Українська література » Пригодницькі книги » Подих диявола - Томас Тімайєр

Подих диявола - Томас Тімайєр

Читаємо онлайн Подих диявола - Томас Тімайєр
виявилася міцною!

Зметнувся пісок, і піщана акула стрибнула вгору. Гострі зуби з хрускотом зімкнулися трохи нижче того місця, де розмістилися мандрівники. Оскар закричав і відкотився вбік. Якби зараз він був іще в ущелині, чудовисько б його зжерло. Мигнула величезна голова, і риба знову зникла в глибині. Але й короткої миті було достатньо, щоб роздивитися, що очі в монстра були. Маленькі, підсліпуваті очиці, немов дві варені цибулини.

Якщо мандрівники вирішили, що загроза минула, вони помилялися. Знизу пролунав несамовитий тріск. Чудовисько било хвостом об скелю так, що та здригалася. Відпали величезні шматки каменю й полетіли вниз. Повітря наповнилося пилом. Гуркіт стояв оглушливий. Усі пригнулися й прикрилися рюкзаками. Щось важке гепнулося зовсім поряд із Оскаром. Це відпала частина стрімкої стіни й упала, розколовшись на кілька шматків.

Чудовисько знову підскочило, але цього разу не дістало до них більше ніж на метр. Мабуть, воно починало розуміти, що цього разу здобич воно впустило. Але атака тривала ще декілька хвилин. Незабаром акула заспокоїлася. Важко дихаючи, мандрівники лежали поряд на вершині скелі. Розмовляти не було сил. За деякий час Оскар визирнув через край.

Монстр був там. Піщана акула більше не ховалася, вона уважно дивилася вгору. Схоже, вона намірилася чекати, поки спрага чи голод не змусять здобич спуститися.

— Ну й дуженна тварина, — пробурмотів Лілієнкрон. — Ніколи не чув про подібну істоту. Напевно, невідомий науці вид.

— Як і та мокриця, що її знайшов Оскар, — додав Гумбольдт. — Здається, ця територія породила кілька цілком самостійних видів тварин. Якби наша місія не була рятувальною, я охоче провів би тут кілька місяців, вивчив би зразки фауни й каталогізував би їх. Упевнений, удома це стало б сенсацією.

Оскар похитав головою. Як батько може думати про дослідження? От уже точно, він належав до тих учених, які, потрапивши в пащу хижакові, будуть міркувати про звички м’ясоїдних тварин.

Здалеку долинув шум. Ритмічне постукування, начебто хтось бив молотом об камінь. Звук зник, потім знову з’явився. Дзень, дзень, дзень.

— Ви чуєте? — підхопився юнак.

— Звісно, — завірила його Шарлота. — Здається, звук долинає ген звідти.

— Що це може бути? — поцікавився Лілієнкрон.

— Заждіть, — Еліза заплющила очі й склала руки. Збоку могло здатися, що вона спить, але це було не так. — Я… бачу… каменоломню. Недалеко звідси. Там працює багато людей. Це раби.

Вона знову заплющила очі.

— Дивіться! — махнув рукою вниз Оскар.

Акула покинула свою позицію й заковзала по піску. Вона безцільно снувала туди-сюди, начебто намагаючись з’ясувати, звідки долинає шум. Потім пірнула в пісок, залишивши на поверхні тільки спинний плавець, і попрямувала убік каменоломні.

Друзі дивилися їй услід.

35

За кілька хвилин Гумбольдт спустився по ущелині й незабаром стояв біля підніжжя стрімчака.

— Акули немає. Можна спускатися!

Мандрівники так і зробили, і незабаром один за одним зістрибнули на пісок.

Лілієнкрон зсунув шапку на потилицю й підозріло оглянувся.

— Що будемо робити, якщо чудовисько повернеться?

— Тікати, — відповів Гумбольдт. — Але мені це здається малоймовірним. Схоже, його органи почуттів реагують тільки на звукову хвилю. Поки молоти не зупиняться, воно до нас не повернеться. Але всетаки краще поквапитися. Хто знає, як довго вони там працюватимуть. За мною!

Еліза скептично подивилася на Гумбольдта.

— Ти ж не хочеш вирушити слідом за чудовиськом?

— Ти можеш вигадати щось краще?

— Ну вже точно не йти за ним. Тоді простіше повісити на шию табличку: «Осьде ми, їжте нас мерщій!»

— Потрібно перевірити, що там за звуки. Хочу з’ясувати, чи не люди там працюють, і що вони там роблять. Йдеться не тільки про Лєну. Не забувай, що зникло багато інших людей.

Еліза нічого не відповіла. Оскар почув, як вона пробурмотіла щось стосовно божевілля, але, схоже, вона розуміла, що Гумбольдт має рацію. Отже, вони почали спускатися за дослідником по крутому скелястому схилу.

Приблизно за півкілометра вони опинилися перед обривом, з іншого боку якого була розташована величезна каменоломня. Десятки гладеньких блоків, вирізаних зі скелі, лежали на землі величезними штабелями. Повсюди сновигали люди.

— Пригніться, — прошипів Гумбольдт. — Сховайтеся за скелю.

Він махнув рукою у бік невеликої височини, розташованої неподалік від каменоломні. Гумбольдт витягнув із сумки телескоп і наставив його на людей, які там працювали. Світло було тьмяним, до того ж, було погано видно через здійнятий вітром пісок.

— Ти щось бачиш? — прошепотіла Еліза.

— Нечітко, — так само пошепки відповів Гумбольдт. — Але впевнений, це люди. Швидше за все, обітники. Напевно, і справді, раби.

— Якщо це люди, то ми маємо підійти й поговорити з ними, — запропонував Оскар.

— Хвилинку, — дослідник підняв руку. — Там іще й інші істоти. Я… почекайте, — він вийняв носову хустку й протер скло. — Так краще. Я… о, дідько! Кепські справи.

Він передав трубу Оскару. Юнак подивився у бік каменоломні. Відразу стало зрозуміло, що мав на увазі батько.

— І що? — не витримав Лілієнкрон.

Відгуки про книгу Подих диявола - Томас Тімайєр (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: