Заборонена кімната - Фред Унгер

— До суті справи, — повторює метр Ноель, киваючи та всміхаючись. — Якщо я правильно зрозумів, пан доктор Фассбендер бажає, щоб в «СОКОНОРІ» голоси були поділені рівномірно поміж його засновниками, тобто третину матиме агентство «Шнайдер», третину — «Імбаг» та ще Третину — анонімне товариство.

— Для того, щоб ані французи, ані німці не мали переваг, — говорить Фассбендер і крадькома штовхає мене ліктем.

Метр Ноель зручніше влаштовується у кріслі; мосьє Друа має вигляд людини, що ось-ось розплачеться.

— Але представника «Імбагу» сьогодні немає, — каже Ноель.

— В мене є повноваження представляти цю фірму, — парирує Фассбендер.

— Дозвольте ознайомитися?

Шеф дозволяє. Папірець мандрує через стіл на протилежний його бік, де Ноель та Друа починають його ретельно вивчати. Ноель навіть озброюється лупою. Фассбендер осміхається.

— Чудово, — каже метр Ноель, сунувши руку під стіл. Тієї ж миті, немов за помахом чарівної палички, розчиняються двері. До кімнати безшумно прослизає дівчина, яку я спостерігаю з великим задоволенням. Здається, у Ноеля є смак.

— Фотокопію! — наказує він, передаючи дівчині папірець, і кидає люб'язний погляд на Фаесбендера. — Сподіваюсь, ви дозволите?

Той все ще посміхається.

— «Імбаг», — зауважує Ноель, моргаючи і відхиляючись на спинку крісла; схрещує руки на череві, — наскільки я знаю — швейцарська фірма?

— Ліхтенштейнська, — виправляє його Фассбендер. — Правління у Вадуці.

Ноель неуважно киває.

— Однак вона не перебуває під німецьким впливом?

— Ні.

— Чудово! Кому ж належить «Імбаг»?

— На превеликий жаль, — зауважує Фассбендер, — акціонери нам невідомі.

Ноель посміхається.

— Звичайно. Акціонерів ніхто ніколи не знає.

Він благодушно поглядає на Фассбендера, Друа похмуро дивиться у вікно.

— А як стоять справи із земельною ділянкою?

— Ділянку надає «Імбаг», — квапливо каже Фассбендер.

— Керівництво в курсі справи?

— Звичайно.

— Я маю на увазі керівництво «Імбагу»?

— Слухайте-но! — вибухає Фассбендер, але Ноель зачаровує його найпрекраснішою з посмішок, яку здатний відтворити на своєму посіченому зморшками пергаментному обличчі.

— Пробачте. Я лише хотів… Ви, часом, не знайомі з керуючим «Імбагу»?

Я відразу ж відчуваю пастку. Про це свідчать як дружелюбність метра Ноеля, так і сповнений смутку погляд Друа. Але на цьому вони шефа не спіймають, і шеф наперед смакує свій тріумф.

— Звичайно, — каже він. — Ми навіть листуємося з ним.

Раптом я щось запідозрив.

— А де розташована та ділянка? — питаю безвинно.

Ноель швидко підводить голову, Фассбендер стрімко наступає мені на ногу.

— При листуванні, — говорить він, — йшлося виключно про питання складських приміщень. Ми також дійшли згоди, що певна частина перевезень здійснюватиметься за допомогою вертольотів…

Ноель махає рукою, він стійко зносить свою поразку. Фассбендер торжествує, але не на словах: про це свідчить весь його вигляд. Він невимушено тягнеться через стіл, висмикує з пачки сигарету і чекає, поки я дам йому припалити.

— Є ще запитання?

Ноель виглядає засмученим, вираз його обличчя зараз нагадує вираз обличчя мосьє Друа. Чарівна лялечка впурхує знову, повертає Ноелю доручення Фаесбендера і ще якісь папери. Ноель зітхає.

— Хіба, — питає він, і на його обличчі я бачу готовність капітулювати, — рекламне агентство «Шнайдер» не є дочірньою фірмою «Райнфінанц»?

— Так, — люб'язно стверджує Фассбендер.

Ноель ховає папери в папку, зав'язує її і кладе поруч.

— Але ж «Райнфінанц», — воркує він, — це ж те саме, що «Імбаг»?

Мій шеф ціпеніє.

— Пробачте? — зрештою видушує з себе.

— Так чи ні? — наполягає Ноель.

— Звичайно ні! — обурено каже Фассбендер. Сигарета так само спокійно стирчить у його руці, але мені здається, ніби в кімнаті тріскотять електричні заряди.

— Тоді як пояснити те, що поміж «Райнфінанц» та «Імбаг» існує настільки тісне співробітництво, що вони навіть користуються однаковими банківськими рахунками?

Западає тиша. Обличчя Фассбендера одразу стає сірим.

— Сподіваюсь, ви розумієте те, що стверджуєте?

Ноель стукає пальцями по папці.

— Отут докази. Питання про розподіл голосів здається мені таким важливим, що нам зовсім не досить обмежитися вашими, дорогий докторе Фассбендер, запевненнями. Дозвольте висловити вам щире співчуття.

Фассбендер пхає сигарету у попільничку. Ноель засмучено дивиться на нього. Мосьє Друа всміхається.

Засутеніло.

По стінах поповзли фіолетові тіні, повітря тепле й м'яке. Спалахують тисячі вогнів — на площі Згоди, на берегах Сени, на Ейфелевій башті, вздовж Єлісейських полів і далі, на Монмартрі. Вогні Парижа підморгують мені; вони — начебто очі красивої жінки, яка жадає, щоб нею милувалися, щоб її кохали. Та мені сьогодні не до цього. Почуваю себе тут чужим. Самотнім. Мені бракує їжачка.

Стою біля вікна в номері готелю «Каталан» і байдуже дивлюся вниз на вулицю Лябрюєр. Низки автомашин витягуються у безперервні сірі рядки Літер, які знущаються з мене: «… є в цьому замку кімната, до якої ти не повинен заходити. Кімната, яку відмикають оцим золотим ключиком. Але не думай ним скористуватися, бо той, хто відчинить ті двері…»

Альтернатива жахів. Спокій обивателя або постріл у потилицю. Економічне диво та розуміння високої місії німця за рубежами Німеччини. Вони знову марширують, цього разу у білих сорочках. І Тердонк марширує разом з