Дияволи з "Веселого пекла" - Ростислав Феодосійович Самбук

борються з комунізмом, і, зокрема, тих людей, які вносять свій посильний вклад у цю справу. Мій підзахисний, панове, щодня фінансово підтримував свій богоугодний уряд, купуючи не менше пляшки спиртного. Винна монополія — одна з основних галузей державного прибутку, і, якщо потрібно, я можу навести статистичні дані, які підтверджують це. Не треба?.. Я так і думав, панове, тим більше, що апостоли, яким буде доручено вирішити долю мого підзахисного, під час перебування на землі самі не раз користувались послугами торговців спиртними напоями. Згадайте, панове апостоли, приємні хвилини після того, як ви побачили дно пляшки, і ви з зовсім іншою міркою підійдете до мого підзахисного.

Ангел уклонився і сів так само ефектно, як і підвівся.

Його промова розчулила Грейта, і він почав серйозно вважати себе ідейним борцем і мало не мучеником.

Та бог глянув на нього пронизливо й насмішкувато — полковнику зробилося соромно й тоскно, як хлопчиськові, котрого батько збирається відшмагати.

«Грейт скочив і втупився у бога запопадливо, бо відчував — зараз почнеться справжнє, а все, що було, — нічого не варте базікання.

Бог наморщив лоба й запитав його:

— Ну, скажіть, для чого вам потрібно було все це?

Полковник відчув, що в цьому не дуже-то й оковирному запитанні вся суть, весь зміст його життя; бог вловив головне і хоче прямої і недвозначної відповіді. Але прості, звичайні слова, якими тільки й можна було висловити все, що йому раптом захотілося сказати, не лізли в голову, полковник виструнчився й почав так, буцімто віддавав рапорт:

— Пане бог, панове апостоли-присяжні! За час тимчасового перебування на землі я наробив багато лиха і визнаю це з усією прямотою!

І знову бог наморщив лоба. Він перехилився через стіл і поманив пальцем Грейта.

Полковник, ледь переставляючи неслухняні ноги, наблизився і тепер стояв за два кроки од бога, дивився просто в його пронизливі очі і думав: чому це бог, розмовляючи, так смішно, зовсім по-старечому плямкає губами?

— Що вам потрібно було в житті? — запитав бог.

Полковник відповів, не роздумуючи, — надто часто мріяв про це:

— Три мільйони!

— Але для чого вам вони? — бог запитав так, наче міг одразу викласти таку суму на стіл і відпустити Грейта на землю.

Полковник переступив з ноги на ногу.

— Ну, щоб гарно жити… — відповів не зовсім упевнено. — Щоб бути багатим…

— Скільки ви витрачали на землі щомісяця?

Грейт відчув підводний риф у цьому запитанні й запротестував:

— Але я хотів більшого. Кожна людина прагне більшого і завжди сподівається на краще!

— Добре, — махнув рукою бог, — скільки було потрібно для задоволення всіх ваших примх? Я сам відповім: дві тисячі доларів на місяць. Якщо б ви поклали три мільйони в банк за п'ять процентів річних, то мали б, — бог на секунду замислився й поворушив пальцями, як звичайний банківський бухгалтер, — мали б дванадцять з половиною тисяч на місяць. Для чого вам стільки?

Грейт не розгубився, пояснив так, наче перед ним сидів не Владика, а пришелепуватий невдаха-учень:

— Але ж три мільйони — тьху!.. — плюнув на вичовгану до блиску паркетну підлогу, та одразу схаменувся і зробив спробу загладити свою нетактовність: — У нас в Штатах люди мають мільярди. Це знає кожний, і кожний хоче стати таким.

— Будь-якими засобами?

В цьому запитанні також був якийсь підтекст, та Грейтові вже було не до дипломатії.

— Так, у більшості випадків.

— Ну, і ви не є винятком! — не запитав, а ствердив бог. — Власне, ми все знаємо про вас, і мені хотілось би, щоб ви самі відповіли, для чого вам потрібно було все це? — Бог повторив своє перше запитання. — Тепер вам ясно, чого ми хочемо від вас?

Полковнику це було зрозуміло з самого початку, та не міг зібратися з думками, і зараз голова була порожня, стояв і кліпав очима, не в силі вимовити ані слова. Та раптом одна думка осінила його. Вона була настільки простою, що Грейт розсердився і стукнув себе кулаком по чолу: чому ця елементарна думка не прийшла раніше? Він сперся грудьми на стіл і, дивлячись богові просто у вічі, мовив з натиском:

— А для чого ви, створюючи людину, зробили її заздрісною? Ви почали вираховувати, скільки мені потрібно доларів. Сьогодні я маю триста і орієнтуюсь на сусіда, що заробляє п'ятсот. Моя мрія, моя заздрість — сусід із жалюгідними п'ятсотма доларами. Але ж коли я переплюну його, мені одразу стане мало п'ятисот, у мене з'явиться новий сусід, і я не спатиму ночами, заздрячи йому. І ця заздрість може привести мене до вбивства і до чорт його зна чого!.. — Нараз схаменувся, озирнувся на чорта, чи не образив його, але той посміхався самовдоволено: завжди приємно, коли ще раз дізнаєшся про свою популярність. — У нас у Штатах гроші є мірилом усього: честі, розуму, впливовості… А людина завжди хоче бути і впливовою, і розумною. Ви ніколи не переконаєте мене, що я — дурніший за ближнього мого, я ніколи не визнаю таланту чи генія в людині, з якою обідаю; я — талановитіший, я — розумніший! А коли мене починають мучити сумніви і заздрість ятрить серце, я завжди, навіть не бажаючи цього, підставлю йому ніжку. На могилі його виголошу палку промову, а вдома полегшено зітхну: померла людина, котра, здається, була розумнішою за мене. Бо його смерть розчистила шлях мені, і тепер я купаюся в променях слави. І після цього ви кажете про жалюгідні три мільйони! За ці копійки я не зможу купити ані десятої частини тої слави і шани, які мені потрібні!

Бог замислився.

— Але ж славу й шану можна здобути, наполегливо вдосконалюючи самого себе.

— Слова! — вигукнув Грейт і сам здивувався своєму нахабству. — Красиві слова, пробачте мене, пане Владика. Я можу стати найбільшим розумом світу, а мене купить за малу частку свого капіталу якийсь пройдисвіт з Техасу!

Бог розсердився:

— Все те,