Українська література » Пригодницькі книги » Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай

Читаємо онлайн Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай
вухом нарив, який завдавав великого болю. Довелося повернутись по ланцет і розрізати нарив, відкіля витекло багато гною. Туй незабаром дав мені зрозуміти, що почуває велике полегшення. Повертатись довелося в темряві, але я досить добре продерся стежкою, де й удень часто спотикався об ліани та коріння. Я помалу стаю папуасом: сьогодні ранком, наприклад, я почув голод під час прогулянки і, побачивши великого краба, піймав його і з'їв сирого; тобто з'їв те, що можна було в ньому їсти.

8 березня


Шлюпка знову дуже тече: в день набирається близько двадцяти трьох відер води. Майже по відру на годину.


9 березня


Ходив у Горенду, де добре поснідав аяном і саго.

В середині лютого закінчився дегарголь; на початку березня майже зникла цукрова тростина; незабаром, кажуть, не буде й аяну, а замість нього на зміну з'явиться «бак», а потім ще один рід бобів; аусь теж з кожним днем стає гірший, бо частина його виявляється чорною й частково з'їдена червою.


14 березня


Устав з страшенним головним болем; найменший шум був мені нестерпний. Раптом на великому дереві, до якого притулилась моя хатина, почувся гучний, різкий неприємний крик чорного какаду, цього суто новогвінейського птаха. Я почекав кілька хвилин, сподіваючись, що він полетить. Нарешті не витримав і вийшов з рушницею з хатини. Птах сидів майже просто над головою, на висоті принаймні сто футів. Рушниця була заряджена дуже дрібним шротом, і при такій висоті та густій зелені я сумнівався в ефекті пострілу, але все ж вистрілив, щоб бодай сполохати птаха й позбавитись його бридкого крику. Стріляв я майже не цілячись, проте птах з пронизливим криком, зробивши кілька кругів, упав коло стовбура дерева. Несподівана рідкісна здобич змусила мене на час забути про головний біль і взятися препарувати какаду. Відстань поміж кінцями розтягнутих крил була понад один метр.

На дванадцяту годину головний біль так здолав мене, що я мусив кинути роботу й пролежав майже нерухомо, без їди, до наступного ранку.


15 березня


Відпрепарував мозок птаха й лишив мій перший екземпляр чорного какаду для біологічних досліджень.

Увечері зайшов у Горенду й побачив на тубільцях наслідки недавнього частування в Бонгу. Тубільці так понаїдалися, їхні черева, дуже напнуті й натягнуті, були такими обтяженими, що тубільцям важко було ходити. Та, незважаючи на це, кожний ніс на спині або в руках добру порцію їжі, з якою вони гадали скінчити сьогоднішній день. Повний шлунок заважав їм навіть говорити, і, дожидаючи, коли приготують вечерю, що доручено сьогодні молоді, більшість чоловіків лежали, розтягнувшись коло багаття. Я довго не забуду цього видовища.


16 березня


Кілька тубільців, які прийшли з Коліку-мана, принесли мені на подарунок порося, за що дістали встановлену вже ціну — невелике дзеркальце в дерев'яній рамці. Через те що їх прийшло чоловік десять, треба було кожному щось дати; дав по невеликій плитці тютюну. Його залишається небагато, бо при кожній зустрічі всі чіпляються до мене: «Тютюн, тютюн».

Розмови про напад з боку Марагум-мана-тамо тривають і далі. Вони так набридли мені, що я просто вже бажаю, щоб ці люди, нарешті, справді прийшли сюди.


29 березня


Тубільці так звикли до мене й такі певні, що я їм не завдам лиха, аж я перестав стримувати себе і почав вживати вогнепальної зброї. Ходжу майже кожного ранку в ліс по свіжу живність. Я не гребую тут навіть м'ясом папуг, какаду тощо. Днями спробував м'ясо сірого ворона, кістяк якого я відпрепарував.

Тубільці дуже бояться пострілів; кілька разів вони просили не стріляти поблизу селищ, але разом із тим дуже задоволені, коли я дарую їм пір'я забитих птахів, яким вони прикрашають свої гребінці.

Вчора в мене спинився годинник. Бажаючи встати вдосвіта, я ліг дуже рано й міцно заснув. Коли я прокинувся, було темно; мені здалося чомусь, що я спав довго й що незабаром треба йти. Годинник стоїть. Я одягнувся і пішов розвести вогонь. Запарив чай і спік у попелі аусь та банани. Поснідав і почав дожидати першого проміння. Сидів, сидів, а навколо все ще було темно. Нарешті, надумав зняти частину мисливської амуніції і поспати трохи. Заснув, кілька разів прокидався, але все ще було темно. Кінець кінцем, прокинувшись, я схопився, бо було вже зовсім світло. Гадаю, що це я снідав о дванадцятій або о першій годині ночі. Просто-таки незручно не мати годинника. В Горенду я застав Туя, готового супроводити мене, і, коли зійшло сонце, ми рушили. Злізли спочатку на Горенду-мана (близько трьохсот футів заввишки), і пройшли лісом на південний схід. Хребет невисокого пасма був укритий негустим, але високим лісом, і просуватися там було незручно. Проте птахів майже не було, навіть крику їхнього ніде не чути. Пройшовши з годину, ми вийшли з лісу до другого схилу хребта, вкритого високим унаном, відкіля відкривалася дуже гарна широка панорама пагорків та гір, укритих темним лісом, між яким подекуди проглядали світло-зелені галявини, вкриті унаном. На дальньому високому верхогір'ї клубочилися вже хмари.

Туй не дав мені довго милуватися краєвидом і почав швидко сходити крутим схилом, тримаючись за унан і майже зникаючи в ньому. Ми зійшли до болота, де високу траву змінили тростина й папороть. Тут почулося далеке дзюрчання. Туй пояснив мені, що ми наближаємося до великої води (ріки). Знову ввійшли в ліс. Порита скрізь земля свідчила, що цю місцевість часто відвідують дикі свині. Шум води чимраз дужчав. Дерева почали рідшати. Ми виходили на узлісся, коли на одному з дерев я помітив кілька вирізьблених фігур. Вони мене зацікавили, і я їх зарисував. Туй пояснив, що це, мабуть, хтось із людей Теньгум або Енглам-мана вирубав їх сокирою. Я спитав,

Відгуки про книгу Серед дикунів Нової Гвінеї - Микола Миколайович Міклухо-Маклай (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: