Українська література » Пригодницькі книги » Голубий пакет - Георгій Михайлович Брянцев

Голубий пакет - Георгій Михайлович Брянцев

Читаємо онлайн Голубий пакет - Георгій Михайлович Брянцев
засолювальний пункт міськторгу. Звідси можна було проникнути в руїни триповерхового будинку, що згорів від прямого влучання бомби.

Руїни будинку — сплетення покрученого вибуховою хвилею перекриття, купи спаяної цементом цегли й уламки заліза — давно вже поросли бур'яном. Серед них дуже вдало ховався майже непомітний, схожий на щілину пролом під поваленою сходовою кліткою, що вів до підвального приміщення.

Цей хід, споруджений Чорноп'ятовим з допомогою друзів, часто виручав підпільників.

Шурхіт не припинявся. Хтось шарив у темряві, пробираючись навпомацки через покручені велосипедні рами, понівечені колісні обіддя, старі обпалені духовки, через всілякий мотлох і брухт, яким було захаращено сусіднє приміщення.

Та ось настала тиша, і через галька секунд почувся умовний стук.

Чорноп'ятов витяг з кишені масивний мідний ключ з узорчатою борідкою, зсунув добре припасовану до дверей планочку, вставив ключ у замковий отвір і повернув його раз, другий, третій. Двері безшумно відчинились.

— Заходь, Митрофане Федоровичу! — кинув Чорноп'ятов у темряву.

Низько пригнувшись, мало не торкаючись руками підлоги, до майстерні вліз Калюжний. Він випростався в кутку біля верстака і помацав голову.

— Щастить тобі, старий! — посміхнувся Чорноп'ятов.

— Не кажи… — відгукнувся Калюжний… — Знову надав мені дідько стукнутись головою об цю перекладину!

Калюжний був старший за Чорноп'ятова років на п'ять. В організації він став правою рукою Чорноп'ятова і його першим порадником. У роки громадянської війни Митрофан Федорович партизанив на Уралі, а в Горєлові оселився з двадцять третього року. Жив він з дружиною, трьома доньками та сином-підлітком.

Калюжний відзначався сердитою, крутою вдачею, любив, щоб його розуміли з півслова. Він керував найбільшою групою підпільників і, як здавалось йому, тримав хлопців у шорах.

Хворіючи на різні недуги, звичайні для людини його віку, Калюжний, проте, був, як ніхто інший, витривалий. У ходьбі, наприклад, з ним важко було змагатися. Він був вузький у плечах, невисокий, своє негусте сивувате волосся незмінно розчісував на акуратний проділ. Калюжний не вважав себе старим і сердився, коли Чорноп'ятов називав його «старим». Але Чорноп'ятов підмітив цю слабкість і частенько глузував над другом.

Зараз Калюжний стояв біля верстака і, нахмурившись, поводив навкруги суворими очима.

— Сідай, старий, — запросив його Чорноп'ятов.

Очі Калюжного сердито блиснули. Сідаючи, він незадоволено буркнув:

— Далось тобі «старий». — І тут же запитав: — Розібрався в паперах? € що-небудь путяще?

— Хе-хе!.. — посміхнувся Чорноп'ятов і весело глянув на Калюжного, — Ну, гаразд… Забираю слова назад.

— Ти скажи, як пакет? — нетерпляче повторив Калюжний.

— Спритний ти чоловік. І до чого ж спритний!.. Зразу ж тобі й давай, хоч умри. У пакеті, брат, виявились такі папери, що в мене трохи ум за розум не зайшов…

Калюжний недовірливо глянув на друга.

— Ні, справді! — підтвердив Чорноп'ятов. — Я читав і очам не вірив. А руки тряслись, ніби курей крав. Ох і шмат ми відхопили!

— Що ж там? — аж тремтів од нетерплячки Калюжний.

— Зараз побачиш… — Чорноп'ятов поліз під перепік, підсунув різне залізяччя, вийняв із стіни цеглину і всунув руку в отвір. Звідти він витяг чималу купу паперів.

Умостившись на старому місці, він з властивою йому повільністю розклав папери на колінах, розгладив їх і став перегортати.

— Я розібрався тільки в назвах документів, але й цього досить. Глянь!

Калюжний схопив папери, почав їх листати.

