Прерія - Джеймс Фенімор Купер
Старий прослизнув повз нього і став так, щоб зручніше було виконувати обов'язки тлумача.
Жінки завмерли з подиву й мовчали, затамувавши подих. Хоч їм і не вперше було бачити воїна-дикуна у повному обладунку його страшної професії, але в цій появі було щось настільки грізне, а виразний погляд переможця був такий зухвалий, що обидві злякано та збентежено опустили очі. Інес перша прийшла до тями і, звернувшись до трапера, запитала його з гідністю ображеної аристократки, але, як завжди, чемно, чому вони завдячують цей незвичайний і несподіваний візит. Старий вагався; однак, відкашлявшись, так ніби йому важко було розпочати це незвичне діло, відповів:
— Пані, — мовив він, — дикун є дикун, і дарма сподіватися в похмурій, відкритій усім вітрам прерії тих звичаїв та манер, що заведені в поселеннях. Як сказали б ці дикуни, церемонії та чемності так мало важать, що їх легко здуває. Сам я хоч і лісовик, але бачив свого часу, як живуть великі цабе, отож мене не треба вчити, що в них не такі звичаї, як ото в простого люду. Замолоду я довго був слугою — не отим, що тільки й знає метушитися по дому та вклонятися господареві, а слугував офіцерові, блукав з ним по лісах, і я добре знаю, як належить звертатися до капітанової дружини. Отож якби мені доручено було доповісти про ці відвідини, то я б спочатку голосно кахикнув за дверима, аби ви знали, що прийшла стороння людина, а тоді вже…
— Річ не в манерах, — перепинила його Інес, надто стривожена, щоб вислухати до кінця довгу мову старого. — Чого він прийшов?
— Про це дикун скаже сам. Дочки блідолицих хочуть знати, чому великий тетон прийшов до свого вігвама?
Маторі здивовано глянув на нього, ніби вражений таким безглуздим запитанням. Тоді, зачекавши трохи, він удав із себе поблажливого й сказав:
— Співай у вуха чорноокій. Скажи їй, що вігвам Маторі дуже просторий, і що він не повний. Їй знайдеться тут місце, і в домі ніхто не буде вищий за неї. Скажи світлокосій, що й вона може залишитися в домі воїна та їсти його дичину. Маторі великий вождь. Рука в нього щедра.
— Тетоне! — відповів трапер, осудливо похитавши головою, бо йому дуже не сподобалися ці слова. — Мову червоношкірого треба забарвити в біле, щоб вона пролунала музикою в вухах блідолицьої. Якщо мої дочки почують твої слова, вони затулять вуха, і Маторі в їхніх очах буде торговцем. Тепер послухай, що скаже сивоголовий, а потім говоритимеш сам. Мій народ — могутній народ. Сонце сходить на східному кордоні його країни і сідає на західному. В країні повно яснооких усміхнених дівчат, як оці, котрих ти бачиш, еге ж, тетоне, я не брешу, — додав він, завваживши, що його слухач недовірливо поворухнувся, — яснооких і привабливих, як оці, що перед тобою.
— Може, в мого батька сто дружин? — урвав його дикун, торкнувшись пальцем до плеча старого і зацікавлено чекаючи на відповідь.
— Ні, дакото. Володар Життя сказав мені: «Живи сам; за дім тобі правитиме ліс, а хмари — за дах над твоїм вігвамом». Але хоч я ніколи не прилучався до його таїнства, яким, за звичаями нашого народу, з'єднують мужчину й жінку, я часто бачив, як добрі почуття приводять їх одне до одного. Піди до земель мого народу, і ти побачиш, як дочки країни пурхають у містах, наче багатобарвні веселі пташки в пору цвітіння. Ти зустрінеш їх, співучих та радісних, на великих стежках країни, і ти почуєш, як ліси- дзвенять від їхнього сміху. Вони дуже гарні, і юнаки з великою втіхою дивляться на них.
— Гу! — вигукнув уважний Маторі.
— Еге ж, ти можеш вірити тому, що чуєш, бо це не брехня. Але коли вже юнак знайшов дівчину, яка припала йому до серця, він їй скаже про це так тихо, що ніхто більше не почує. Він не казатиме: «Мій дім порожній, в ньому вистачить місця ще для когось», ні; він скаже: «Чи не вибудувати мені дім? Чи не покаже мені дівчина, біля якого ручая їй хотілося б оселитись?» Голос у нього солодший за мед із цвіту ріжкового дерева, і звучить для неї співом малинівки. Тож коли мій брат бажає, щоб його слухали, він мусить говорити білим язиком.
Маторі глибоко замислився, навіть не намагаючись приховати подиву. Так принизитися вождеві перед жінкою — це означало б перевернути весь звичайний уклад життя і, як він твердо був переконаний, підірвати авторитет вождя. Але Інес сиділа перед ним стримана й неприступна, не відаючи, для чого він тут, і, ясна річ, зовсім не підозрюючи про істинну мету цих дивних відвідин, і така незвична для дикуна поведінка справила на нього враження. Похиливши голову, ніби визнаючи свою помилку, він трохи відступив і, прибравши невимушену й погордливу позу, заговорив з певністю людини, не менш досвідченої в красномовстві, ніж у воєнному ділі. Пильно подивившись на Мідлтонову дружину, яка нічого не підозрювала, він почав так:
— Я червоношкірий, але очі мої чорні. Вони розплющені вже багато зим. Вони бачили багато — вони вміють відрізняти сміливця від боягуза. Коли я був хлопчиком, я не бачив нічого, крім буйвола та оленя. Я пішов на полювання і побачив пуму та ведмедя. Тоді Маторі став мужчиною. Він більше не розмовляв зі своєю матір'ю. Його вуха відкрились мудрості старійшин. Старі розповіли йому все — вони розповіли йому про Великих Ножів. Він ступив на стежку війни. Тоді він був останнім — тепер він перший. Який дакота посміє сказати, що вийде поперед Маторі на мисливські угіддя пауні? Вожді зустрічали його біля порога і казали йому: «У мого сина немає домівки». Вони віддавали йому свої житла, вони віддавали йому своє добро, і вони віддавали йому своїх дочок. Потім Маторі став вождем, як були його батьки. Він перемагав усі народи, і він міг вибирати собі дружин серед дівчат пауні, і омаг, і конз, але він дивився на мисливські угіддя, а не на своє селище. Йому кінь був миліший за будь-яку да-котську дівчину. Але він знайшов квітку в преріях, і приніс її до свого вігвама. Він забуває, що йому потрібен був тільки кінь. Він усіх коней віддає чужинцеві, бо Маторі не злодій; він хоче зберегти для себе лише квітку, яку знайшов серед прерій. Ноги в неї дуже тендітні. Вона не дійде на них до порога свого батька; вона залишиться тут, в домі відважного воїна, назавжди.
Закінчивши свою
