Галка - Павло Федорович Автомонов
— Ввічливості вимагаєте, а самі «тикаєте» на людину, яка має звання вище од вас! — сердито озвався Кудрявий.
Капітан ніби недочув, поглянув на місце, де лежала рація у білій упаковці, на якій Галка ще в тилу намалював червоний хрест олівцем, і заблимав очима.
— Я головний лікар… — взяла радиста злість, — то моя санітарна сумка.
Скільки в них було думок про цю зустріч. Чекали, як групі одразу допоможуть дістатися до майора Савича.
— Розберемося, який з тебе лікар…
— А може, не варто, — порадив Кудрявий. — У вас тут є телефонний зв'язок, ось і передайте про нас.
— Розберемося, куди про вас чи самих вас передавати! — вигукнув капітан.
«Що ти вдієш! Йому хоч кіл теши на голові, а він своє. Контррозвідники, які ближче до фронту, не стали б товкти воду в ступі. А цей капітан за вісімдесят кілометрів від передової…»
— Який допит? — вже нервував Кудрявий. — Нічого ми вам не скажемо! У нас є кому звітувати! Якщо не існує у природі майора Савича, то є Петро Петрович!
Тим часом спостережливий Короп штовхнув ліктем Орла й прошепотів:
— А не випив цей капітан для сміливості? Вже дуже щось розперезався. Дзвонити не хоче. А так звідки йому знати, що за птахи — Короп, Галка, Орел і Кудрявий… — назвав прізвиська голосніше.
— Приходитиме по одному. Без зброї. Але в супроводі автоматника. У флігель! — показав рішуче капітан рукою у вікно на будиночок віддалік. — До майора Савича, якого нема в природі, хочуть доїхати. Бачили таких швидких?..
Капітан поблискав великими, з поволокою темно-карими очима, обернувся, показавши спину, яку ладно облягла шинеля бузкового кольору.
— Красень який цей капітан! — порушив мовчанку Орел, прицмокнувши губами. — Та не зустрівся він мені в лісторанчику…
— Він, мабуть, до вчорашнього дня вчився і ще не був на фронті. Командуванню не підвладний. У нього свій наркомат. Того і вдає із себе суддю, слідчого і прокурора в одній особі. Перекуримо це діло, браття-кролики! — попросив у Коропа тютюну Кудрявий, хоча палив рідко, лише коли нервував.
Трималися вони на допиті скромно — тільки просили повідомити про них їхньому начальству. Капітанові ж, мабуть, хотілося мати справу із справжніми ворожими агентами, які під виглядом радянських розвідників пробираються до Ленінграда. А чому й не бути такому варіанту? Мало усяких зібралося в армії запроданця Власова? Звідки й бере кадри для армійської розвідки абвер адмірал Канаріс. Це ж добре, що комендант міста виявив пильність і вони затримані — тільки за вісімдесят кілометрів від фронту, а не в самому Ленінграді. Мабуть, не за будь здоров ці птахи курсують, вигадавши майора Савича! А може, повбивали справжніх розвідників і тепер вершать своє чорне діло в тилу радянських військ. Усе може бути! Тож треба і з'ясувати. Така служба в капітана і лейтенанта. З'ясувати, а потім уже дзвонити, куди наполягає Кудрявий.
Ось так розсудили капітан і лейтенант, на плечі яких випала ноша у цій війні викривати і знешкоджувати лазутчиків, шпигунів, панікерів, які з'являються по сей бік фронту чи перебувають у рядах Червоної Армії.
Допит тривав з перервами години дві. Вже почало вечоріти. Мовчазні, голодні й сердиті на себе й на свою долю парашутисти знову повлягалися, думаючи кожен про своє. Кудрявий заспокоював хлопців — про них, мовляв, уже давно передано у розвідвідділ штабу фронту, але установа та зараз далеко від Луги і до них уже, певне, їде майор Савич. А допит — це тренування для капітана і лейтенанта. Не можуть же вони сидіти без діла. Та ще доповів їм комендант міста. Чому б їм і справді не розібратися, що і як…
Та ці слова мало втішали Орла, Галку і завжди обачливого Коропа. Зненацька націлився він автоматом угору і випустив півдиска. З брусованої стелі посипалися тріски. На постріли вскочило два автоматники, капітан і лейтенант. Перший, пригинаючись, немов збирався танцювати навприсядки, пробіг від порога до протилежних дверей і вскочив У другу кімнату. Лейтенант і автоматники дивилися незрозумілими очима на Коропа, який стояв, тримаючи в руках ППШ.
— Тихіше! Чапай думу думає! — сказав. — Не заважайте капітанові налагодити зв'язок з нашими командирами, — кивнув на двері.
Крізь відхилені двері лунав збентежений голос капітана:
— Так от!.. Якщо за годину їх не заберете, ми не відповідаємо за них…
— Ось і домовилися! — розсудив Орел. — Одразу б так, з усіх чотирьох автоматів. Були б уже у своїх.
Кудрявий, Галка й Орел ніби не помічали лейтенанта, двох червоноармійців і навіть не дослухалися вже до погроз капітана. Вони дивувалися, як їхній пильнувач порядку! конспірації Короп відважився на таке. У ворожому тилу він кожному набрид: то — «Чого не дмеш у вогонь, щоб диму не було?», то — «Придивися до сліду, може, то й не коза пробігла» або — «Чого гудеш, як у трубу?»
Та ось вийшов з іншої кімнати капітан і, ні слова не сказавши, буркнув своїм, щоб ті покинули приміщення. Двері з грюком зачинилися.
— Розгнівалися на нас! — з жалем промовив Орел. — А ми ж хотіли тихо-мирно. Може, ще поваляємося? У ногах правди нема…
— І зовсім горе, коли правди нема! — філософським тоном вимовив Короп, зітхнув і почав скручувати нову цигарку. — Щоб дома не журилися… — зиркнув на Галку. — Як сказав гетьман Хмельницький.
— Засічемо час!.. — запропонував Кудрявий, намагаючись бадьоритися.
Він вийняв з кишені кіровський годинник і сказав:
— Після розмови капітана з нашими минуло чверть години. Лишилося сорок п'ять хвилин до з'ясування головного: бути чи не бути?..
Вже за півгодини біля будинку загурчав натужно