— Нічого не розумію… Тарабарщина!

— А ти читай заголовки, — порадив йому Чорноп'ятов. — Під кожним з них я написав по-російськи.

Квапливо забігали пальці Калюжного. Він перегортав сторінку за сторінкою, вдивлявся в написи олівцем, зроблені рукою Чорноп'ятова, пошепки приказуючи:

— Хай йому чорт!.. Оце так!

— Сто сімнадцять сторінок! — зауважив Чорноп'ятов.

— Жах!.. — вигукнув Калюжний. — Просто жах! — Він замислився: — Що ж нам робити? Якщо передавати все це шифром по радіо, то мине півроку…

— Перш ніж передавати, треба їх грамотно перекласти, а це теж час.

— І немалий, — додав Калюжний.

— Авжеж… А справа термінова, — похитав головою Чорноп'ятов, — і перевантажувати рацію не можна. Завалимо її, завалимо і Костя. Запеленгують нас гестапівці враз. Зараз Кость передає чотири-п'ять хвилин двічі на тиждень, а коли взятися за це… — Він потряс ворохом паперів перед носом Калюжного і свиснув. Калюжний зітхнув:

— Я кажу, що півроку мине.

— Ну, щодо півроку ти трохи переборщив, — поправив його Чорноп'ятов. — Я прикинув. Виходить два місяці, якщо передавати щоденно і по півгодини. Он воно яка штука!

— Нехай два місяці, — згодився Калюжний. — Але ж кому тоді будуть потрібні ці документи?

— Хе-хе!.. Хлопцям якраз на самокрутки підуть… — зауважив Чорноп'ятов. — Оце так вскочили в халепу… Купила баба порося!..

Калюжний задумався, стиснувши свої тонкі губи.

Чорноп'ятов дивився на нього, приховуючи посмішку в сивих вусах. Він розумів, що хоч Калюжний і швидко вирішував справи, хоч і мав неабиякий досвід підпільної роботи, але відразу нічого він не запропонує.

Обличчя Калюжного виказувало його розгубленість.

— От заковика, — признався він у своїй безпорадності. — Нічого й не придумаєш…

— А я ось придумав, — промовив Чорноп'ятов і весело підморгнув товаришеві.

Той насупив брови.

— Еге, придумав, — повторив Чорноп'ятов. Скинувши з ноги черевика, він витяг з-під устілки складений квадратиком аркуш паперу, розгорнув його і подав Калюжному. — Читай! По-моєму, це єдиний вихід.

Калюжний взяв аркуша, списаного дрібненьким, але чітким почерком, і заходився читати.

— Молодець ти, Григорію Опанасовичу! Їй-бо, молодець! А мені й на думку це не спало.

— Хе-хе!.. А мені спало якраз перед твоїм приходом, — признався Чорноп'ятов. — Згоджуєшся?

— Цілком! Тільки ось що… — Він приклав пальця до лоба і заплющив очі, намагаючись щось пригадати. — Ми які явки їм повідомили?

— Нові. Одну на Готовцева, другу — про всякий випадок — на мене. Це було на початку травня, коли вони збирались прислати людину по гроші…

— А-а… — згадав Калюжний. — По ті німецькі фальшивки?

— От-от…

— Тоді все гаразд, — заявив Калюжний і сховав аркуш за околиш кепки. — Завтра о дванадцятій ночі депеша піде.

8

А в цей час до міста під'їжджав легковий автомобіль, у якому сиділи комендант міста і начальник гестапо. Машину супроводжували чотири мотоциклісти.

Коли машина минула міст через річку, начальник гестапо сказав:

— Як бачите, ніяких слідів у нашій зоні нема.

Комендант зітхнув і промовчав.

Поїздка нічого не дала. З'ясувалося, що селом Лопухово лише за один ранок у напрямку до міста пройшло десятків зо три машин. Кілька з них зупинялися в селі.

На всі запитання селяни відповідали неохоче і вже, звичайно, нічого не могли сказати про якусь особливу машину.

— А чи не здається вам, — знову заговорив начальник гестапо, — що вона ще не вийшла з кінцевого пункту?

Комендант пирхнув:

— Я ж маю телеграму. Ото ж бо

Відгуки про книгу Голубий пакет - Георгій Михайлович Брянцев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: