Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко

— Ну, «Дудочник», усі свої цивільні пісні проспівав?

Василь одразу зрозумів, куди гне його партизанський друг і командир, але вирішив почекати, чи не помилився.

— На все життя вистачить мені цивільних пісень, Євгене Миколайовичу, — ухильно сказав він.

— Час тобі братися за військові, Васю! Гармати мовчать, але таємна війна не припиняється ні на мить. Ми, розвідники, і зараз воюємо…

Василь засміявся:

— Євгене Миколайовичу, переходьте прямо до справи.

— Здогадливий! Пропоную іти до нас на службу. Згоден?

— Що ви! Отак, відразу?

— В нашому ділі все так — рішуче і швидко!

— Не все, звичайно. І у вашому ділі трапляються малі швидкості… Ні, Євгене Миколайовичу, я повинен подумати, порадитись.

— Подумати, звичайно, можна, а от щодо поради… З ким же ти хочеш радитись? Хіба я не найкращий твій порадник у такій справі?

— Я збирався восени в технікум поступити. Два роки готувався, ви ж знаєте.

— Поступай, не заперечую. Хоч в інститут. Час у тебе буде.

— Навіщо ж мені тоді залізничний технікум?

— Як — навіщо? Щоб стати спеціалістом.

— Ага!.. Виходить, ви мене використаєте по залізничній лінії?

— І по цій і по іншій. Ти всюди будеш на місці.

Василь відкинувся на спинку дивана, замислився. Зубавін дивився на юнака, і його серце сповнювалося ніжністю до цього красивого верховинця, сина лісоруба, хороброго солдата і скромного трудівника.

— А що скаже райком? — спитав Василь.

— Райком прийняв мою пропозицію.

Василь з серйозним здивуванням поглянув на Зубавіна.

— То чому ж ви мені одразу де сказали?

Зубавін посміхнувся.

— Чекаю твого слова. Згоден чи не згоден?

Гойда схопився, приклав руку до козирка кашкета:

— Згоден, товаришу майор!

Через кілька днів він здав паровоз і замість форменого обмундирування залізничника одягнув звичайний цивільний костюм.

… Оперативний черговий розшукав Гойду.

Він з'явився до Зубавіна, ще не зовсім прокинувшись, з припухлими повіками, з вологим після вмивання і не зовсім до ладу зачесаним чубом, але з радісно-тривожним блиском в очах.

— Товаришу майор, лейтенант Гойда прибув за вашим наказом! — доповів він глухуватим голосом.

Зубавін мовчки розгорнув на столі план Явора, вістрям олівця доторкнувся до неширокої магістралі в північній частині міста:

— Яка це вулиця, товаришу лейтенант?

— Кіровська, — трохи здивовано відповів Гойда.

— Ти часто тут буваєш?

— Так, майже кожного дня.

— Отже, добре знаєш її?

— Та начебто непогано…

— Чим же характерна ця вулиця? Що тобі особливо запам'яталося?

— Там живе мій найкращий друг Олекса Сокач, машиніст паровоза. На Кіровській — прекрасний сквер і квітник, будинок колишнього жандармського управління угорських фашистів, особняки капіталістів, які втекли…

— Ще?

— На Кіровській — Будинок офіцерів, штаб льотчиків. Воєнторг…

— Все?

— По Кіровській дозволений тільки однобічний рух транспорту. Проїзди грузовиків заборонено. Тротуар вимощений кам'яними плитами. В сонячний» день на Кіровській особливо багато дитячих колясок… — не переводячи подиху, Гойда продовжував: — На перехресті Кіровської і Ужгородської, на розі, під каштаном, стоїть сліпий дід з шапкою в руках.

— Сліпий? — швидко спитав Зубавін. — З шапкою?

І з цього запитання, з інтонації і виразу обличчя Василь Гойда зрозумів, чим саме цікавиться його друг і начальник.

— Напівсліпий, — поправив себе Гойда. — В руках — капелюх. Він без поводиря приходить на Кіровську і самостійно іде додому.

— Де він живе?

— В протилежному кінці Явора. Здається, на Гірській вулиці.

— Все. Іспит закінчено, товаришу лейтенант! У нас є підстави підозрівати, що цей жебрак, на прізвище Батура, служить ворожій розвідці. Нашу підозру треба підкріпити незаперечними фактами. Ця справа доручена вам, лейтенант Гойда. Стежте за ним, вивчайте, з ким і які він має зв'язки. Від усіх інших обов'язків я вас звільняю. Відповідайте тільки за Батуру. Запитання будуть?

— Все ясно, товаришу майор.

— Так уже і все? Розкажіть, як будете діяти.

— На розі Кіровської живе Олекса Сокач. Його квартира на другому поверсі. Двоє її вікон знаходяться саме…

— Все зрозуміло. — Зубавін потиснув руку лейтенанта. — Про результати доповідайте щоденно.

— Слухаю.

Вийшовши від Зубавіна, Василь Гойда одразу ж попрямував на Кіровську.

Він зробив це без усякого риску привернути до себе увагу Батури. Той звик бачити його тут і добре знає, що сюди його приводить дружба з Сокачем.

Напівсліпий старий з поношеним капелюхом у руках стояв, як звичайно, на розі, в тіні вже зазеленілого каштана, спираючись сутулою спиною на його масивний стовбур. Попелясто-сиве волосся було акуратно підстрижене, старанно зачесане, щоки і підборіддя виголені до синяви. Темну жилаву шию відтіняв старомодний, твердий, трохи пожовклий комірець, пов'язаний галстуком. На плечах Батури було чорне, вже добре потерте демісезонне пальто, з-під якого виглядали старі, з обтріпаним низом штани. Грубі стоптані черевики довершували маскарад «Інтелігентного» жебрака.

Гойда порівнявся з Батурою. Старий мовчки виразно потрусив капелюхом: подайте, мовляв, що можете. Василь порився в кишені, дістав срібло, кинув його в чорний капелюх і пройшов мимо. Раніше Василь не дуже-то уважно придивлявся до жебрака. Сьогодні старий здався йому особливим. Лише дві чи три секунди Гойда дозволив собі постояти перед напівсліпим, але добре встиг роздивитися його. Вузький, плоский, без