Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
Файн знизав плечима:
— Сер, мені не хочеться навіть думати про інше. Я певний…
— Чого варта ваша впевненість після такого провалу! — «Бізон» зміряв свого співбесідника з ніг до голови презирливим поглядом. — Чи ви хоч розумієте, як низько тепер впали ваші резидентські акції?
Файн опустив голову.
— Так, сер, — нарешті сказав він.
— Ні, ви не розумієте. Ваші акції впали так низько, що вони вже взагалі не котируються. — «Бізон» підвівся, взяв щипці і почав підкладати в камін сухі дзвінкі цурки. Атласна кора берези спалахнула яскравим полум'ям.
Файн у цей час думав: «Всьому кінець, пропав».
— Ви не поїдете більше в Будапешт, — сказав «Бізон», повертаючись до свого крісла. — Ви скомпрометували себе і як резидент втратили для нас усяку цінність.
Прикидатися далі було марно. Файн впевнено підняв підборіддя, гордовито спитав:
— Це ваше особисте рішення?
«Бізон» зрозумів, за що чіплявся потопаючий Файн, І насмішкувато підхопив:
— Так, це моє рішення. І воно вже затверджене там, нагорі. Так що, дорогий майоре, вам нема на що сподіватись. Ваші впливові друзі з головного штабу на цей раз виявилися безсилими.
Файн мовчав. Плямиста жовтизна проступила на його обвітреному, густо засмаглому обличчі. Губи, вуха і кінчик носа колишнього будапештського резидента стали безкровними, втратили життя. Очі погасли. Він довго сидів мовчки і нерухомо, приголомшений вироком шефа. Розпрощатися назавжди з розвідкою! З всесильною розвідкою, яка так високо піднесена, де так добре платять, де можна зробити таку блискучу кар'єру! Ні, це було б жахливо, це гірше смерті! йому глибоко огидні звичайні професії, доступні кожному смертному. Він любить тільки одне: шпигунство. Те, що він робив досі, було щасливою долею лише обранців, благословенних згори на особливе, таємне життя. Підступна хитрість, жорстокість ката, акторство, вміння витягати з людей секретні відомості, вбивати і переслідувати невгодних, поливати їх брудом брехні і наклепів — ось його грізна зброя, яка так вірно і довго служила йому. І тепер він змушений покинути її, піти від того, до чого покликаний, без чого не зможе жити. Чи можливо це?
«Бізон» спокійно сидів біля каміна і, димлячи сигарою, терпляче чекав, поки його підлеглий вип'є свій гіркий келих до дна.
— Сер, невже отак, безповоротно, І вирішена моя доля? Хіба я вже не можу принести вам ніякої користі? — глухим голосом спитав Файн.
— Цього я не говорив, — відповів «Бізон» і підвівся.
Схрестивши за спиною свої короткі, зарослі волоссям руки, заклопотано морщачи лоба, він збуджено заходив по кімнаті. Ступні його ніг, заховані в сап'янові, на товстій фетровій підошві черевики, м'яко, обережно, по-котячому нечутно торкалися килимової доріжки. Обрублена, безголова тінь від його постаті швидко рухалась по світлому паркету. Нарешті він зупинився перед Файном і м'яко, співчутливо сказав:
— Майоре, у вас є блискучий вихід з цього становища.
Файн запитливо, з надією поглянув на шефа.
— Так, дійсно блискучий вихід, — повторив «Бізон». — Який? Ви повинні прорватися в Явір разом з Дубашевичем і Хорунжим, надійно закріпитися там і в найкоротший строк зробити те, що не вдалося Кларку і Дзюбі. Ви будете діяти за планом, розробленим особисто мною, і під моїм постійним керівництвом, — «Бізон» посміхнувся. — Ви, звичайно, здивовані: коли я встиг розробити план? Давно, одразу ж після того, як ви послали «Колумбуса» в Явір. Я був певний, що він провалиться. Я добивався заборони вашої операції, але… ваші впливові друзі настояли, вимагаючи, щоб я вам не заважав. Після провалу Кларка я вніс у свої плани суттєві корективи. От і все. Якщо згодні, приступимо прямо до діла.
Файн зрозумів, що не все ще втрачено. Після деякого роздуму він сказав:
— Я міг би погодитись, якби… — Файн зупинився, міцно стулив губи, насторожено примружився.
— Договорюйте, — ласкаво заохотив його «Бізон». — викладайте все напрямки.
Файн подивився своєму шефові прямо в вічі, холодно і визивно.
— Я не розумію, чого ви посилаєте мене саме в Явір після всього, що там трапилось? З любові до мене? Я особливої довіри? Наскільки мені відомо, до сьогоднішнього дня ви не почували до мене ні того, ні іншого. Чим же пояснити ваше рішення?
«Бізон» розсміявся — голосно, весело, від душі. Сміючись, він обдумував свою відповідь. Файну можна було сказати все, крім правди. Ця правда, якби вона була висловлена, звучала б приблизно так: «Дорогий мій! Ви живучіші і розумніші, ніж я гадав. За відвертість плачу відвертістю. Посилаю вас у Явір з найпростішого розрахунку. Я певен, що ви точно, акуратно виконаєте всі мої плани та інструкції. Іншій людині ця місія не під силу, а вам… вам зараз море по коліна. Зараз, після провалу Кларка, ви будете діяти архіобережно і разом з тим шалено. Ви наплюєте на будь-яку небезпеку, розумненько обійдете всі пастки радянських прикордонників і контррозвідки. І все через те, що вас буде підганяти могутній стимул — бажання спокутувати свою провину за провал Кларка».
«Бізон» ніколи не був відвертим з підлеглими. Відправляючи своїх агентів за кордон, крупних і дрібних, він усіх переконував одним і тим же універсальним, завжди певно діючим засобом: грішми, особистою вигодою, хорошим бізнесом. До цього випробуваного засобу він вдався і тепер.
— Дорогий Файн, — сказав Крапc і дружньо поклав руку на плече майора, — ви втрачені для нас як будапештський резидент, але не як розвідник. Посилаю вас у Явір тому, що тільки ви зможете виконати мій план.
