Українська література » Пригодницькі книги » Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

Читаємо онлайн Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай
той час один тубілець подав Калеу лук та кілька стріл. Дивлячись на Лако й на його крайнє збудження, я не думав, щоб він спромігся влучити у ворога, і, справді, стріла пролетіла далеко від Калеу, який стояв не ворушачись. 1 друга стріла не влучила, бо Калеу вчасно відскочив убік, після чого він не став дожидати третьої, а швидко зник. Чи стріляв він у Лако, чи ні — я не помітив; я стежив за цим другим. Проте мені сказали, що й він вистрілив раз, але не влучив. Коли Калеу пішов, гнів Лако впав на його хатину, і Лако почав рвати покрівлю й ламати її стіни; та тут тубільці зважили за потрібне втрутитись і постарались відвести його геть.

Другого дня я застав ворогів, що дружньо сиділи коло беpera моря й курили одну цигарку. Побачивши мене, обидва зареготали: «А ти вчора бачив?» — спитав мене Лако. «Бачив», — відповів я. «А що ж сьогодні? Калеу хороший чи поганий чоловік?» — захотів я знати. «О, хороший, хороший», — заявив Лако. З свого боку Калеу казав те ж саме про свого супротивника.

На стежці до Бонгу я зустрів Унделя й показав йому на Лако та Калеу, які сиділи вкупі. Ундель сказав мені, що Лако прогнав свою дружину, яка живе тепер в хатині Калеу; при цьому він голосно зареготав.

Проте такі випадки трапляються не часто; це тільки третій, про який я дізнався.


БУЛУ-РИБУТ

Січень 1877 року


Мої спостереження з антропології посуваються. Я розглядав волосся щойно народжених; вони не кучеряві. Досі я зміряв 102 голови чоловіків, 31 жінок та 14 — дітей. Розглядав також ноги, руки й нігті тубільців.


Лютий


Перебування в Айру та екскурсія на архіпелаг Задоволених людей і в селище Epeмпі. Через те що Каїн не знав дороги в Еремпі, ми заїхали на острів Сегу й забрали там двох людей як провідників. З бухти ми увійшли в річку Аюн-Монгун. Проїхавши невелику протоку її, ми опинилися в невеликому, майже круглому, оточеному лісом озерці, що зветься Моут-Монгун. Тут довелося лишити пірогу й піти вузькою стежкою, дуже незручною через масу ротангу, що пересікає її і чіпляється за одяг. Надзвичайно високий дикий бананник привернув до себе мою увагу; плоди йог» були маленькі, зелені, повні зернят. Їх не можна було їсти. Листя також проти інших видів дуже вузьке. Ми йшли далі на захід і десь через годину дісталися до селища Еремпі. Жителі його були дуже налякані моєю раптовою появою і, мабуть, моїм виглядом, бо вони, як сказав мені Каїн, не бачили ще білих.

Кілька протяжних ударів у барум скликали жителів селища, що працювали на плантаціях та в довколишніх селищах. (Люди Еремпі живуть у невеликих розкиданих у лісі хатинах, час від часу приходячи до головного селища).

Хатини в Еремпі були майже всі на палях, але люди зовнішністю нічим не відрізнялися від папуасів берега Маклая. Я зміряв кілька голів та записав, дещо з слів їхнього діалекту.

Хоч люди тут, як оповідають, людожери, але в своїх прикрасах вони не мають жодного людського зуба або кістки й ніколи не використовують їх як знаряддя. Каїн мені сказав, що-рештки кісток вони викидають у море. Тут я бачив щити іншої форми, ніж на островах Задоволених людей, — вони не круглі, а довгасті.

Повертаючись другого дня вранці додому, я здивовано почув дуже гучний голос, якого я не міг віднести ні до якої відомої мені тварини; в усякім разі можна було гадати, що тварина ця має бути неабиякого розміру. Я був дуже здивований, дізнавшись, що це був голос дорослого казуара. Каїн запевняв, що їх тут, у цьому лісі, особливо багато і що він часто чув їх.

Тривога людей Бонгу внаслідок булу-рибут коло моєї хатини. Мені якось не спалося, і я подумав, що добре було б послухати музику, яка завжди звільняє від усяких причепливих думок. Низка міркувань наштовхнула мене на думку про те, що, мандруючи по Малайському півострову, я не раз у селищах і навіть у лісі засинав під звуки своєрідної тягучої музики малайських булу-рибут.

Сподіваючись, що Сале зуміє їх зробити, я заснув, дуже задоволений з своєї ідеї. Дізнавшись другого дня, що Сале справді вміє робити булу-рибут, я наказав йому заходитися коло них і зробити мені чотири-п'ять штук різного розміру.

Поясню двома словами, що таке булу-рибут, принаймні та форма, якої вживають малайці Іохора та Яви. Вони складаються з стовбурів бамбука різного розміру (до шістдесяти футів і більше), внутрішні перетинки яких вилучено й у різних місцях на різному віддаленні одна від одної зроблено подовжні щілини, широкі та вуз-ькі. Такі бамбуки приладнують коло хатин і на деревах у селищі, а іноді й у лісі. Вітер, проходячи в щілини, робить вельми оригінальні звуки; через те, що отвори розміщено з різних боків бамбука, будь-який вітер приводить у дію ці оригінальні еолові арфи. Від того, яка завдовжки й завгрубшки стінка бамбука, в якій мірі сухий він та де саме приладнано булу-рибут (тобто чи він посередині дерева, чи на верхівці його) залежить характер звуків.

Днів за три Сале показав мені п'ять штук булу-рибут, які він зробив; два з них були понад сорок п'ять футів заввишки. За допомогою моїх людей я розподілив їх на верхівках дерев коло моєї хатини, приладнавши одного з них і на самій веранді мого дому. Через те що треба, як пояснив Сале, щоб булу-рибут стояв вертикально, нам^ коштувало великої праці прикріпити їх до дерева належним способом, тим більше що треба було прив'язати їх у багатьох місцях для того, щоб їх не здуло вітром. Я нетерпляче чекав вечора, щоб переконатися, чи поталанило Сале з його булу-рибут. Удень вітер був надто великий, тому шелест листя довколишнього лісу та шум прибою на рифі біля мису приглушували звуки малайської

Відгуки про книгу Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: