Острів Тамбукту - Марко Марчевський

— Даю слово! — І син вождя знову потис мені руку. — Наша дружба буде гаряча, як сонце, і вічна, як місяць.

Ця клятва серед тубільців племені занго вважалася священною, і ніхто ніколи не порушував її.

І розійшлись. Амбо з Канеамеєю пішли вперед і незабаром зникли в лісі, а ми з Зінгою повернули в протилежний бік. Йшли глухим лісом і мовчали. Мисливці були вже далеко. Довкола панувала мертва тиша. Я сподівався, що Зінга заговорить перша, але вона не обзивалася.

— Ти мені нічого не скажеш? — запитав я.

— Стережись Арикі, — промовила Зінга. Таке попередження мені доводилося чути вже не раз і від неї, і від Амбо, і від їхнього батька. Мене це вже не дивувало. Я дуже добре знав, хто такий Арикі і на ідо він здатний.

— А про Канеамею що скажеш? — запитав я знову. Канеамея — хороша. Вона не така, як її батько.

Вона пообіцяла тобі показати біле листя — і не побоялася прийти навіть пізно вночі, коли заборонено заходити до чужих осель. В ту ніч вона зрозуміла, що ти не хочеш бути її даго. І вирішила: «Пакегі не для мене. Я стану сахе Амбо».

— От і гаразд, — сказав я. — А ти будеш моєю сахе? Вона посміхнулась і кивнула головою.

— А довго чекати до великого свята?

— Ще місяць, — відповіла Зінга. — В той день наше плем'я всиновить тебе. Але ти повинен убити сьогодні найбільше кро-кро.

Вона мала рацію. Велике полювання триває всього день, а я ще не вбив жодного бика.

Раптом Зінга зупинилась і схопила мене за лікоть.

— Глянь, — шепнула вона й показала очима вбік. Там, забравшись передніми ногами в річку, стояв

бик. Він підмів голову і тривожно нюхав повітря. Кро-кріт схожий п;і наших биків, з темно-сивою шерстю і гострими, крутими рогами, але з набагато більшим животом, завдяки чому здавався неповороткішим.

Я прицілився й вистрілив. Бідолашна тварина! Від несподіванки вона стала дибки і одним стрибком опинилася на березі, але передні ноги її раптом підломились, і вона важко рухнула на землю. Коли ми підійшли, бик був уже мертвий, але очі залишилися широко розплющеними, немов питали: «За що ти вбив мене?»

Кожен мисливець мав свій умовний знак, вирізаний на списі й на стрілах, по якому зразу видно було, хто вбив тварину. Я ж не мав ні списа, ні стріл, тому вирізав на палиці хрестик і встромив у землю біля голови бика.

Ми знову пішли понад берегом, де ліс був найгустіший. Тут шукали порятунку бантенги, яким пощастило уникнути мисливського списа. Раптом щось зашаруділо, кущі розсунулись, і на стежку вийшов дикий бик. Побачивши людей, він зупинився, підвів голову, потім знову нахилив її аж до землі, очі в нього налилися кров'ю. Він люто засопів і посунув на нас. Я прицілився й вистрілив. Бик став дибки, заревів од болю і ще з більшою люттю кинувся вперед. Зінга заверещала й стрибнула в річку. Ледве я встиг заховатися за дерево, як бик пролетів мимо, мало не зачепивши мене рогами. Потім зупинився й повернув назад. Він стояв кроків за десять, і видно було, як горять його очі і збуджено тремтять ніздрі. Зорієнтувавшись, він знову навів роги, готовий кинутися на ворога. Цього разу я прицілився прямо в лоб. Бик ринувся вперед, але раптом немов перечепився і з розгону рухнув на землю кроків за три від мого дерева. Куля влучила в голову, якраз поміж роги. Рана була смертельна. Бик дриґнув кілька разів ногами і заорав рогом землю, гучно сопучи, потім розслаб і більше не поворухнувся.

Тільки тепер я зрозумів усю небезпечність полювання на бантенгів. Для того щоб стрілою або списом забити кро-кро, тубільці повинні оточити його з усіх боків і нападати зблизька. Якщо не пощастить убити тварину за першим разом, вона мов скажена кидається на людей. Коли мисливець бачить, що ошаленілий бик наздоганяє його, він миттю падає на землю, а бик, збитий з пантелику хитрістю людини, починає гнатися за іншим. В цю хвилину стріли та списи градом сиплються на жертву і впиваються в її тіло…

За мисливцями невідступно йшло кілька тубільців, які знімали з забитих тварин шкуру, розбирали туші і зносили м'ясо до мисливського табору. Вони ж збирали стріли та списи, що завдали тварині смертельного удару. По них тубільці визначали, хто скільки забив тварин.

Пізньої ночі всі зібрались у таборі. Боамбо оголосив наслідки великого полювання. Виявилося, що я досяг найкращих успіхів: два кро-кро і вепр. Вождь проголосив мене першим мисливцем.

Так закінчилося велике полювання.

Таємні помисли Сміта. Вовк линяє, але норову свого не міняє. Плантація Сміта. Чорного ніяке сонце не вибілить.

Останній місяць я часто відвідував яхту. Смітова бібліотека залишилася там, бо не було чим перевезти на берег важку й масивну шафу, в якій вона містилася. Та коли б і перевезли, шафа однак не влізла б у дверцята хатини. Мене найбільше цікавили наукові книжки, але їх було дуже мало. Проте з п'ятисот томів дещо можна вибрати, і я інколи цілий день просиджував на яхті.

Якось Сміт поїхав зі мною і заходився ритись у бібліотеці. Відтоді він почав з'являтися тут щодня і все дужче II дужче захоплювався читанням. Але мене дивувало найбільше те, що Сміт читав спеціальну літературу з ґрунтознавства й рослинництва островів Зондського архіпелагу, до якого, певно, належав і Тамбукту або принаймні мав подібну флору та фауну. Плантатора переважно цікавила практична сторона питання: як обробляти грунт, які культури можуть рости в цих місцях і як їх доглядати. Захоплення Сміта дуже здивувало