Українська література » » Дияволи з "Веселого пекла" - Ростислав Феодосійович Самбук

Дияволи з "Веселого пекла" - Ростислав Феодосійович Самбук

Читаємо онлайн Дияволи з "Веселого пекла" - Ростислав Феодосійович Самбук
не можна пити стільки кави, — мовив. — І не в моїх правилах, гер Ренненкампф, затримуватися в ресторанах з будь-якого приводу. Чекаю на вас у себе вдома. Маю честь…

Кажуть, у таких випадках стискається серце чи холонуть руки. У Хетеля чомусь заболів живіт. Стара дохла шкапа цей Ціммер. Зараз він повернеться додому, може почути щось і зателефонує у поліцію. Швидко заховав папку до портфеля.

— Чекайте, гер Ціммер, заради вашої колекції я готовий назавжди відмовитися не тільки від коньяку, а й від кави.

Вони підуть разом, він спробує затримати бібліотекаря дорогою, в крайньому випадку перешкодить дзвонити в поліцію. Поліція — це кінець, це остаточна крапка, крапка тоді, коли залишилося так небагато.

Хетель спробував зупиняти старого біля магазинних вітрин, але Ціммер чи затявся, чи справді був рабом звички: йшов, спираючись на ціпок, не роздивляючись довкола, прямий і бундючний, наче не якийсь паршивий бібліотекар, а принаймні міністр чи якась інша віденська цяця.

— Куди ви так поспішаєте? — Хетель нарешті підвищив голос.

Це прозвучало грубо, як окрик.

Бібліотекар здивовано зупинився, та одразу полагіднішав.

— Я забув про ваше серце, пробачте.

Тепер він ішов повільно, ладнаючись до Хетеля, але що можна було виграти на цьому? Хвилину, дві, це, зрештою, не мало значення…

У Хетеля по-справжньому підгиналися ноги, тремтіли коліна, не тому, що він боявся, а від злості й розгубленості — не знав, що вчинити і що трапиться зараз: найгірше, коли не можеш передбачати наступні два кроки…

Так вони дійшли до брами, і Ціммер відчинив її. Хетель ішов коридором, навмисно тупочучи ногами, і прислухався. Чи то кроки його заглушали все навколо, чи там, унизу, вже розбили тайник — тиша і тільки відлуння від кроків по кам'яній підлозі. Згадав: у Ціммера в кімнаті лежить килим, якщо зачинити двері й голосно розмовляти, навряд чи старий телепень щось почує.

Бібліотекар поставив ціпок у кут, і Хетель одразу закидав його словами.

Чи має гер Ціммер кубинські наклейки, не старі, коли Гавана мало не вся складалася з готелів, таким гріш ціна, а як представлена в нього нова, кастрівська Куба; там зараз зовсім нові назви готелів, і, якщо гер Ціммер не має таких, то, будь ласка. Дістав коробочку з наклейками і говорив, говорив…

— Ось цей готель раніше називався «Імперіал» — Хетель вигадав це, бо залишалося ще п'ятнадцять хвилин i слід було дурити голову Ціммеру. Здається, ніколи в житті не балакав так швидко й голосно і не імпровізував так відчайдушно. — Так от, цей готель називався раніше «Імперіал», а тепер, бачите, називається «Гавана». Така гарна синя наклейка…

Колись він сам був у Гавані — чи не випадало геру Ціммеру подорожувати по тих краях? Дивовижно ласкаве й тепле море, пальми над самісіньким морем і апельсини визрівають узимку.

А скільки музики, жінок — білих і чорних, але однаково привабливих. Гер бібліотекар, певно, не захоплюється жінками, але там, на Кубі, він неодмінно змінив би свої погляди, о-о, там не можна не звертати увагу на жінок, бо це — сама поезія, а без поезії неможливе життя!

Може, гер Ціммер інакше дивиться на поезію?

Тепер, правда, поезією називають словесні витребеньки, нічого не варті словесні витребеньки, аби було більше галасу, а де звучання, ритм, якщо хочете, сентиментальна основа поезії?

Ціммер дивився на нього ошелешено, все поривався вставити хоча б слово, та Хетель не зупинявся, бо знав: зупиниться — і крапка; він вичерпається, і слова застряватимуть у нього в горлі. А тиша — це провал. Тепер він упевнився, що Ангель і Грейт ще не закінчили роботу, кілька разів чув глухі удари десь далеко внизу, певно, їх почув і Ціммер, бо морщився і навіть підняв руку, аби Хетель хоч на мить припинив базікання, але старий дурень не знав, що це базікання несе порятунок і йому: якщо Хетель зупиниться, проб'є остання година бібліотекаря — вони ніколи в житті не відмовляться од золота, замурованого в підвалі, а свідків не повинно бути. І їх не буде! І тому…

— Ось вам зразок новітньої поезії, гep бібліотекар:


Тут, де світить алюміній, ти знайдеш мої сліди, тут, де крила велетенські, мов повалені хрести…

Як вам подобається цей алюміній? Чи не вважаєте ви…

— Цитьте! — раптом закричав бібліотекар, піднісши до його носа кулаки.

І Хетель справді замовк. Давно вже хотів замовкнути, нескінченні слова мучили, його самого навіть нудило від них — він замовк, прислухаючись, як і бібліотекар до тиші. Вони обоє ясно почули глухі удари у підвалі.

— Ви чуєте? — запитав Ціммер. — Що це може бути?

Хетель знизав плечима і зробив останню спробу врятувати — ні, не старого шкарбана, зрештою, наплювати на цього бовдура і йолопа, він сам підклав під себе міну, але ж поліція буде вдвічі беручкіша, розслідуючи вбивство, — і він заперечив:

— Вам почулося, колего. І ще прошу вас звернути увагу на цей зовні непримітний трикутник. Унікальний готель…

— Ви можете помовчати? — загорлав Ціммер. Обличчя в нього почервоніло, очі блищали, Хетель зрозумів, що йому вже не заговорити старого, і замовк.

Ціммер прислухався.

— Там хтось є! — мовив упевнено, вказуючи пальцем на підлогу. — Але всі мої співробітники пішли, отже; там чужі і треба повідомити поліцію. У нас зберігаються старовинні рукописи і першодруки, котрим нема ціни, і, можливо…

— Ну, що ви, колего, одразу турбувати поліцію, — заперечив Хетель. — По-моєму, вам почулося.

— Ні, ви послухайте.

Удари лунали виразно, та все ж Хетель і далі грав комедію, удаючи, що нічого не чує. Бібліотекар потягнувся до телефону, але Хетель перехопив його руку.

— Треба впевнитися, що там хтось є, — мовив повчально. — В поліції тільки посміються

Відгуки про книгу Дияволи з "Веселого пекла" - Ростислав Феодосійович Самбук (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: