Віннету І - Карл Фрідріх Май

Я озирнувся. Сем ішов із Танґуа. Але, на жаль, з ним були ще троє червоношкірих.

— Кожному по одному, — сказав я. — Я беру на себе вождя. Але хапайте їх за шию, щоби вони не могли кричати. І зачекайте, поки я почну. Але не раніше!

І я пішов назустріч Танґуа, який дуже повільно наближався. Ми зустрілися у такому місці, з якого нас не могли бачити інші кайова, бо нас заступали кущі. Вождь був незадоволений і накричав на мене:

— Блідолиций, якого називають Вбивча Рука, покликав до себе Танґуа. Ти забув, що це я тут вождь?

— Ні.

— Це ти мав прийти до мене, а не я до тебе. Але я пробачаю тобі цю помилку, бо ти тільки недавно приїхав до нашої країни і ще не вмієш поводитися з вождями. Що ти хотів сказати? Говори коротко, бо у вождя немає часу!

— А щó такого важливого ти маєш зробити?

— Ми хочемо, щоб пси апачі трохи повили.

— Коли?

— Зараз.

— Чому так швидко? Я думав, ви заберете полонених до своїх вігвамів, аби посадити їх на пáлі вже там, на очах ваших скво і дітей.

— Так ми і хотіли. Але вони заважатимуть нам вести війну, яку ми зараз почали. Тому вони помруть сьогодні.

— Я дуже прошу тебе не робити цього!

— Ти не маєш права ні про що мене просити! — обірвав він мене.

— А ти не хотів би говорити зі мною так само ввічливо, як я з тобою? — спокійно запитав я. — Я ж лише попросив тебе. Якби я, наприклад, збирався тобі наказувати, то ти міг би дозволити собі відповісти мені нахабно.

— Танґуа не хоче нічого чути. Ні наказів, ні прохань. Він не змінить свого рішення через якогось блідолицього.

— Можливо, все-таки змінить? Хіба у вас є право вбивати полонених? Я не потребую твоєї відповіді, бо знаю її наперед і не збираюся сваритися з тобою через це. Але є різниця: чи швидко вбити людину, чи довго мучити її перед смертю. Ми не можемо згодитися, щоби таке діялося у нашій присутності.

Почувши мої слова, він витягнувся і зневажливо відповів:

— Не можете згодитися? За кого ти мене маєш? Проти Танґуа ти — як кріт, що намагається битися з ведмедем ґрізлі. Полонені — це наша власність, і вождь робитиме з ними все, що забажає.

— Вони потрапили у ваші руки тільки завдяки нашій допомозі: тому ми маємо на них таке саме право, як і ви. Ми хочемо залишити їх живими.

— Можеш хотіти собі далі. А Танґуа сміється з твоїх слів!

Він сплюнув переді мною і хотів було відвернутися. І тут я застосував свій кулак, аби збити його з ніг. Але у нього виявився міцний череп: він не цілком знепритомнів і намагався піднятися. Тому мені довелося нахилитися над ним, аби вдарити його вдруге, тож через це я на мить втратив контроль над ситуацією. А коли знову випростався, то побачив, як Сем Гоукенс тримає за горло одного червоношкірого, а Стоун і Паркер — другого. Третій із гучними криками тікав геть. Я поспішив на допомогу Семові. А поки ми зв’язували його індіанця, то Стоун і Паркер упоралися зі своїм.

— Це було не надто розумно з вашого боку, — сказав я. — Чому ви дали втекти третьому?

— Бо ми зі Стоуном кинулися на того самого, — відповів Паркер. — І через це втратили дві секунди, протягом яких той устиг утекти.

— Не страшно, — втішив їх Сем Гоукенс. — Це призведе лише до того, що великі танці почнуться трохи раніше. Ми не будемо сушити собі цим голову. Через дві-три хвилини червоношкірі прибіжать сюди. Треба подбати про те, щоби між нами і ними було вільне місце!

Ми швидко зв’язали Танґуа. Землеміри з жахом спостерігали за нашими діями. А головний інженер прибіг до нас і перелякано закричав:

— Щó ви таке робите! Щó вам зробили індіанці? Вони повбивають нас усіх!

— Так воно і буде, сер, якщо ви не підтримаєте нас, — сказав Сем. — Кличте своїх людей і ставайте разом із нами! Ми захистимо вас.

— Ви захистите нас? Але ж це…

— Мовчіть! — перебив його Сем. — Ми знаємо, чого хочемо. Тримайтеся нас, бо інакше вам кінець. Ну-бо, бігом!

Ми схопили трьох зв’язаних індіанців і поволокли їх у відкриту прерію, де й поклали у траву. Бенкрофт із трьома землемірами пішов за нами. Ми вибрали це місце, щоб почуватися безпечніше на відкритій території, а не в лісі, де за деревами нічого не було видно.

— Хто говоритиме з індіанцями, коли вони прийдуть, я? — запитав я.

— Ні, сер, — вирішив Сем. — Це буду робити я, бо ви ще не знаєте індіансько-англійської говірки. Але допоможіть мені у відповідний момент, коли треба буде вдати, ніби ви збираєтеся зарізати вождя!