Над Тисою - Олександр Остапович Авдєєнко
— Я гадав, що Кларк, як один з наших найкращих розвідників, зможе в короткий строк добитися…
«Бізон» не дав Файну закінчити фразу:
— Всі ваші припущення виявилися блефом азартного гравця! І як я, дурень, піддався тоді на ваші умовляння! Не прощу собі цього ніколи! Засилка Кларка в Явір — ваша найгрубіша помилка. Ви порушили наше залізне правило: вести всю чорнову розвідувальну і диверсійну роботу не власними руками. За це ми тепер дорого розплачуємось. Втратити Кларка!.. Втратити Дзюбу!.. Не мати ніякого зв'язку з таким важливим районом, як Закарпаття!.. Ви уявляєте, що це означає?
Джон Файн стримано, з показною гідністю кивнув головою.
— Ні, голубе, ви нічогісінько не уявляєте! Закарпаття межує з чотирма державами: Польщею, Угорщиною, Румунією, Чехословаччиною. Закарпаття — сухопутні ворота на Балкани. Там, біля Карпатських гір, на випадок війни будуть підготовлені трампліни для російських дивізій і корпусів. Отже, ми повинні знати цей найважливіший прикордонний район росіян: усі залізниці, їх пропускну спроможність, автостради, шосе, мости, фактичну і можливу дислокацію військ. Усе повинні знати!
— Я розумію. Саме в цьому напрямку я й діяв! — гаряче підхопив Файн. — Сер, нічого ще не втрачено! У нас є можливість виправити становище.
«Бізон» підняв на Файна очі — маленькі, водянисті, повні злостивої недовірливості.
— Яким чином? Що ви зараз маєте в Яворі?
— Трьох рядових агентів. Два з них — активно діючі. Третій — резервіст, який зрідка виконував важливі доручення Дзюби.
При згадці про Дзюбу «Бізон» зобразив на своєму обличчі страждання:
— Таку людину втратили! Тридцять років діяв! З часів Бенджаміна Паркера[2]. І все треба завдячувати вам, голубе!
«Вирішив витурити мене з розвідки», подумав Файн і засмутився.
— Як міг провалитися обережний, розумний Кларк? Хто його видав? — злісно продовжував «Бізон». — Поки про все це не дізнаємось, ми не можемо вважати нашу явірську агентуру в безпеці. Діяти треба дуже обережно і тільки в двох напрямках: шукати причину пропилу і вербувати нових агентів.
Файн повеселішав: «Ні, все-таки, здається, не вижене».
— Я все це розумію, сер, — шанобливо сказав він. — Я вже давно б діяв, якби в мене був резидент у Яворі. Пропоную на ваше затвердження кандидатуру…
— Яке легальне становище у ваших явірських агентів? — перебив «Бізон».
— «Гомер» — сліпий жебрак, «Кармен» — мешканка циганської слобідки, ворожка, «Хрест» — резервіст, завідує…
— Ви сказали «Хрест»? Криж? Любомир Криж?
— Так, сер. В часи Масарика Криж був учителем німецької, французької та російської мов. Тепер він продає книги в магазині Укркультторгу, а також відомий як майстер-любитель, різьбар по дереву.
— Пам'ятаю, пам'ятаю! Знаю «Хреста» років двадцять, з того часу, коли я ще був ад'ютантом військового аташе при уряді Масарика. Між іншим, і свою кличку він одержав особисто від мене.
Джон Файн зрозумів «Бізона» по-своєму і догідливо підказав:
. — «Хрест» — добра заміна Дзюби. Зробимо його резидентом. Дамо йому…
«Бізон» зневажливо махнув на Файна рукою:
— Ваші люди зараз не ціняться. Я пошлю в Явір людей з свого резерву. Націоналістів-бойовиків. Уродженців Закарпаття. Найближчих соратників Бандери. Пам'ятаєте Дубашевича і Хорунжого?
— Аякже, дуже добре пам'ятаю! Хлопці — перший сорт! Як вони підуть, по землі чи повітрям? Через мене чи…
«Бізон» знову перебив Файна:
— Це вже не ваша справа, майоре. Вам залишилось зараз тільки роздумувати над тим, що трапилось у Яворі. На більше ви не маєте права. Погляньте сюди!
«Бізон» присунув до себе легкий на роликах столик з великою масштабною картою Явірського району, з купкою чистих аркушів паперу і мармуровим стаканом, повним кольорових, гостро відточених олівців.
— В ніч на четверте квітня Кларк повинен був перебратися через кордон верхи на провідникові Грабі, не залишивши на прикордонній землі свого сліду. Так? — спитав «Бізон».
— Так, сер.
— Як по-вашому, чи вдалося це Кларку?
— Звичайно. Моя людина стежила за переправою. Дублери, які перейшли кордон тієї ж ночі, надовго відвернули увагу прикордонників від Кларка, прикрили його на добрих три години. За цей час він встиг вибратись на шосе, де його чекала…
«Бізон» зупинив Файна.
— Ви непоправний оптиміст. Чому ви так впевнені, що Кларк не залишив на прикордонній землі слідів?
— Адже це було його головним завданням. Коли ми з Кларком розробляли план переходу кордону, ми обидва вважали, що успіх буде забезпечений лише в тому разі, якщо Кларк не залишить своїх слідів ні на службовій смузі, ні на виноградниках. Нам важливо було переконати прикордонників, що кордон перейшов один Граб і що його як важливу особу прикрили з флангу. І прикордонники, напевне, переслідували Граба як головного порушника. Вони його, зрозуміло, схопили, але… він виявився мертвим.
— План правильний. Я його знаю в усіх деталях. Але як його виконано? Припустимо, що Кларк перейшов кордон благополучно. На шосе його і Граба чекав грузовик Скибана. Так?
Файн кивнув головою.
— Скільки часу машина стояла на дорозі? Мабуть, не менше двох годин, якщо не більше. Отже, на неї могли звернути увагу всі, хто проїжджав і проходив по цій дорозі від восьмої до десятої вечора: пастухи, колгоспники, шляховий обхідник, що живе в оцій будці, прикордонний наряд, який несе службу в тилу застави, так? Звичайно, так. Далі. Кларк, з'явившись до цієї героїні із Золотою Зіркою, недосить вдало розіграв роль закоханого демобілізованого старшини Івана Бєлограя. Далі. Він міг викликати підозру крупним виграшем по торішній
