У чорних лицарів - Юрій Петрович Дольд-Михайлик
На мить у Григорія майнула думка плюнути на всі настанови Думбрайта і податися до Сен-Ремі, у той його куточок, де на узгір'ї притулилося тінисте кладовище з маленьким зеленим горбиком, на який другого травня тисяча дев'ятсот сорок п'ятого року він уперше і востаннє поклав пишний букет троянд. Уже рушивши до квиткової каси, Григорій опам'ятався. Не можна ризикувати саме тепер, коли він подав про себе звістку Титову, коли йому треба законспіруватися так, щоб нікому й на думку не спало, що колишній фон Гольдрінг, а тепер Фред Шульц має свої наміри і свої плани. Хіба так уже важливо побувати в Сен-Ремі? Моніка однаково завжди поруч з ним, де б він не був і куди 6 не поїхав! Навіть не поруч. Він просто ввібрав у себе її життя, таке коротке, але й таке прекрасне, і мусить тепер довершити його, продовжити в своїх ділах, у своїй борні за той сповнений правди й щастя світ, про який вона мріяла.
Як вона сказала у вечір їхнього прощання, коли вони вдвох стояли, притиснувшись плечем до плеча, біля відчиненого вікна, приголомшені величчю і красою неосяжного зоряного неба? її плече злегка затремтіло, і він побачив, що по щоках її скочуються сльозинки. "Моніко, ти плачеш?"- запитав він. Вона рвучко повернулася, і очі її засяяли, мов дві зорі, що скотилися з неба. "Ні, ні, це нічого, любий! Я плачу від того, що світ такий прекрасний, від вдячності, що я в ньому живу, що живеш у ньому ти! І трішки від страху - адже ми з тобою лише дві маленькі порошинки в цьому велетенському всесвіті..." Він тоді до гострого болю в серці відчув, що цей всесвіт - у ньому, в ній, що вони його невід'ємна частина, що в їх силі зробити життя справді прекрасним...
Але через які випробування, через які муки треба пройти, щоб цього досягти! Все зло світу, вся його нечисть гуртується зараз, щоб перетяти людям шлях до кращого майбутнього. І отой тераріум біля Фігераса - то ж тільки одна з цяточок на оперативній карті ворога, манюсінька краплинка концентрованої отрути. Просто судомить від думки, що треба туди повернутись... Вітатися з Нунке, Шлітсеном, Вороновим, якого Думбрайт перехрестив на Ворона, вислуховувати настанови Думбрайта... Ху, як бридко! Наче опинився серед трясовини і тебе ось-ось засмокче грузьке багнище, задушать його смердючі випари.
А може, і справді задушать? Що він може вдіяти сам один?
Дурниці, не прибіднюйся! Один розвідник спроможний зірвати план цілої операції, якщо він зуміє про нього дізнатися і вчасно передати своїм. Одна людина може сплутати всі карти у грі партнерів, непомітно внісши в цю гру свої корективи... Та й чи лишається людина одною навіть у ворожому таборі? Сили добра могутніші, ніж сили тьми! Обережно діючи, можна знайти собі і прихильників, і помічників...
Утвердитися! Здобути змогу вільно виходити за територію школи, знайти спосіб зв'язатися з іспанським підпіллям. Зумів же він цього досягти у Франції, потім в Італії! А коли не витримають нерви, коли зрадить фортуна, коли десь схибиш - що ж, накласти головою в борні за свою правду - теж своєрідне щастя...
Повернувшись до Фігераса, новий вихователь Фред Шульц з головою поринув у роботу. Протягом дня він встигав побувати всюди: в аудиторіях, де провадилось теоретичне навчання; в спортивному залі, де вихованців навчали боксу, самбо та різних інших прийомів; у лабораторіях, де перевірялось і вдосконалювалось практичне засвоєння теоретичного курсу з таких спеціальних дисциплін, як радіосправа, фотографування, шифрування; на стрільбищі; у боксі кожного з своїх підопічних.
- Як бачите, я не помітився в своєму виборі. Шульц накинувся на роботу, як зголодніла людина на хліб, - з задоволенням констатував Нунке на першій же вузькій нараді керівництва школи.
- Виняткова енергія!-погодився Шлітсен.- І я не радив би більше відволікати його для виконання таких окремих доручень, як поїздка до Мюнхена. Виховний процес є процес безперервного нагляду і впливу, найменше послаблення...
- Зрозуміло, зрозуміло, - поспішив погодитись Нунке, який не терпів прописних істин, що так любив проголошувати схильний до резонерства Шлітсен.
Незабаром Фред Шульц був уже в курсі всіх справ школи і добре ознайомився з їі структурою.
Крім російського відділу, школа мала ще й відділи німецький, угорський, румунський, польський, чехословацький, болгарський, в процесі організації був відділ югославський. Але всі вони були побудовані майже однаково і, якщо вжити шкільну термінологію, складалися з чотирьох класів.
Перший клас - підготовчий - містився в кільканадцяти відокремлених один від одного будиночках за околицею ©ігераса. Це, фактично, був навіть не клас, а контрольно-відбірний пункт. Ніяке навчання тут не провадилось, проте робота розпочиналася саме тут, хоч і незрима, але невпинна: вивчалася не тільки вдача майбутнього кандидата в "лицарі" і його уподобання, але й приховані нахили, потенціальні, так би мовити, можливості.
Привезеного до Іспанії іноземця оселяли в одному з таких будиночків, як гостя, у гостинного й дбайливого господаря, що нудиться самотою, тому й надає приїжджому притулок. Зайве казати, що цей милий господар був звичайнісіньким наглядачем, тільки наглядачем високого класу. Досить освічений, щоб підтримати цікаву розмову, досить досвідчений, щоб спрямувати її в потрібне русло, він поступово, як то кажуть, влазив у душу свого нового пожильця, ставав його найближчим другом, товаришем і порадником, співучасником скромних розваг. Коли гість починав нудитися, на сцені з'являлася якась близька чи далека "родичка" господаря, неодмінно молода, вродлива і - о щасливий збіг обставин! - багата. Далі партія розігрувалася з варіаціями, але як по нотах: мрійлива закоханість або шалена пристрасть, романтичні наміри поєднати життя навічно чи бурхлива сповідь самотньої душі, яка шукає забуття. І, звичайно, - вино. Якнайбільше вина, у все зростаючих дозах! І коли підпилий герой скороспілого роману розкривався весь, як на долоні, закохана панночка чи пані вмикала непомітно магнітофон... Через певний час "родичка" раптово зникала. Вона вже виконала свої функції.
Цих сирен із школи "лицарів благородного духу" Ворон прозвав "оселками", бо вони, мовляв, випробовують гостроту вдачі майбутніх агентів. З легкої руки генерала назва ця прищепилася.
