Слідопит, або Суходільне море - Джеймс Фенімор Купер

І Слідопит розповів Кепові про сержантові підозри й про причини, що викликали їх,— приблизно те, що останньому повідомив майор Данкен.

— То цей молодик навіть по-французькому гугнявить?

— Подейкують, ніби він знає французьку досить-таки добре,— з усією серйозністю відповів сержант.— Це вам потвердить і Слідопит.

— Не буду заперечувати; що так, то так, — відповів провідник. — Принаймні так усі запевняють. Проте знання французької мову ще не є обвинувачення і проти індіянина з племені міссісагуа, а тим паче — проти такого хлопця, як Джаспер. Я теж навчився мови мінгів, коли був у полоні в цих негідників, та хіба хто скаже, що я їм приятель? Щоправда, як на їхні поняття, то я їм і не ворог, але ж, як християнин, я їм і не приятель.

— Все це так, Слідопите, однак Джаспер засвоїв французьку мову не як полонений, а в дитячі роки, ще коли дитина дуже вразлива і набуває основних понять, коли в неї тільки починає формуватися характер.

— Цілком слушне зауваження,— підтримав Дангема Кеп.— Це саме той вік, коли всі ми вчимося катехізису й основ моралі. Сержантові слова свідчать про те, що він розуміється на людській натурі, і я з ним цілком згоден; адже це й справді жах, щоб якийсь хлопчак отут, на цій сажавці, та знає французьку. Ще якби це було там, на Атлантичному океані, то воно інша річ. Там вряди-годи мореплавцеві все ж трапляється зустріти чи лоцмана, чи іншого якого грамотія, ще знає цю мову, та й навіть там ми з підозрою ставимося до нашого брата, хто знає її. А тут, на Онтаріо, знати французьку мову, я вважаю, більш ніж підозріло.

— Але ж там, по той бік озера, Джасперові залишалося з двох одне — або розмовляти по-французькому, або взагалі й рота не розтуляти; адже там, окрім французів, ніхто більше й не живе,— заперечив йому Слідопит.

— Ви що, Слідопите, може, й справді хочете переконати мене, ніби там, з того боку, вже Франція? — вигукнув Кеп, показуючи великим пальцем через плече в бік Канади.— Невже ви хочете сказати, що напроти Йорка по той бік цієї сажавки — Франція?

— Я хочу сказати вам, що тут — Йорк, а там — Горішня Канада і що тут розмовляють англійською, голландською й індіанською мовами, а там тільки французькою та індіанською. Там навіть мінги вживають у своїй говірці багато французьких слів, від чого та говірка, до речі, аж ніяк не покращала.

— Вельми слушно. А тепер ще скажіть, друже мій, які вони, ті мінги? — запитав сержант, торкнувши Слідопита за плече так, ніби бажаючи підкреслити свої слова, справедливість яких дедалі більше починала здаватися йому незаперечною.— Ніхто їх не знає краще за вас, і я вас питаю: що то за плем’я оті мінги?

— Але ж Джаспер — не мінг, сержанте,— заперечив йому Слідопит.

— Він розмовляє по-французькому, а це майже те саме, що й мінг. Скажи-но, шуряче, ти часом не пригадуєш чого-небудь підозрілого в діях цього нещасного молодика, чогось такого, з чого можна було б запідозрити його в зраді?

— Щось нічого такого не пригадую, хоча він через раз береться до діла якось не з тієї руки, та ще один із його підручних укладає канат у бухту[80] проти годинникової стрілки, а коли я його спитав, що він робить, він відповів, що «скручує канат». Проте в цьому я не вбачаю чогось підозрілого, хоча смію зауважити, що все це робилося, як у французів, котрі половину такелажу вкладають не в тому напрямку, і тому, мабуть, кажуть «скручувати канат». А крім того, Джаспер ще закріпив клівер-фал[81] до розпірки, а не до щогли, де цю снасть належить закріплювати за звичаєм британських матросів.

— Може, й справді Джаспер, проживши стільки років по той бік озера, засвоїв дещо в управлінні кораблями від канадців,— втрутився Слідопит.— Але перейняти якусь думку чи запозичити слово ще зовсім не означає стати зрадником. Я іноді запозичую деякі думки від самих мінгів, проте серцем я завжди з делаварами. Ні, ні, Джаспер чесний; навіть король міг би йому довірити свою корону, як він довіряє її своєму старшому синові, котрому вона все’дно з часом перейде і в якого ніколи не може зародитися бажання вкрасти її.

— Гарно сказано, гарно сказано! — зауважив Кеп, устаючи, щоб сплюнути через вікно каюти, як це звичайно буває з людьми, коли вони найповніше усвідомлюють свою моральну перевагу та до того ще й жують тютюн.— Гарні слова, добродію Слідопите, тільки логіка нікудишня! По-перше, його королівська величність нікому не може позичати свою корону, бо це суперечить законам держави, згідно з якими король має завжди носити її, щоб його священну особу не сплутали з іншими людьми, так само, як і шериф зобов’язаний носити свій жезл. А по-друге, з боку старшого сина його величності було б державною зрадою зазіхати на корону, бо це такою ж мірою, як і придбання ним позашлюбної дитини, порушило б законний порядок престоло-наступництва. Як бачите, друже Слідопите, щоб робити вірні висновки, необхідно лягти на вірний галс. Закон — це логіка, а логіка — це філософія, а філософія — це мертвий якір[82], а звідси й виходить, що коронами розпоряджаються за законом, логікою й філософією.

— Я в усьому цьому мало що тямлю, добродію Кепе, але скажу вам одне: я повірю в те, що Джаспер Вестерн зрадник, лише тоді, коли побачу це на власні очі й сам переконаюся в усьому.

— І знову ви помиляєтеся, добродію Слідопите,— запально вигукнув Кеп.— Тому що іноді якимсь обставинам доводиться вірити більше, ніж своїм очам і своїй переконаності.

— Може, воно й так десь там, у містах, але тільки не тут, на кордоні.

— Так усюди в природі, а природа — владарка над усім. Ось візьмімо хоча б таке: наші чуття підказують нам, що цей молодик Прісна Вода зараз на палубі, і дійсно, вийшовши нагору, кожен його може побачити там. Та коли згодом виявиться, що саме в цю мить французам передано якісь відомості і що ніхто, крім Джаспера, не міг цього зробити, ми змушені будемо зважати на цю обставину й визнати, що наші очі й пальці нас підвели. Запитайте першого-ліпшого адвоката, і він потвердить вам мої слова.

— Це