали годинам і півгодинам. Прокинувшись, коли моя свічка-годинник показувала пів на першу ночі, я встав і збудив Меблі, але пройшло понад годину, поки все було готове й ми могли зсунути «дингі» в море. Вітер був слабкий, і на світанку ми були не далі як за дві милі на південний схід від острова Тамб — крайнього острова групи.

Тамб і Матарен мають улеу, обернутий до лагуни, тоді як острів Певай навколо оточений скелями, так що пристати до нього незручно. Прохід між островами Тамб і Матарен чистий, тоді як між Певай і Мітебог є риф.

Ми висадилися на острові Тамб. Він увесь вкритий лісом і не має води. Крім великих дерев, тут трапляється один вид панданусу, а також одні кущі, які, через те, що тут зовсім нема стежок, вельми перешкоджають просуватися по острову. Після сніданку Гассан дуже ретельно зібрав усі недоїдки, згорнув їх і, поклавши всередину камінь та обв'язавши все це гнучкою ліаною, кинув в'язку далеко в море для того, щоб лихі люди, знайшовши наші недоїдки, не заворожили їх і не завдали нам шкоди.

З острова Тамб ми рушили до острова Мітебог. Протока між материком, мисом Год-Аван та островом Мітебог була досить глибока для суден великих розмірів. На острові Мітебог два селища: Мітебог і Гада-Гада. Жителі цього другого — переселенці з іншого острова, який вони покинули внаслідок війни з жителями островів Тіари. Сімейні хатини всі побудовано на палях, «дареми» ж (діалектом Мітебог так звуться хатини, що діалектом Бонгу називаються буамбрамра) — просто на землі, як на Білі-Білі, Тіарі та інших. На кінці гребеня, над входом, красувалася велика, вирізьблена з дерева риба. Люди тут були особливо люб'язні, запрошували лишитися ночувати в них. на що я не погодився, бо Гассан попередив мене, що він дуже боїться лишитись ночувати в Мітебозі або Гада-Гада, з якими жителі Білі-Білі перебувають у ворожих стосунках; він боявся, що під час сну йому одріжуть кілька волосинок, заворожать їх, і він від цього захворіє. В Мітебозі будують багато пірог; в одній напівготовій, тобто не цілком видовбаній, була налита вода, як мені пояснили, щоб розмочити дерево й зробити його м'якшим для видовбування.

Позбувшись свого годинника, я повинен був вишукати яке-небудь мірило часу. Вдень (через те що хмарних днів тут порівнюючи мало) сонячний годинник визначає час, але ввечері я багато разів помічав, що, працюючи коло чогось, зовсім втрачаєш усяке уявлення про час. Я вигадав спосіб, який виявився досить практичним. Узяв дві стеаринові свічки, в яких одрізав верхні конічні кінці, а потім засвітив одну з них. Через годину я відзначив на незасвіченій свічці рискою, наскільки друга свічка згоріла, і, відзначивши час, знову засвітив другу. Ще через годину я зробив те ж саме, тобто відзначив на цілій свічці, наскільки друга свічка вкоротилася внаслідок горіння протягом двох годин. Я зробив те ж і для третьої години. Бачачи, що позначені поділки були майже однакові, я взяв середню величину і поділив її на чотири рівні частини. Таким способом я одержав шкалу згорання свічки. Проте я незабаром помітив, шо вітер, який віяв звідусіль, робить згорання свічки нерівномірним, через що довелося вигадати якийсь спосіб, щоб захистити свічку від вітру. Такий пристрій я влаштував собі дуже просто: вирізавши одну з стінок великої бляшанки з-під бісквітів, я мав апарат, що захищав свічку від протягу й нерівного згорання. До свічника, якого було вжито для цього, я приладнав масштаб з бамбука, на якому були зроблені поділки. Через те що в цій місцевості майже цілий рік сонце підіймається в один і той же час, то, засвічуючи свою свічку о шостій годині ранку, я міг майже точно визначити за допомогою її згорання вечірні години.

Червень

Екскурсія в Горіму. Сидячи за вечерею на барлі, коло хатини Коди-боро в Богатім, я прислухався до розмови мого господаря, що сидів на порозі своєї хатини, з його сином Уром, який допіру повернувся з іншого селища. Вони говорили неголосно й жували при цьому бетель, і я майже нічого не зрозумів з їхньої розмови, хоч міг почути кілька разів моє ім'я.

Коли я кінчив вечеряти, зліз з барли й мав намір прогулятися селищем, Коди-боро затримав мене, схопивши за рукав.

— Маклаю, ти не ходи в Горіму (селище, що лежить десь милі за чотири від Богатім по березі).

— Я в Горіму не йду; завтра я повернусь у таль Маклай.