Українська література » » Експансія-I - Юліан Семенов

Експансія-I - Юліан Семенов

Читаємо онлайн Експансія-I - Юліан Семенов
полікуватися.

Чому мовчать німці, в сотий і тисячний раз запитував він себе, чому ті, що вітали його на всіх вулицях і дорогах Німеччини, присилали йому щодня тисячі листів, у яких висловлювали свою любов до «націонал-соціаліста номер два», чому вони не організують штурмової бригади, котра нападе на тюрму, яку охороняють паршиві солдати з Америки, що не вміють воювати, коли їм не дадуть ранком теплого пориджу[23] з вершками і великого шматка бекону, чому не викрадуть його й не вивезуть у гори, де він оголосить початок боротьби за визволення країни від навали ворога?! Чому така підлість і боягузтво? Звідки це у великій нації німців? Слов'яни, ці безумні й затуркані діти Сходу, піднялися на боротьбу, коли їхнє становище здавалося безвихідним! Паршиві євреї повстали у Варшаві, знаючи, що ми перетворимо їх на попіл. А німці, його любов, надія й гордість, мовчать і ждуть, як миші… Невже він, Герінг, помилився — ще тоді, на самому початку, — коли повірив Гітлеру і його словам про те, що є тільки одна нація в світі, покликана цим світом управляти, і ця нація — німці, і ніхто, крім німців?!

У своїх нескінченних умовиводах, коли голова помалу очищалась і він був здатний знову мислити логічно, він зразу схопився за рятівну думку: в боягузливій пасивності німців винне міжнародне єврейство й більшовизм. Але йому довелося заперечити собі: добре, а чому ж росіяни не підкорилися, попавши в німецьку окупацію?

Чому боролись поляки і югослави? Чим керувалися словаки, коли підняли свій бунт? Вони ж могли покоритися своїй долі, зрадити своїх лідерів, говорити одне одному, в усьому винні німці, що опір безглуздий, але ж вони чинили опір!

Ні, сказав сам собі Герінг, я повинен, я мушу, хоч як це важко, закрити очі на цю історичну провину німців. Якщо я хочу лишитися в їхній пам'яті, я повинен прийняти бій в ім'я їхнього ж майбутнього. Зрештою, фюрер і я вивели Німеччину до вершини її історії, невже вони й це забудуть?! Коли ще німці досягали такого зльоту? Невже вони позбавлені почуття вдячності?! Не думай про це, сказав він собі, ти ні в чому перед ними не винен. Пам'ять про людину акумулює лише його нація. Забудь про те, що крає твоє серце. Думай про вічність, а її тобі можуть дати лише вони; містична таємниця спільної мови, однакова манера мислити — ось що є гарантами твого безсмертя.

Стань легендою, продемонструй мужність, прийми останній бій, і онуки тих, хто зараз зраджує тебе, напишуть на твою честь вірші і поставлять пам'ятники…

Після чотирьох тижнів він став вимагати, щоб йому принесли в камеру книжки з історії права; працював методично, наполегливо. Знаючи, що у вічко за ним спостерігають наглядачі, примусив себе уважно стежити за обличчям, манерою рухатися по камері; легенда починається тут, зараз; американські виродки не можуть не розповісти своїм друзям, рідним, знайомим про те, що вони бачать кожного дня. Ні, не розчавлена, не пропаща людина сидить у камері, а впевнений у своїй історичній правоті борець, який спокійно дивиться в очі тим, хто привласнив собі право обвинувачувати його, рейхсмаршала «Великої Римської імперії германської нації».

Коли американці викликали його на допит і Адріан Фішер повідомив, що він може вибрати собі адвоката, Герінг тільки знизав плечима:

— Ви думаєте, що в тій атмосфері істеричного страху, який панує в окупованій Шваччині, хтось зважиться захищати другу людину імперії? Навіщо робити з процесу фарс? Я вважаю, що найдостойнішим буде у цій ситуації — відмовитися від захисника. Навіщо ставити нещасного німця в безвихідне становище? Вважаю, що з мого боку найдостойнішим буде власний захист. Гадаю, що особисто мені, Герману Геріпгу, захист не потрібний, йдеться про захист тих принципів, яких я дотримувався…

Те ж саме він заявив і британським військовим юристам; чиновник міністерства закордонних справ, котрий був присутній на першому допиті, послав у Лондон шифротелеграму, в якій повідомляв, що Герінг «не схожий на переможеного ворога і сповнений рішучості використати Нюрнберзький процес як місце, де він зможе пропагувати нацистські ідеї».

І тільки після цих зустрічей, після того як лікарі і охоронники зібрали досьє на кожну годину, не те що день, проведену Герінгом у тюрмі, тільки після того, як досьє було вивчено психіатрами, криміналістами, соціологами, Уїльям Донован, шеф уже розпущеного на той час ВСС, новий заступник головного обвинувача від США, викликав Герінга на допит — сам на сам.

— Моє ім'я Уїльям Донован, — відрекомендувався він, — військове звання генерал, я заступник головного обвинувача від Сполучених Штатів.

— Так, я знаю про це.

— Я хочу запропонувати вам каву. Ви дозволяєте собі пити каву?

— Так, дозволяю.

— Це не реанімує вашу згубну пристрасть до кокаїну? Все-таки кава — який не є, а наркотик.

— Ви користуєтесь необ'єктивною інформацією. Я ніколи не вживав наркотиків.

— Цю інформацію я взяв з історії хвороби, яку вели лікарі, приставлені до вас і вашої родини. Усі вони були членами партії і ветеранами СС Невже ви не вірите членам партії і ветеранам СС?

Герінг посміхнувся:

— Мерзотникам з партії і СС повірив фюрер, коли ті організували змову проти мене. Він був такий довірливий… А от я не вірю тим, хто записав у мою історію хвороби паскудство, щоб потім давати проти мене показання переможцям. Форма торгу, досить поширене явище в світовій історії, ще одне свідчення людської недосконалості, його може виправити тільки сильна держава, яка вимагає від особистості максимального виявлення здорового начала, а не низьких почуттів…

— Ми дотримуємося з приводу цього іншої точки зору.

— Історія нас розсудить.

— Уже розсудила.

— О, ні! Головний суд історії попереду, повірте моєму слову.

— З вашою участю? — посміхнувся Донован.

— Ні. Ми з вами добре знаємо, кого я маю на увазі.

— Ось тому я й хочу з вами поговорити відверто.

— Я не сподіваюсь нічого хорошого від одвертої розмови в'язня й обвинувача.

— Не варто бути таким поспішно категоричним. Ви ж політик. Де ваша витримка?

— Часом для політика начебто важливіша твердість, ніж витримка, як предтеча безвільного компромісу.

— Я так розумію, що ви не зацікавлені вести далі розмову? Це не допит, повторюю. Ви можете відмовитися від розмови, я запросив вас саме для розмови.

— Я правильно припускаю, що ваші співробітники фіксують кожне слово, сказане тут?

— Ні. Я просив нашу розмову не записувати.

— Ви звернулися з таким проханням як заступник обвинувача чи як начальник американської розвідки?

— Ви чудово поінформовані, вітаю. Думаю, це полегшить нашу розмову.

— Хочете внести якісь пропозиції?

— Я не радив би вам

Відгуки про книгу Експансія-I - Юліан Семенов (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: