Голубий пакет - Георгій Михайлович Брянцев
— Огонь! — пролунала команда з-за найближчого куща.
І тієї ж миті з густої ліщини бризнула автоматна черга, ляснули пістолетні постріли, тріснув дробовик центрального бою, а під кінець бахнула саморобна граната.
І знову запанувала тиша.
Шість підпільників вибігли з гущавини до глибокої ями, намагаючись заглянути в неї. Ніхто з ворогів не подавав ознак життя.
— Першокласний похорон, Григорію Опанасовичу! — усміхнувся веснянкуватий парубок у солом'яному брилі.
— Ану лишень плигай туди, Тимошку, — наказав йому Чорноп'ятов. — Пощупай, як вони себе почувають. Та обережно, гляди! Петре! Федоре! — звернувся він до інших двох. — А ви пошукайте пошту і зберіть зброю. Живо!
Троє партизанів плигнули вниз.
— А їх не витягатимемо, — промовив Калюжний, маючи на увазі вбитих гітлерівців.
Чорноп'ятов посміхнувся.
— Нехай машиною так і їдуть у свій рай без пересадки.
Великий жовтий портфель неважко було помітити: його кінець стирчав з-під мертвого кур'єра.
Один з підпільників витяг портфель і кинув його Чорноп'ятову.
— Чи не оце воно?
Чорноп'ятов на льоту схопив портфель, одірвав кинджалом його кришку, й на землю висипались газети, листи і великий пакет із цупкого голубого паперу, прошитий, засургучений і опечатаний.
ЦІЛКОМ ТАЄМНО
ДЕРЖАВНОЇ ВАГИ
З ВЕРХОВНОЇ СТАВКИ.
В разі небезпеки — знищити.
Командуючому Н-ською бронетанковою армією
генерал-лейтенанту Отто-Фрідріху Шторху.
Тільки особисто в руки.
Чорноп'ятов до будь-якої бойової операції — малої чи великої, легкої чи важкої — ставився завжди однаково серйозно, вдумливо, розважливо. В цьому проявлялася його дисциплінована натура. Він заздалегідь намагався врахувати всі шанси за і проти, підбити плюси і мінуси, уявити розгортання подій.
І сьогоднішня операція не була винятком. Кожен підпільник, ідучи на неї, заздалегідь знав, що від нього вимагається.
Майже всі учасники нападу провели ніч без сну. Здавалося, куди простіше: вибратись у ліс, вирити «вовчу» яму, замаскувати її і чекати. Але так лише здавалося. Щоб це зробити, треба було насамперед вибрати найпридатніше місце для ями, твердо знати, що машина піде саме цією дорогою, винести з тайників, розкиданих у лісі, зброю, нарешті, вибратися з міста, не потрапивши на очі пильних патрулів.
Попереджені Скитальцем патріоти знали основне: звідки, куди, яким маршрутом проходить спеціальна машина, кількість варти. Та цього було ще не досить.
Поставало багато питань. Їх треба було вирішувати протягом півдоби, і підпільники їх вирішували.
Зараз потрібно було замести всі сліди катастрофи, що мало величезне значення. Цим і займалися підпільники.
6
Опівдні пройшов короткий, але сильний дощ, і зараз по вмитому ніжно-блакитному небу квапливо і врозбрід бігли запізнілі хмари. Яскраво світило сонце.
Начальник місцевого відділення гестапо стояв біля відчиненого вікна, що виходило на міський майдан, і спостерігав, як стікала вода з тротуару, як оживав майдан, мокрий від дощу.
Задзвонив настільний телефон. Гауптштурмфюрер відійшов од вікна, зняв трубку. Говорив військовий комендант міста майор Фаслер.
Комендант. — Сьогодні о шостій ранку до мене мала прибути машина із спеціальним кур'єром, що йшла до фронту. Зараз уже перша година, а її нема.
Начальник гестапо. — Чим я можу бути корисним, любий майоре?
Комендант. — Що вам сказати… Як ви думаєте, чи не могло з нею що-небудь трапитись у дорозі?
Начальник гестапо. — Поломка? Затримка?
Комендант. — Це дурниця.
Начальник гестапо (жартома). — А чого б ви хотіли?
Комендант. — Хм… Я хотів би, щоб вона прийшла вчасно. Я повинен змінити охорону і вирядити машину далі. Але її нема. Чи не сталась аварія? Навмисна, так би мовити, аварія?..
Начальник гестапо. — Що, що? Навмисна аварія?
Комендант. — Авжеж.
Начальник гестапо. — На своїй території я виключаю можливість аварії і диверсії. На дорогах спокійно і перевірено. Партизани орудують далеко від наших місць.
Комендант. — Тоді що ж мені думати, з вашої ласки, пане гауптштурмфюрер?
Начальник гестапо. — Не зррзумів.
Комендант. — Я питаю вас, що мені думати? Машина виїхала на початку сьомої з села Лопухово, а в Горєловв ще й досі не прибула.
Начальник гестапо (з деякою тривогою). — Звідки вам відомо, що вона виїхала з села Лопухово?
Комендант. — Я посилав туди двох мотоциклістів. Щойно вони вернулись і стоять переді мною. Опитування мешканців дає підстави гадати, що машина пройшла село.
Пауза.
Комендант. — Алло! Ви мене чуєте?
Начальник гестапо. — Так, так… Зараз я до вас приїду.
Гауптштурмфюрер поклав трубку, знову зняв її і викликав машину з гаража.
7
Надвечір пройшов невеликий «сліпий» дощ, другий за день.
Згасли барви заходу сонця. Смеркло,
До підвалу, де містилась котельня, світло і вдень проникало слабо. Зараз тут було майже темно. Гасова лампа з тріснутим склом, що чаділа на верстаку, скупо освітлювала частину кімнати.
Чорноп'ятов зачинив двері й сидів, замислившись, на тапчані.
Він був задоволений минулим днем. Вранішня операція вдалась, група благополучно вернулася з лісу, і коли б не загибель Тимофія, все було б гаразд. А от Тимофій…
Чорноп'ятов і його друзі виразно усвідомлювали, що в їх боротьбі з ворогом жертви неминучі. Та все ж загибель товариша щоразу здавалась безглуздою, випадковою і залишала в серці глибокий незгладимий слід.
Міське підпілля було невелике, але являло собою згуртовану і добре законспіровану організацію. Учасники підпілля жили в самому місті й для прикриття своєї нелегальної діяльності всі десь працювали. Це давало можливість їм самим і їх родинам хоч і надголодь, та все-таки існувати.
Окупанти добре відчували удари патріотів і чудово розуміли, що маленьке місто, в якому вони хотіли б вважати себе господарями, не скорене і чинить опір.
Підпільники не розпорошували своїх сил. Вони працювали цілеспрямовано, не хапаючись за те, що здавалося легшим і зручнішим… Зв'язані по радіо з фронтом, вони підкоряли його завданням усю свою сповнену небезпеки і постійного риску бойову роботу. Це був сильний бік підпілля. Та й ще одна обставина ускладнювала справу: в районі міста зараз не було партизанської бази. Партизанський загін під командуванням Новожилова, сформований у лісах Горєловського району, в травні пішов у далекий рейд і діяв зараз на життєвоважливих комунікаціях ворога.
Місто Горєлов стояло осторонь головних магістралей. До війни в ньому нараховувалось не більше як сорок тисяч мешканців. Крім невеликої мебльової фабрики, залізничного депо, електростанції, цегельного заводу і кількох артілей промкооперації, тут не було ніяких інших промислових підприємств. З воєнного погляду місто не могло служити опорним пунктом для гітлерівців, та зате в ньому розташувалось чимало тилових, господарських і поліцейських установ окупантів. Фронт запропонував міським підпільникам зосередити увагу саме на цих установах.
Підпілля нараховувало тепер двадцять сім чоловік, розбитих на шість незалежних одна від одної груп. Кожну групу очолював старший, і цей старший зустрічався з Чорноп'ятовим. Решта могли