Експансія-I - Юліан Семенов
І все-таки Даллес цю довідку не повернув униз, а сховав у свій сейф; неквапливий, він довго обмірковував своє рішення; головне — вміти ждати, Артуро Тосканіні багато разів говорив йому, як це важливо навчитися вмінню ждати тієї миті, коли з'явиться повне розуміння духу і змісту музики.
Через тиждень, відчувши шкірою необхідність комбінації, припускаючи можливість того, що Гелен може вести свою лінію, він порадив Макайру доручити Роумену роботу по Штірліцу — Брунну, щоб «створити детальніший портрет цієї людини, дати йому дах в одній з тих компаній, які мають серйозну вагу в Іспанії, і таким чином тримати його завжди в полі зору».
Даллес вважав, що доручити цю роботу треба саме Роумену, тому що на той час куратор комісії по розслідуванню антиамериканської діяльності сенатор Джозеф Маккарті вже одержав досить багато матеріалів з ФБР та міністерства юстиції про ліве минуле (а чи минуле?) заступника резидента в Іспанії та про його дружні контакти з антифашистами Бертольдом Брехтом і Ейслером, над якими працювала американська контррозвідка.
… У той же час свою комбінацію із Штірліцом Гелен обдумав набагато скрупульозніше, бо він мав більшу інформацію, ніж та, яку його люди віддали американцям.
Суть його комбінації грунтувалася на ряді пунктів, які складалися в дуже цікаву схему.
Перше. Підготувати Вільгельма Хьоттля, СС оберштурмбанфюрера, помічника Кальтенбруннера, завербованого службою Даллеса в кінці сорок четвертого року, не тільки до того, як треба давати показання проти Кальтенбруннера в Нюрнберзі, а й до того також, щоб ім'я Штірліц, як, проте, і ім'я Гелен, ніколи, ніде і ні за яких обставин він не згадував. Не було Штірліца, не було його шифровки Даллесу в Берн з проханням налагодити йому, Штірліцу, контакт з опорною базою антигітлерівської розвідки. Коли знадобиться, він, Хьоттль, дістане вказівку згадати цей факт, а поки що — не було його, та й годі.
Друге. Ретельно розробити версію можливого зв'язку Штірліца з Мюллером.
Третє. Створити ситуацію (план операції скоригувати на місці, доручивши вивчити всі деталі Кемпу), в якій Штірліцу буде вигідний, а ще краще — необхідний контакт з російською секретною службою, якщо його справді залучила Москва до співробітництва.
Четверте. Оскільки заступник резидента США в Мадріді Пол Роумен не приховує своїх симпатій до тих комуністів-підпільників у рейху, на зв'язок з якими у свій час його посилав А. Даллес, визнано за доцільне не заважати, а навпаки, сприяти його контакту з Штірліцом, який, це стало ясно з даних спостереження, а також від джерела, засланого в американське посольство в Іспанії! санкціонований Вашінгтоном.
П'яте. Сприяти оформленню чотирикутника: Штірліц — Мюллер — Роумен — Москва.
Шосте. У випадку, коли комбінація дасть можливість будувати дальші ходи в цьому напрямку, докласти максимум зусиль, аби надати задумові цілком реальної форми, перевіривши всі контакти Роумена в США та Німеччині, а Штірліца — в Іспанії.
Сьоме. Організувати підведення до Роумена кваліфікованої агентури, щоб мати щодня секретну інформацію.
Восьме. Кемп повинен вести свою лінію з Штірліцом так, аби в того створилося враження, що, крім американців, до нього виявляють інтерес співвітчизники, але ту сферу, в якій Штірліцу буде запропоновано проявити себе в майбутньому, називати не слід доти, аж поки в цьому виникне оперативна необхідність.
Цеп план, що його Мерк розписав потім у деталях, і послали Кемпу десятого вересня сорок шостого року, за тридцять два дні до того, як Роумен намітив свій контакт із Штірліцом.
… Перехопити Штірліца на дорозі не становило особливих труднощів для Кемпа: поки Роумен пив каву в придорожньому ресторанчику, чекаючи сигналу від Джонсона, який очолював «групу контакту», непоказний, запилений чоловік проколов лівий задній балон його машини.
Коли пролунав телефонний дзвінок, бармен запроспв Роумена до телефону. Той, вислухавши повідомлення Джонсона, що Брунн згоден розмовляти й чекає його на шосе, кинувся до машини. Та, від'їхавши сто метрів, чортихнувся, зрозумів, що спустило колесо, лютуючи, міняв його протягом довгих п'ятнадцяти хвилин (був зіпсований домкрат), а коли прибув на місце, Штірліца, звичайно, не побачив — усе було розіграно по нотах, одним словом — стара школа!
ШТІРЛІЦ-ХІ
(жовтень сорок шостого)
Перехрещення людських доль недоступні для пізнання так само, як і ті загадкові, у чомусь навіть містичні моменти, коли випадок стає предтечею закономірності або ж, навпаки, закономірний перебіг подій припиняється волею випадку.
Справді, чим пояснити такі повороти історії, як, наприклад, смерть Александра Македонського, що стала предтечею загибелі Еллади? Чи була ця смерть закономірна? Чи всьому виною був випадок? Але чому ж тоді цей поодинокий випадок — смерть людини, народженої за образом і подобою мільйонів інших людей, — породив таку кардинальну ломку політичної і, коли хочете, етичної карти світу?
Чи піддається логічному аналізу та ситуація, в якій саме Візантія — умираюча, розтерзана протиріччями, вже сходячи з історичної арени через інтриги, економічну відсталість, нехтування народженням нового — передала релігію пишно-врочистого православ'я молодим слов'янам Київської Русі, які динамічно розвивались? Чому не Ватікан з його сухуватою, в глибині своїй прагматичною доктриною переміг, а саме Візантія? Запізнились папські посли? А чому вони запізнились? Коням корму не вистачило — через тупість, тих, хто тримав ямські двори на багатоверстних, небезпечних для подорожей прогонах з Ватікану до Києва? А може, в цьому був прихований якийсь інший смисл?
Чи можна вичислити на ЕОМ причинний момент загибелі Петра Великого? З його смертю історія Росії повернула назад, почалася смута, реанімація минулого, яке завжди смердить, незважаючи на рясне припудрювання стародавніх реалій; імперія відкотилася з тих рубежів, до яких її вивів геній Петра та його сподвижників. Що це — випадок? Чи закономірність?
Чому такий мудрий політик, яким був Франклін Делано Рузвельт, обрав на пост віце-президента Гаррі Трумена? Зрозуміло, що мистецтво державного управління передбачає наявність у лідера почуття балансу; полярність ідей гарантує усталеність курсу, робить неможливим кардинальні відхилення, оскільки в кабінеті існує старанно скалькульована різність думок. Але чому з декількох сотень політиків, таких угодних правій більшості Америки, яка боялася нового і покладалась на звичне, він вибрав саме Гаррі Трумена?!
Очевидно, у цьому конкретному випадку Рузвельт зробив непростиму (але, на жаль, досить поширену серед політиків) помилку, доставивши на того, хто за своїми параметрами аж ніяк не міг стати його суперником —
