Грає синє море - Станіслав Володимирович Тельнюк

північній Анатолії, по східній Болгарії — і ніяка сила їх не могла тоді спинити.

А що може спинити їх зараз, коли гяури стали такими дужими?

Та чутка не підтвердилась. Розгромивши турків при Трапезонті й Синопі, козаки пішли у відкрите море і зникли з турецький очей.

Турецька ескадра кілька днів та ночей плавала на північ від Босфору — стерегла, пильнувала, чекала козаків перед Стамбулом.

Та минав день за днем, минала тривожна ніч за ніччю, а козаки не з'являлися.

Мовби вийшли в море — і там геть усіх поглинули хвилі.

Ось уже й тиждень минув.

Пригрівало весняне сонце, повівав ласкавий вітерець.

В цей день повз турецьку ескадру пройшло на Стамбул два поштових суденця — одне з Кафи, друге — з Ячакова. Повідомили — у Кафі повний спокій, про козаків нічого не чути, але гарнізон, звичайно, пильнує, і, якщо гяури спробують напасти, то їм же буде зле. В Ячакові — тихо теж. Шакір—реїс, проґавивши козаків, коли вони виходили з Дніпра у море, тепер у всеозброєнні чекає їхнього повернення.

Тепер їм не проскочити!..

Козаків — ні слуху, ні духу.

А в Стамбулі було тривожно. Спішно ремонтували укріплення вздовж обох берегів Босфору, пристрілювали гармати, поповнювали запаси пороху та ядер. Знову натягували велетенський ланцюг через протоку — він колись не зупинив чайок Сагайдачного, але, може, зупинить Ях'ю…

А козаків не було й не було.

Проте щоденно у мечетях лунали молитви до аллаха, молитви слізні, благальні: врятуй, аллах, нас, зглянься, пошли бурю, мор, смерть гяурам!

Бурі не було. Повівав з північного сходу веселий легіт.

…А козаки тим часом дрейфували біля кавказьких берегів.

Був ранок. Сонце тільки наполовину визирнуло з води. Олександр стояв на носі байдака й дивився на захід. Десь там причаїлася Кафа.

Він вирішив остаточно — спочатку на Кафу. Хай козаки відпочинуть, одіспляться, залікують трохи рани, а турки втомляться чекати, — отоді й упасти на них, як сніг на голову.

Взяти Кафу, зруйнувати порт, спалити кораблі, повизволяти бранців, поповнити ними свої поріділі ряди — і вже затим рушити на Стамбул.

Приголомшені страшними звістками, які надходитимуть з різних кінців, турки розгубляться, вони не зможуть чинити великого опору. І Стамбул упаде під йоги Олександрові Чорногорському — султанові Ях'ї.

Біла чайка, осяяна сонцем, летіла над хвилями. Вона була червоною од ранкового сонця. І здавалося Олександрові, що то летить якась дивовижна гаряча іскра. Вона летить на південь, на Стамбул…

Летіла над ранковим тривожним морем.

Очі Олександра—Ях'ї летіли за нею…

Кінець першої книги

Примітки
1

Досить (тур.)

(обратно) 2

Вояки з кінних загонів турецького війська.

(обратно) 3

Єгипет (тур.)

(обратно) 4

Собака (тур.)

(обратно) 5

Намісник султана, правитель області в Туреччині.

(обратно) 6

Заміжня жінка (тур.)

(обратно) 7

Ім'я (тур.)

(обратно) 8

Звідки? (тур.)

(обратно) 9

Спеціальне турецьке військо, набране з юнаків різних нетурецьких національностей (сербів, болгарів, греків, євреїв, грузинів, українців, поляків та ін.), яких омусульманювали й потурчували. Яничари (єні чері — нове військо) були основною і найхоробрішою частиною турецької армії.

(обратно) 10

Китаю (тур.)

(обратно) 11

Змія (тур.)

(обратно) 12

Гримуча змія (тур.)

(обратно) 13

Нікчемна жінка (тур.)

(обратно) 14

Нагайка (тур.)

(обратно) 15

Молода мати (болг.)

(обратно) 16

Євнух (тур.)

(обратно) 17

Вельми значна жінка (тур.)

(обратно) 18

Мучитель (тур.)

(обратно) 19

Рід турецького війська — важка кіннота..

(обратно) 20

Мама (тур.)

(обратно)