Три мушкетери - Олександр Дюма
— Ні.
— Хазяїн вам нічого не казав?
— Я спитав у нього, де ви, й одразу ж подався нагору. Портос полегшено зітхнув.
— А що ж таке з вами сталося, мій любий Портосе? — спитав Д'Артаньян.
— Сталося таке, що, наступаючи на свого супротивника, якого я вже встиг пригостити трьома ударами шпаги, і збираючись покінчити з ним четвертим, я спіткнувся об камінь і звихнув собі ногу в коліні.
— Справді?
— Присягаюся честю! Пощастило цьому злодіяці, бо я прошив би його на місці, ручуся!
— А куди він подівся?
— Не знаю; він дістав по заслузі й утік, не прохаючи здачі. Але ви, мій любий Д'Артаньяне, — що було з вами?
— Отже, мій любий Портосе, — правив своєї Д'Артаньян, не відповідаючи на запитання, — саме через вивих у коліні ви й лежите в ліжку?
— Нічого не вдієш! А втім, хвала Богові, за кілька днів я вже буду на ногах.
— Чому ж ви не звеліли перевезти себе до Парижа? Адже тут так нудно.
— Саме це я і збирався зробити; однак, мій любий друже, мушу вам де в чому признатися.
— У чому саме? — Я й справді дуже нудився. А що в кишені у мене, як ви знаєте, лежали сімдесят п'ять пістолів, то я, аби хоч трохи розважитись, запросив до себе одного дворянина, який зупинився тут проїздом, і запропонував йому партію в кості. Він погодився — і мої сімдесят п'ять пістолів перейшли з моєї кишені до нього, не кажучи про коня, якого він забрав на додачу. Ну, а ви, мій любий Д'Артаньяне?
— Що вдієш, друже, не можна скрізь мати самий тільки успіх, — сказав Д'Артаньян. — Знаєте приказку: «Кому не щастить у грі, тому щастить у коханні». Ви надто подобаєтесь жінкам, щоб гра не метилася вам за це. А втім, яке вам діло до примхливості долі, негідний ви щасливчику! Хіба у вас немає вашої герцогині, яка, безперечно, поквапиться вам на допомогу?
— Саме тому, що я такий нещасливий гравець, — недбало відповів Портос, — я й написав їй, щоб вона надіслала луїдорів з п'ятдесят, які мені тепер украй необхідні.
— І що ж?
— Що ж! Мабуть, вона поїхала до якогось зі своїх маєтків, бо я не отримав відповіді.
— Справді?
— Так. І вчора я надіслав їй ще одного листа, ще переконливішого за перший. Але ви тут, мій любий друже, тож поговорімо про ваші справи. Правду кажучи, я вже почав непокоїтися за вас.
— А втім, судячи з того, що я бачу, хазяїн добре дбає про вас, мій любий Портосе, — мовив Д'Артаньян, показуючи на повні каструлі й порожні пляшки.
— Овва! — відповів Портос — Кілька днів тому цей нахаба приніс мені рахунок, і я прогнав його разом з рахунком, тож тепер сиджу тут як переможець або як завойовник. Ось чому я й озброївся по самісінькі вуха, побоюючись нападу.
— Проте, здається мені, часом ви робите вилазки, — сміючись, заперечив Д'Артаньян.
— На жаль, це не я, — признався Портос — Кляте коліно й досі тримає мене в ліжку, але Мушкетон ходить на розвідку й забезпечує нас харчем. Мушкетоне, друже, — звернувся Портос до слуги, — ви бачите: до нас наспіло підкріплення, тож доведеться вам поповнити запаси продовольства.
— Мушкетоне, — сказав Д'Артаньян, — я хочу попросити вас про одну послугу.
— Про яку саме, пане? — Навчіть вашої премудрості мого Планше; я теж можу колись опинитися в облозі, і було б дуже добре, якби він зумів доглядати мене так, як ви свого пана.
— Немає нічого простішого, пане, — скромно сказав Мушкетон. — Треба бути спритним — тільки й того. Я виріс на селі, і мій батько на дозвіллі трохи браконьєрствував.
— А взагалі що він робив?
— Заробляв ремеслом, що його я завжди мав за досить вигідне, пане.
— Яким саме?
— Це було якраз під час безнастанних війн католиків з гугенотами. Батько бачив, як католики вбивають гугенотів, а гугеноти вбивають католиків, і все це в ім'я віри. І він винайшов для себе змішану релігію, яка дозволяла йому бути то католиком, то гугенотом раз по раз. Отож він гуляв із самопалом на плечі за живоплотами понад дорогою, і коли помічав самотнього католика, протестантська віра одразу ж брала гору в його душі. Він прицілювався в подорожнього; потім, коли той був кроків за десять од нього, батько починав з ним розмову, яка майже завжди кінчалася тим, що незнайомець оддавав гаманець, аби тільки врятувати життя. Ну, а коли батько зустрічав гугенота, в його душі враз спалахувала така сама любов до католицької церкви, і він не міг узяти втямки, як це за чверть години до того був прихильником протестантів і сумнівався в перевазі нашої святої віри. Бо треба вам сказати, пане, що я католик; а от старшого брата батько, вірний своїм принципам, зробив гугенотом.
— А як скінчив своє життя цей шановний добродій? — спитав Д'Артаньян.
— О пане, дуже погано. Одного чудового дня він зустрів на вузенькій стежині гугенота й католика, з якими вже мав справу і які його впізнали; отож вони об'єдналися проти нього й повісили бідолаху на дереві. Потім вони стали вихвалятися своєю зухвалою витівкою в першій-ліпшій корчмі, а ми з братом саме сиділи там.
— І що ви зробили? — спитав Д'Артаньян.
— Ми дали їм договорити, — відповів Мушкетон. — А коли, покинувши корчму, вони розійшлися в різні боки, мій брат подався слідом за католиком, а я — за гугенотом. Через дві години все було скінчено, і кожен з нас зробив свою справу, благословляючи нашого обачного бідолаху-батечка, який виховав своїх синів у різній вірі.
— Справді, Мушкетоне, ваш батько був розумакою і хвацьким хлопцем. То ви кажете, що на дозвіллі цей добродій браконьєрствував?
— Еге ж, пане. І він навчив мене ставити сильце та закидати вудочку. Тому, побачивши, що наш негідник-хазяїн годує нас твердою яловичиною, яка годиться хіба для мужви, я пригадав своє давнє ремесло. Блукаючи по лісах його високості, я ставив сильця на оленячих стежках, а коли виходив на береги ставків принца, то закидав вудки. Отож, хвалити Бога, у нас є куріпки та кролі, коропи та вугри — Їжа поживна й легка, придатна для хворих людей.
— Ну, а вино? — вів далі
