Українська література » Пригодницькі книги » Оріноко - Аркадій Фідлер

Оріноко - Аркадій Фідлер

Читаємо онлайн Оріноко - Аркадій Фідлер
важко дихаючи, гукали вони. Їх очі бігали, як у напівбожевільних.

— Іспанці… Там!..

— Де? — гримнув на них Манаурі.

— У нас в Серімі… припливли… висадилися! Іспанці!

Тривожна звістка впала наче грім: іспанці! Адже всі люди нашого роду ще недавно перебували в іспанській неволі і знали, що таке іспанське пекло, всі, за винятком Арнака і Вагури, які були в англійській неволі. Іспанці — це звучало для індійця як прокляття. І де б воно не лунало: чи на безлюдному острові, чи в льяносах під горою Шулік — всюди ми повинні були мужньо захищатися від їх нападів.

Ось чому не в одного із нас закалатало серце.

— На вас напали? — запитав Манаурі. — Когось убили?

— Ні, не напали.

— Бою не було?

— Ні.

— Всі ваші встигли втекти з Серіми?

— Ні, не всі. Іспанці з'явилися зненацька. Тільки декому пощастило втекти.

— То, виходить, іспанці й не починали бою?

— Ні, не починали, тільки вийшли на берег, озброєні до зубів, у них дуже грізний вигляд…

— Скільки їх?

Гінці, все ще не віддихавшись, не могли встановити кількість прибулих: один казав, що їх стільки, скільки пальців на двох руках, а другий твердив, що десять раз по стільки.

— Ні! — заперечив перший. — Іспанців небагато, серед них більшість — індійці.

— З якого племені?

— Ми не знаємо їх, це якісь чужі.

— На скількох човнах вони припливли?

— На п'ятьох.

— Великих?

— Так, на ітаубах.

— Ні, не на п'ятьох, — поправив другий гонець, — на трьох човнах.

— А чого прибули, не знаєте?

Вони не знали, навіть не догадувалися. Могли ствердити лише одне: що іспанці, хоч бою і не починали, поводилися владно, визивно, як жорстокі господарі, як ті, що приходять з погрозою, а не як гості. Вони несли нещастя і недолю, сіяли тривогу…

Перезирнувшись з Манаурі і Арнаком, я наказав усім присутнім бігти за зброєю і негайно прибути до моєї хатини. На щастя, майже всі залишилися на місці, бо вже заздалегідь були напоготові.

Біля мене стояв Педро. Коли він почув, що прибули його земляки, майже вся кров відхлинула у нього від обличчя, і воно стало таке бліде, мов у привида. Я злегенька штовхнув його ліктем.

— Ну що? — звернувся я до нього іспанською мовою, якої він мене навчив. — Прибули?..

Педро був такий розгублений, що не зміг би навіть полічити до п'яти. На його приємному, відкритому обличчі, яке завжди викликало почуття довір'я, з'явився вираз повного остовпіння.

— Чи… — заїкався він, сповнений боязливої непевності, — чи…

— Звичайно, ти вільний і можеш їхати з ними, куди захочеш…

— О пане!.. Дякую!

— Е, Педро! — засміявся я. — Ти вже такий чужий, що відразу величаєш мене «паном»?

— Ні… Пробач, будь-ласка, Яне… У мене в голові все пішло шкереберть…

— Отже, Педріно, не втрачай голови, бо ти мені ще потрібен. Може, ти догадуєшся, чого прибули сюди твої земляки?

Педро теж не міг нічого відповісти. Серіма знаходилась зовсім збоку, на відстані кількох миль від того місця, де річка Ітамака впадала в Оріноко, осторонь від головного водного шляху, і тому можна було сподіватися, що іспанці прибули сюди не випадково, а з визначеною заздалегідь метою.

— Але звідки вони могли приплисти? — запитав я сам себе і Педро.

Я наказав йому принести карту, яку він малював уже кілька тижнів. На ній було видно лінію нижньої течії Оріноко на північ, майже паралельно до неї — лінію річки Куюні, а далеко на південь, крім того, велику кількість її приток. Між двома великими річками простяглися гірські ланцюги, а також вилися — намальовані особливо ретельно — головні стежки індійців, що вели з півдня на північ, від Куюні до Оріноко. © http://kompas.co.ua

— Де місце розташування іспанців? — запитав я.

— Вниз од нас по річці Оріноко, аж до її гирла, їх немає зовсім, — пояснив Педро, — ми в цьому самі переконалися. Отже, ці, що прибули, могли приплисти або з острова Трінідад, де є іспанський гарнізон, або з острова Маргарита…

— Це, мабуть, занадто далеко.

— Невідомо, Яне! Може, це погоня?.. Дуже можливо, що вони припливли з околиць, які лежать вище від нас, над Оріноко, де іспанці оселилися здавна…

— У них є сильні військові загони?

— Є, але чи сильні вони — я не знаю. Є там місії отців-домініканців з покірними їм індійськими племенами, є містечко Ангостура, про яке я чув…

— Як ти думаєш, це далеко від нас?

— Ангостура? Точно не знаю… Приблизно сто, сто п'ятдесят миль…

У той час, коли я розмовляв з Педро, сходилися воїни з нашого роду; всі вони більш-менш добре знали іспанську мову, тому уважно прислухалися до розмови. Прийшло також кілька індійців з інших родів. Ці зовсім не розуміли іспанської мови, але, почувши назву Ангостура, пожвавішали. Вони знали це слово. Коли індійці підійшли, один з них звернувся до мене:

— Білий Ягуаре! Ми знаємо, що таке Ангостура… Там іспанці! Вони були тут дві сухі пори тому, незабаром після нашого переселення до Ітамаки… Вони знайшли нас і тут… Вони тоді сказали, що повернуться.

— Скажи, Ягуарові, що вони вчинили тоді, — нагадав йому інший індієць.

— Що саме? — запитав я.

— А, правда! — засміявся перший. — Вони дали Конесо багато різних речей. То не були подарунки, о ні! Вони сказали, що коли повернуться назад, ми повинні будемо заплатити їм за ті речі…

— Може, це вони для того й повернулися?

— А що це були за речі?

— Всяка всячина! Сорочки й штани, які носять іспанці, але вже дуже

Відгуки про книгу Оріноко - Аркадій Фідлер (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: