Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет - Генрі Райдер Хаґґард

нам звідси вибратися. Але ніхто не з’являвся. Нарешті вчора ввечері ми з Джімом вирішили, що він мене покине і вирушить по допомогу в крааль Сітанді, хоча, признатися, у мене було дуже мало надії, що він повернеться. А тепер т и, саме т и, — сказав він, звертаючись до сера Генрі, якого я ніяк не сподівався побачити, раптом несподівано з’являєшся і виявляєш мене там, де сам цього не очікував. Адже я був упевнений, що ти спокійно живеш у Англії і давно-давно мене забув. Це найдивовижніша історія, яку мені коли-небудь доводилося чути, і яке щастя, що вона закінчилася так благополучно!

Після цього сер Генрг в свою чергу розповів своєму братові головні епізоди наших пригод, і, так розмовляючи, ми просиділи до глибокої ночі.

— Слава богу, — сказав Джордж Куртіс, коли я показав йому кілька алмазів, — що, окрім моєї нікчемної персони, ви знайшли ще дещо в нагороду за всі ваші пригоди.

Сер Генрі засміявся.

— Каміння належить Квотермейнові і Гуду. У нас була угода, що вони ділитимуть межи собою всю здобич, яка може зустрітися нам у дорозі.

Це зауваження змусило мене замислитися. Переговоривши із Гудом, я сказав серові Генрі, що ми обидва просимо його взяти третину алмазів, а якщо він відмовиться, то його частина повинна бути передана Джорджеві Куртісу, який, по суті, постраждав через ці коштовності більше, ніж усі ми. Нарешті насилу ми вмовили його погодитися на цю пропозицію, але Джордж Куртіс дізнався про це рішення значно пізніше.

* * *

На цьому я хочу закінчити свою розповідь. Наш зворотний шлях через пустелю у крааль Сітанді був надзвичайно важкий, особливо тому, що нам доводилося підтримувати Джорджа Куртіса, оскільки його права нога була в дуже поганому стані і з неї час од часу виділялися осколки роздробленої кістки. Але так чи інакше, ми подолали пустелю, і розповідати деталі цієї подорожі означало б повторити багато з того, що нам довелося пережити раніше,

Через шість місяців після нашого повернення в Сітанді, де ми виявили наші рушниці та інші речі цілими, хоча старий негідник, якому ми їх довірили, був надзвичайно засмучений тим, що ми лишилися живі і прийшли по них, всі ми, живі й неушкоджені, зібралися в моєму маленькому будиночку в Береа, біля Дурбана, де я тепер і пишу ці рядки. Звідси я прощаюся зі всіма, хто супроводжував мене в найнезвичайнішу подорож, яку мені коли-небудь доводилося здійснювати за своє довге і багате на пригоди життя.

Р. S. Не встиг я написати останнє слово, як побачив кафра, який ішов із пошти моєю апельсиновою алеєю з листом, затиснутим у розщеплену палицю. Лист цей був од сера Генрі, й оскільки він має безпосереднє відношення до моєї розповіді, я наводжу його повністю:

Брейлі-Холл, Йоркшир

Дорогий Квотермейн!

Десь з останньою поштою я надіслав вам кілька рядків, аби повідомити, що ми троє — Джордж, Гуд і я — благополучно прибули в Англію. Ми зійшли на берег у Саутгемптоні і негайно вирушили в Лондон. Ви б тільки бачили, яким чепуруном став Гуд наступного ж дня! Чудово поголений, приголомшливий фрак, що облягає його, як рукавичка, новий прекрасний монокль і т. д. і т. д. Ми гуляли з ним у парку, де зустріли декого із знайомих, і я одразу ж розповів їм історію про його “чудові білі ноги”.

Він розлючений, особливо після того, коли один вельми уїдливий журналіст опублікував усе це у фешенебельній газеті.

А тепер про справу. Щоб дізнатися про вартість алмазів, ми з Гудом звернулися до ювелірної фірми Стрітер, і я просто боюся сказати вам, як вони їх оцінили. Сума нечувана. Оцінка їх тільки приблизна, оскільки вони сказали, що не пам’ятають, щоб колись на ринку були в такій кількості такі чудові камінці. Виявляється, що, за винятком одного чи двох із найбільших, вони найчистішої води і в усіх відношеннях не поступаються перед ліпшими бразильськими діамантами. Я запитав, чи купить їх фірма, але вони відповіли, що це їм не під силу, і рекомендували продавати частинами, щоб не затопити ними ринок. Разом із тим вони все ж пропонують сто вісімдесят тисяч фунтів стерлінгів за вельми невелику їх частину.

Ви повинні приїхати в Англію, Квотермейн, і самі потурбуватися про це, тим більше, що ви наполягаєте на чудовому подарункові моєму брату — цілій третині алмазів, що не належать мені.

Щодо Гуда, то він зовсім збожеволів: майже весь час витрачає на гоління і справи, пов’язані із суєтними прикрашаннями своєї особи. Але все ж я думаю, що він ще не забув Фулату. Він мені сказав, що відтоді, як приїхав у Англію, він не бачив жодної жінки, яка була б такою чарівною, як вона.

Я хочу, щоб ви приїхали на батьківщину, мій дорогий давній друже, І поселилися біля мене. Ви досить потрудилися на своєму віку, і у вас безліч грошей, а в мене по сусідству продається маєток, який вам чудово підійде. Приїжджайте ж, і чим швидше, тим ліпше! А книгу про наші пригоди ви можете закінчити на пароплаві! Ми відмовилися розповідати нашу історію, поки ви її не напишете, оскільки боїмося, що нам не повірять. Якщо ви послухаєтеся моєї поради, ви приїдете сюди на Різдво, і я дуже прошу вас зупинитися в мене. На цей час приїдуть Гуд і Джордж і, між іншим, ваш син (це щоб вас спокусити!). Він уже приїжджав до мене на тиждень пополювати і справив дуже гарне враження. Ваш Гаррі надзвичайно холоднокровна молода людина: під час полювання він випустив мені в ногу цілий заряд шроту, сам вирізав усі шротинки і тоді завважив, як зручно мати серед мисливців студента-медика.

До побачення, старий! Не буду вас більше вмовляти, але я знаю, що ви приїдете, хоча б для того, щоб зробити ласку вашому щирому другові

Генрі