Острів Тамбукту - Марко Марчевський

— Гаразд, обіцяю. Але якщо Арикі спробує тобі нашкодити, він наразиться на вістря мого списа. Анге бу!

Я потиснув його руку на знак вдячності, і він пішов заспокоєний. Але я не був спокійний. Я серйозно замислився над тим, що мені робити? Якщо уб'ю крокодила, буду винен у всіх бідах і нещастях, які можуть трапитись у майбутньому з ким завгодно. А якщо я його не вб'ю, він сіятиме страх серед людей і, хто знає, може бути, що одного чудового дня вони послухають головного жерця і погодяться віддати мене в жертву хижакові. Як мені вийти з цього важкого й небезпечного становища?

Я вирішив порадитися з Смітом і Стерном і пішов шукати їх на плантації. Знайшов там тільки Сміта. Він вимірював висоту пагонів і акуратно заносив дані до свого блокнота. Я розповів йому про інтриги головного жерця. Але плантатор тільки недбало махнув рукою:

— Не звертайте уваги на цього знавіснілого дідугана, він нічого не може вам зробити.

— Чому ви так думаєте?

— Бо знаю, що дикуни люблять вас і вважають ледве не за божество. А його ніхто не любить.

Він сказав це з такою впевненістю, що вона мені навіть не сподобалась.

— Ви перебільшуєте, — сказав я. — Тубільці люблять мене, це вірно. Але не слід забувати, що я чужинець, а Арикі — їхній головний жрець.

Сміт розсміявся. Головний жрець — велике діло! Доти, доки вождь на моєму боці, мені не загрожує ніяка небезпека. Без згоди вождя головний жрець не посміє нічого вчинити проти мене.

Так думав Сміт, але він забув про деякі обставини, які я добре пам'ятав. У вирішальні хвилини Арикі не рахується з волею Боамбо і все робить по-своєму. Притому ніхто не міг сказати, як далеко сягає його влада. Вождь був тихий, лагідний і розумний чоловік, нікому не нав'язував своєї волі, а головний жрець був упертий, непокірний і недовірливий. Коли він хотів зробити людині зло, він не зупинявся ні перед чим. Адже ж за його настійною вимогою тубільці кинули нас в океан, коли ми вперше з'явилися на острові, а пізніше проти волі вождя він забрав ящики й мішки Сміта. Правда, Сміт виявився хитрішим від нього, і тому зумів повернути своє майно, але це ще не означало, що Арикі нешкідливий.

— Тепер уже ви перебільшуєте, — сказав Сміт, уважно вислухавши мене. — Я не бачу нічого страшного в безглуздій балаканині головного жерця. Але коли вже ви надаєте такого значення його словам, давайте подумаємо, що нам робити.

Ми пішли до струмка, що протікав поблизу, і сіли в тіні вікових дерев. Тут було прохолодно й тихо. Дикі бджоли літали навколо з легким гудінням з квітки на квітку, збирали пилок і знову летіли до своїх гнізд. Сміт розлігся на м'якій траві, запалив сигару. — Чи можу я відверто сказати, що я думаю про вас? — несподівано звернувся він до мене.

— Звичайно, — відповів я трохи здивований, його запитання було недоречним. Принаймні так мені здалося.

— Ви не образитесь? — знову запитав мене плантатор.

— Ні.

Гаразд, годі слухайте. Ви неспокійна людина. Непоправний ідеаліст, романтик і фантазер це я вам уже не раз говорив. Звідси і йдуть усі ваші нещастя. Казав же я вам, що дикуни небезпечні, — ви мені не повірили. Я радив вам скористатися з прихильності вождя до вас — ви мене не послухали. Арикі хотів зробити вас своїм зятем і спадкоємцем і простягав вам руку — ви її відштовхнули. Чому?

— Я ніколи не прийму руку такого злочинця.

— Злочинця? Це сильно сказано.

— Навпаки, всі слова бліднуть перед його підступністю.

— Ви так гадаєте? Але дикуни іншої думки…

– І вони не люблять головного жерця — ви самі це щойно сказали.

— Але бояться його, а це має значення, чи не так? Він їхній головний жрець. Через свою темноту вони його шанують, як божество. Обожнювання — так би я назвав їхнє ставлення до Арикі. А ви ополчилися проти нього. Навіщо? Заради ваших безглуздих принципів — даруйте на слові…

— Мої принципи у мене в крові, і я ніколи не відмовлюсь од них.

— Так, у вашій крові, вірно. Це ще раз підтверджує стару істину, сказану Сенекою: «Корінь зла не в обставинах, а в душі людській».

— Облиште застарілу філософію Сенеки — вона давно похована під руїнами Римської імперії і ніколи вже не воскресне.

— Навпаки, вона жива, це видно з вашого випадку. Вина у вас самому, а ви її шукаєте в Арикі. Головний жрець норовистий неук — нічого більше. Відмовтесь од ваших принципів, залиште його в спокої, і він слова не скаже проти вас, ручуся!

— Я ж вас не змушую відмовитись од ваших принципів і переконань? Чому ж ви хочете, щоб я відмовивсь од своїх?

— Тому, що не я прийшов до вас за порадою, а ви до мене. І тому, що мої принципи корисні мені, а ваші переконання чинять вам же зло. Ви хочете пробити головою стіну. Ви хочете стріляти горохом по фортеці. Це смішно, сер… Шукаєте істину і справедливість…

— Саме істину і справедливість, — перебив я його.

– І не рахуєтесь з умовами, в яких ви живете. Ви нагадуєте рицаря, що бився з вітряками. Дикуни залишаться дикунами, скільки б ви про них не турбувалися. Що більше ви будете з ними панькатися, то менше вони шануватимуть вас. Тубільці вважають нас надприродними істотами, які все знають і все можуть, а ви їм кажете, що ми такі ж люди, як і вони. Навіщо? Хіба це нам на користь? А, я забув, ви поборник правди… Але що таке правда? Правда має дві сторони і два кінці. Вона,