Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
— Ну, «Дудочник», усі свої цивільні пісні проспівав?
Василь одразу зрозумів, куди гне його партизанський друг і командир, але вирішив почекати, чи не помилився.
— На все життя вистачить мені цивільних пісень, Євгене Миколайовичу, — ухильно сказав він.
— Час тобі братися за військові, Васю! Гармати мовчать, але таємна війна не припиняється ні на мить. Ми, розвідники, і зараз воюємо…
Василь засміявся:
— Євгене Миколайовичу, переходьте прямо до справи.
— Здогадливий! Пропоную іти до нас на службу. Згоден?
— Що ви! Отак, відразу?
— В нашому ділі все так — рішуче і швидко!
— Не все, звичайно. І у вашому ділі трапляються малі швидкості… Ні, Євгене Миколайовичу, я повинен подумати, порадитись.
— Подумати, звичайно, можна, а от щодо поради… З ким же ти хочеш радитись? Хіба я не найкращий твій порадник у такій справі?
— Я збирався восени в технікум поступити. Два роки готувався, ви ж знаєте.
— Поступай, не заперечую. Хоч в інститут. Час у тебе буде.
— Навіщо ж мені тоді залізничний технікум?
— Як — навіщо? Щоб стати спеціалістом.
— Ага!.. Виходить, ви мене використаєте по залізничній лінії?
— І по цій і по іншій. Ти всюди будеш на місці.
Василь відкинувся на спинку дивана, замислився. Зубавін дивився на юнака, і його серце сповнювалося ніжністю до цього красивого верховинця, сина лісоруба, хороброго солдата і скромного трудівника.
— А що скаже райком? — спитав Василь.
— Райком прийняв мою пропозицію.
Василь з серйозним здивуванням поглянув на Зубавіна.
— То чому ж ви мені одразу де сказали?
Зубавін посміхнувся.
— Чекаю твого слова. Згоден чи не згоден?
Гойда схопився, приклав руку до козирка кашкета:
— Згоден, товаришу майор!
Через кілька днів він здав паровоз і замість форменого обмундирування залізничника одягнув звичайний цивільний костюм.
… Оперативний черговий розшукав Гойду.
Він з'явився до Зубавіна, ще не зовсім прокинувшись, з припухлими повіками, з вологим після вмивання і не зовсім до ладу зачесаним чубом, але з радісно-тривожним блиском в очах.
— Товаришу майор, лейтенант Гойда прибув за вашим наказом! — доповів він глухуватим голосом.
Зубавін мовчки розгорнув на столі план Явора, вістрям олівця доторкнувся до неширокої магістралі в північній частині міста:
— Яка це вулиця, товаришу лейтенант?
— Кіровська, — трохи здивовано відповів Гойда.
— Ти часто тут буваєш?
— Так, майже кожного дня.
— Отже, добре знаєш її?
— Та начебто непогано…
— Чим же характерна ця вулиця? Що тобі особливо запам'яталося?
— Там живе мій найкращий друг Олекса Сокач, машиніст паровоза. На Кіровській — прекрасний сквер і квітник, будинок колишнього жандармського управління угорських фашистів, особняки капіталістів, які втекли…
— Ще?
— На Кіровській — Будинок офіцерів, штаб льотчиків. Воєнторг…
— Все?
— По Кіровській дозволений тільки однобічний рух транспорту. Проїзди грузовиків заборонено. Тротуар вимощений кам'яними плитами. В сонячний» день на Кіровській особливо багато дитячих колясок… — не переводячи подиху, Гойда продовжував: — На перехресті Кіровської і Ужгородської, на розі, під каштаном, стоїть сліпий дід з шапкою в руках.
— Сліпий? — швидко спитав Зубавін. — З шапкою?
І з цього запитання, з інтонації і виразу обличчя Василь Гойда зрозумів, чим саме цікавиться його друг і начальник.
— Напівсліпий, — поправив себе Гойда. — В руках — капелюх. Він без поводиря приходить на Кіровську і самостійно іде додому.
— Де він живе?
— В протилежному кінці Явора. Здається, на Гірській вулиці.
— Все. Іспит закінчено, товаришу лейтенант! У нас є підстави підозрівати, що цей жебрак, на прізвище Батура, служить ворожій розвідці. Нашу підозру треба підкріпити незаперечними фактами. Ця справа доручена вам, лейтенант Гойда. Стежте за ним, вивчайте, з ким і які він має зв'язки. Від усіх інших обов'язків я вас звільняю. Відповідайте тільки за Батуру. Запитання будуть?
— Все ясно, товаришу майор.
— Так уже і все? Розкажіть, як будете діяти.
— На розі Кіровської живе Олекса Сокач. Його квартира на другому поверсі. Двоє її вікон знаходяться саме…
— Все зрозуміло. — Зубавін потиснув руку лейтенанта. — Про результати доповідайте щоденно.
— Слухаю.
Вийшовши від Зубавіна, Василь Гойда одразу ж попрямував на Кіровську.
Він зробив це без усякого риску привернути до себе увагу Батури. Той звик бачити його тут і добре знає, що сюди його приводить дружба з Сокачем.
Напівсліпий старий з поношеним капелюхом у руках стояв, як звичайно, на розі, в тіні вже зазеленілого каштана, спираючись сутулою спиною на його масивний стовбур. Попелясто-сиве волосся було акуратно підстрижене, старанно зачесане, щоки і підборіддя виголені до синяви. Темну жилаву шию відтіняв старомодний, твердий, трохи пожовклий комірець, пов'язаний галстуком. На плечах Батури було чорне, вже добре потерте демісезонне пальто, з-під якого виглядали старі, з обтріпаним низом штани. Грубі стоптані черевики довершували маскарад «Інтелігентного» жебрака.
Гойда порівнявся з Батурою. Старий мовчки виразно потрусив капелюхом: подайте, мовляв, що можете. Василь порився в кишені, дістав срібло, кинув його в чорний капелюх і пройшов мимо. Раніше Василь не дуже-то уважно придивлявся до жебрака. Сьогодні старий здався йому особливим. Лише дві чи три секунди Гойда дозволив собі постояти перед напівсліпим, але добре встиг роздивитися його. Вузький, плоский, без
