Експансія-I - Юліан Семенов

— Нічого, — відповів Штірліц, — потерплю.

У Гвадалахару він не збирався, навіщо йому туди? Йому треба встигнути в Бургос, туди йдуть автобуси з Кольменар-В'єхо, добре, що ти вивчив розклад не тільки на Андору, а й на всі напрямки; з Бургоса не так далеко до Сан-Себастьяна, а з моїми доларами можна домовитися з рибалками, вони візьмуть мене на борт, отже, післязавтра я буду у Франції. Я повинен бути у Франції, поправив себе Штірліц; поки що я все роблю правильно; я не маю права їхати; цілком можливо, що я даремно лякаю себе, але краще підстрахуватись, хай живуть забобони, вони поки ще нікому не шкодили, хороші ліки проти самовпевненості.

— Іще, — сказав він водієві, — заїдемо в театральний магазин, це тут, зовсім близько, поверніть праворуч, я справлюсь миттю…

Через п'ять хвилин він вийшов з пакетом, у якому були перука і вуса, нічого не вдієш, хоч вік маскарадів скінчився, але людство навчилося добре розумітися на словесних портретах розшукуваних. Нехай собі шукають у прикордонному Сан-Себастьяні чоловіка з моїми прикметами; вони не звернуть уваги на сивого чоловіка з прокуреними вусами; хвоста начебто немає, а вважати й цього водія агентом тутешньої охранки — означає розписатися в тому, що я хворий манією переслідування…

У Бургос він добрався опівночі; місто жило гомінливим, веселим життям, на вулицях повно народу, відкриті кафе й ресторани, на Пласа-Майор теж повнісінько людей, і, як завжди в Іспанії, йому вчувалася прекрасна музика, знайома змалечку.

Поселився він у номері пансіонату з гучною назвою «Емперадор», роздягся і, звалившись у ліжко, одразу заснув; це з ним сталося вперше за ті довгі місяці, що він тут прожив. Снився йому бенкет у селі, і він виразно відчував смак квашеної капусти, хрумкої, білої, качанної, политої темною соняшниковою олією, щойно вичавленою, а тому пахучою й дуже смачною. Але лякало його в цьому сні те, що він сидів за столом сам-один, а ті, з ким він розмовляв, мовчали, як води в рот набрали.

ГЕРІНГ-І

(осінь сорок п'ятого)

Перші дні, проведені в камері, здавалися Герінгові нереальними, придуманими, немов страшний сон; варто лиш поворухнутись, розплющити очі, солодко потягнутись, і все минеться, і знову за вікном височітимуть снігові піки Альп, співатимуть пташки і задиматиме вітер, несучи з гір пахощі різнотрав'я, найулюбленіші його ще змалку пахощі.

Почуття безвихідності гнітило його особливо вдень, коли американський солдат давав металеву миску з ріденьким супом і два шматки хліба; найпринизливіше було те, що хліб різали навмисне грубо, товсті шматки кришились, їх клали на стіл презирливо і владно, наче наймитові, підрядженому на жнива.

Спочатку він тяжко страждав од того, що не мав кокаїну, бо останніми роками звик до цього чудового, легкого, звеселяючого наркотику; зникало все болісне, неприємне, з'являлося відчуття справжнього свята, йому вчувався навіть акордеон, прекрасні пісні рибалок Пенемюнде, задьористі, з солоними дотепами, але водночас такі мелодійні, що один раз почута мелодія назавжди лишається в пам'яті.

Герінг викликав тюремного лікаря й сказав, що його давно терзає біль у тих місцях, де сиділи — ще з часів першої світової війни — осколки. «Я хотів би попросити у вас щось обезболювальне, може, ви погодитесь з тим, що мені рекомендували мої лікарі, трохи кокаїну, це повністю знімає біль».

Лікар пробув з ним майже три години, знову розпитував про поранення, обслухував, міряв тиск, потім перевіз розмову на те, як ув'язнений бачить своє майбутнє, помітив, що Герінг відразу замкнувся в собі, віддав належне волі нациста — з його історії хвороби, яку захопила оперативна група ВСС, було видно, що рейхсмаршал був справжнім наркоманом; спитав, чи не хоче ув'язнений пройти курс лікування в психіатричній клініці, бо наркоманія належить саме до розряду психічних захворювань.

Герінг відповів, що він не має наміру скористатися з доброї поради ескулапа, який, як він розуміє, дасть йому змогу уникнути суду, бо душевнохворих, йому це відомо, не притягають до відповідальності, у чому ж винні нещасні; ні, він цілком здоровий і готовий до двобою з переможцями.

— Це дуже добре, що ви готові до боротьби, — відповів американський лікар, — а що стосується душевнохворих, то їх — по закону, затвердженому, зокрема, і вами, — просто душили в газових печах, як неповноцінних. Отже, за тими нормами права, які ви разом зі своїми колегами, що керували рейхом, нав'язали німцям, душевне захворювання аж ніяк не звільняє вас від відповідальності.

Герінг посміхнувся, стежачи за собою збоку; головне, щоб посмішка була зневажлива; лікар — перша ластівка, він — як доктор Брандт, котрий писав фюрерові рапорти про те, що він, Герінг, говорив під час хвороби, які ліки приймав, чим цікавився; і так само сьогодні про все цей доповість начальникові тюрми, кожне його, рейхсмаршала, слово буде проаналізовано, кожен жест вивчено, навіть усмішку занесуть у картотеку спостереження; увага, повсякчасна увага.

— Отже, в Нюрнберзі мене збираються судити за законами рейху? — запитав він. — Якщо так — я спокійний, цей суд стане процесом проти обвинувачів.

… Він відмовився від медичної допомоги; коли кокаїнова спрага ставала нестерпною, доводила до нестями, він починав щипати під ковдрою тіло, хоч розумів, що лікарі, які оглядають його щотижня, спитають, звідки з'явилися синці; нехай, тільки я сам собі хазяїн, я дозволяв собі радість наркотику, я пізнав блаженство прекрасних видінь, я врятував себе від страшного жаху останніх місяців, коли, на відміну від моїх товаришів, спав ночами і зберігав чудовий настрій, бо вірив у чудо і в перемогу, я сам поламаю Цю звичку. А коли не зможу, коли сили залишать мене, тоді я зніму коронку з двадцять восьмого зуба (тюремники ніколи не втнуть, що це тайник для отрути) і все закінчу тут, у камері, до початку процесу. Або я вийду на процес як боєць, або я мушу піти з життя зараз, щоб лишитися в пам'яті німців як легенда.

Він зміг зламати себе, сів на строгу дієту, відмовившись од половини своєї пайки хліба, дуже схуд і став — поступово, день за днем — входити в колишню форму, не в ту, на яку він прирік себе в останні роки, а саме в ту, яка вирізняла його з-поміж інших в тридцяті роки: згусток енергії, сила, натиск, воля, одержимість.

Але повернення в колишню форму, можливість думати аналітично породили такі важкі запитання, що він певний час вагався, чи правильно він зробив, одмовившись від пропозиції лікаря